Постанова № 57229313, 12.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 р. Справа № 820/638/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - Горбенка Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2016р. по справі № 820/638/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області , Міністерства внутрішніх справ України

про скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України у Луганській області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ МВС України від 16.10.2014 р. №1238 та наказ МВС України від 17.10.2014 р. №2126-о/с в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління МВС України у Луганській області №338 о/с від 24.10.2014 р., в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ; поновити її на посаді дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів Краснодонського РВ ГУМВС України у Луганській області;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області 10000 гривень завданої моральної шкоди;

- стягнути з МВС України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на користь позивача середньомісячний заробіток з 24.10.2014 року по день винесення рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано наказ МВС України від 16.10.2014 р. №1238 та наказ МВС України від 17.10.2014 р. №2126-о/с в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного Управління МВС України у Луганській області №338 о/с від 24.10.2014 р., в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів Краснодонського РВ ГУМВС України у Луганській області.

Зобов'язано Головне управління МВС України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 25.10.2014 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем - Головним Управлінням МВС України у Луганській області, подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 63 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року, ст.ст. 1, 2, , ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 4 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, ст. 240-1 Кодексу законів про працю України, п. 1.6, п. 3.5.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідачів, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1, перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 27.01.2014 р. на посаді дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів Краснодонського РВ Головного управління МВС України в Луганській області.

Наказом МВС України від 17.10.2014 № 2126 о/с ОСОБА_1 було звільнено з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів Краснодонського РВ ГУМВС України в Луганській області за п. 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Зазначений наказ було видано на підставі наказу МВС України від 16.10.2014 № 1238 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Кіровського, Перевальського та Попаснянського районних відділів Головного управління МВС України у Луганській області".

Наказом № 338 о/с від 24.10.2014 Головного Управління МВС України у Луганській області на підставі вищезазначених наказів МВС України позивача звільнено з з органів внутрішніх справ у запас за п. 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. (а.с. 7)

Позивач, вважаючи зазначені накази про звільнення протиправними, не погоджуючись зі звільненням, звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що МВС України порушило вимоги порядку проведення службового розслідування, передбаченого Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" №230 від 12.03.2013 (реєстраційний номер 541/23073), яким передбачено, що перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні отримати від порушника надання письмового пояснення.

Крім того, наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності до відома позивача не доводився, вона не розписувалася про ознайомлення з ним та не отримувала.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що Накази відповідачів від 16.10.2014 р. №1238 та від 17.10.2014 р. №2126-о/с, а також №338 о/с від 24.10.2014 р. в частині звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ є протиправними, а тому підлягають скасуванню, і відповідно позовна вимога щодо поновлення на посаді дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів Краснодонського РВ ГУМВС України у Луганській області є законною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, оскільки в ході розгляду справи не встановлено наявність психологічних страждань позивача та їх причинний зв'язок з діями відповідача.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Питання проходження публічної служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки врегульовані спеціальними законами, зокрема, Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990, № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114. (далі - Положення)

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, визначено Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 № 3460-IV ( по тексту - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 25 Закону України "Про міліцію", працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Відповідно до Присяги працівника органів внутрішніх справ України, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382, працівник органів внутрішніх справ України присягає з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

Відповідно до п.10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально - економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до п.23 зазначеного вище Положення особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до п.24 зазначеного вище Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно п. 66 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Пунктом 62 Положення передбачено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до підпункту "є" пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

В силу статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок, згідно із статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, дотримуватися норм професійної та службової етики, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такий вид дисциплінарних стягнень: звільнення з органів внутрішніх справ.

Право начальників щодо накладення дисциплінарних стягнень визначено статтею 13 Дисциплінарного статуту.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень передбачений статтею 14 Дисциплінарного статуту, зокрема, у частині першій зазначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Відповідно до абз. 15 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Тобто, законодавець вказує, що в залежності від обставин справи: характеру вчиненого порушення, особи, відносно якої проводилось службове розслідування застосовуються заходи дисциплінарного впливу, звільнення серед яких - є крайнім заходом.

Наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року №541/23073, затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Інструкції службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі: невиконання або неналежного виконання особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

Міністр внутрішніх справ України має право призначати службові розслідування за всіма підставами та відносно всіх осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (пункти 3.1 Інструкції).

Згідно пунктів 5.2-5.4 Інструкції початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.

Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування).

Якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час судового розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття спірних наказів слугували висновки службового розслідування від 01.10.2014 року за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками Кіровського, Перевальського та Попаснянського РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області

У ході службового розслідування встановлено, що окремі працівники Кіровського, Первомайського МВ, Краснодонського, Перевальського та Попаснянського РВ ГУМВС з серпня 2014 р. в порушення вимог статей 1, 2, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.4 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 р. №155 не виходять на службу без поважних причин, у тому числі під час проведення антитерористичної операції. Про причини відсутності керівництву не доповідають.

У висновку службового розслідування від 01.10.2014 р. зазначено, що з 19.05.2014 р. після захоплення адміністративної будівлі ГУМВС незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки» тимчасовим місцем дислокації ГУМВС було визначено м.Сватово Луганської області. До міськрайвідділів та галузевих служб ГУМВС неодноразово направлено службові телефонограми щодо необхідності прибуття особового складу органів та підрозділів до тимчасового місця дислокації для реєстрації та подальшого проходження служби. При цьому зазначено, що 04.07.2014 р. на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів та підрозділів Донеччини та Луганщини, згідно якої усіх працівників органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області було зобов'язано прибути до м.Сватово Луганської області для подальшого проходження служби.

Згідно наказу Головного управління МВС України у Луганській області від 31.07.2014 р. № 1363, ГУВМС України у Луганській області передислоковано до м.Сєвєродонецьк Луганської області та визнано цей ОВС, як тимчасово базовим для ГУМВСУ у Луганській області. Пунктом 2 цього наказу доручено першому заступнику начальника ГУМВСУ - начальнику СУ ОСОБА_3, заступнику начальника ГУМВСУ ОСОБА_4, заступнику начальника ГУМВСУ - начальнику кримінальної міліції ОСОБА_5, заступнику начальника ГУМВСУ - начальнику міліції громадської безпеки ОСОБА_6, керівникам галузевих служб та стройових підрозділів ГУМВСУ: у період з 01 по 03 серпня поточного року забезпечити перевезення працівників підпорядкованих підрозділів до міста Сєвєродонецька та їх розміщення за місцем дислокації; визначити робочі місця працівників та забезпечити вихід на службу не пізніше 09.00 год. 04 серпня 2014 року.

У зв'язку із зазначеним до органів та підрозділів ГУМВС було направлено службову телеграму від 20.08.2014 р. №6/2-17 щодо необхідності прибуття особового складу до м.Сєвєродонецька Луганської області для реєстрації та подальшого проходження служби.

27.09.2014 за № ВДЗ/2354 керівництвом ГУМВСУ направлена чергова службова телеграма з вимогою всім співробітникам, держслужбовцям, вільнонайманим працівникам ОВС Луганської області у період з 27 вересня до 03 жовтня прибути до Сєвєродонецького міського відділу за місцем тимчасової дислокації ГУМВС для реєстрації та подальшого проходження служби та роботи. Одночасно була доведена інформація, що у випадку не прибуття буде розглянуто питання щодо звільнення з органів внутрішніх справ за невихід на службу та прогули під час проведення АТО.

Під час службового розслідування, за результатами якого було складено висновок від 01.10.2014 р., було допитано начальника сектору кадрового забезпечення Краснодонського РВ ГУ МВС України - майора міліції ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка пояснила, що деякі працівники Краснодонського РВ ГУМВС у порушення вимог статей 1, 2, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.4 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 р. №155, з серпня 2014 р. не виходить на службу, керівництво підрозділу не повідомляють місце знаходження, інформацію про місце перебування не доповідають, зокрема дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснодонського РВ ГУМВС рядовий міліції ОСОБА_1.

Опитаний начальник кадрового забезпечення Перевальського РВ ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_8 пояснила, що деякі працівники районного відділу ГУМВС України у Луганській області, у тому числі ОСОБА_1, у порушення вимог статей 1, 2, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 4 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, з серпня 2014 року не виходять на службу, керівництво підрозділу не повідомляють про своє місце знаходження, інформацію про місце перебування не повідомляють.

Позивачем, в свою чергу, не наведено доказів поважності неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ у Луганській області у серпні 2014 року. При цьому колегія суддів зазначає, що позивач також не надала будь-яких доказів, що протягом травня-вересня вона намагалась будь-якими доступними засобами зв'язку повідомити ГУМВС України у Луганській області або МВС України про своє місце перебування під час проведення антитерористичної операції на окупованій території Луганської області. Адміністративний позов містить лише посилання позивача на те, що вона є мешканкою міста Свердловодськ Луганської області та проживала там разом з батьками. З початком бойових дій транспортне сполучення та телефонний зв'язок в регіоні були порушені, у зв'язку з чим вона до 01.10.2014 не мала можливості виїхати з окупованої території або повідомити про своє місцезнаходження за телефоном.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що згідно відомостей з підсистеми "Аркан-МВС", позивач 01.10.2014 в'їхала на територію України з РФ, через пункт пропуску Просяне (пункт пропуску через державний кордон України на кордоні з Росією). Проте, відповідачам не надалось можливим встановити час коли позивач виїхала на територію РФ, у зв'язку з відсутністю вказаної інформації.

Під час судового розгляду справи встановлено, що з метою обліку особового складу та вирішення питання щодо подальшого проходження служби, співробітники, які прибували до Сєвєродонецького МВ ГУМВСУ розташованого за адресою м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, 16, де дислокується ГУМВСУ у Луганській області, направлялись до Управління кадрового забезпечення з метою їх реєстрації.

Співробітники, які прибували до УКЗ реєструвалися у журналі, де зазначались, ПІБ, посада, контактна інформація, та робились копії документів (службове посвідчення, а у разі відсутності паспорта).

Після реєстрації співробітникам міліції повідомлялась про необхідність прибуття до актового залу Сєвєродонецького МВ ГУМВСУ з метою вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

ОСОБА_1 в свою чергу була зареєстрована 01.10.2014 року, та з метою вирішення питання щодо подальшого проходження служби ОСОБА_1 перебувала в розташуванні Лисичанського МВ ГУМВСУ у Луганської області.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що викладені у Висновку службового розслідування від 01 жовтня 2014 року факти порушення позивачем дисципліни, а саме: неприбуття до місяця тимчасової дислокації ГУМВСУ, самоусунення від виконання своїх безпосередніх функціональних обов'язків є достатньою підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Колегія суддів приймає посилання позивача та зауважує на тому, що у відповідності до п.6.3. Інструкції про порядок проведення службового розслідування в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230, позивач повинен бути ознайомлений з наказом про призначення службового розслідування, мав право отримати інформацію про підстави проведення такого розслідування, приймати участь у службовому розслідуванні, у тому числі, давати усні і письмові пояснення, робити заяви, надавати документи, що стосується підстав розслідування, знайомитися з висновками службового розслідування і матеріалами, зібраними в результаті його проведення, оскаржувати в установленому порядку прийняте за результатами службового розслідування рішення, але вважає, що при обставинах, що склалися (проведення АТО), в тому числі і з вини позивача (неповідомлення тривалий час місця свого знаходження) у відповідачів не було фактичної змоги виконати зазначені вимоги Інструкції, але ОСОБА_1 в силу отриманої освіти, служби в органах внутрішніх справ розуміла негативні наслідки своїх дій, які пов'язані з відмовою від проходження служби та мала реальну можливість з червня 2014 року по жовтень 2014 року, як інші добросовісні працівники міліції, що попали в такі ж самі скрутні обставини, у разі наявності бажання прибути до місця проходження служби з метою її продовження, але не зробила цього.

З урахуванням приведених доводів, колегія суддів вважає, що вказаними діями відповідачів права позивача не порушені, оскільки прибувши 01 жовтня 2015 року до м. Сєвєродонецьк, для продовження проходження служби, у разі наявності поважних причин своєї відсутності, позивач мала змогу надати докази цього, крім того, надати усні і письмові пояснення, документи, що стосуються підстав розслідування, зробити заяви, ознайомитися з висновками службового розслідування і матеріалами, зібраними в результаті його проведення, тобто усунути наявні недоліки або оскаржити в установленому порядку прийняте за результатами службового розслідування рішення, що зроблено не було.

Колегія суддів не приймає посилання позивача на те, що 01.10.2014 року нею надавались пояснення з приводу перебування на тимчасово окупованій території, оскільки вказані твердження не підтверджені жодними належними доказами. При цьому, відповідач - ГУМВСУ у Луганській області, наполягає на відсутності в управлінні будь-яких пояснень позивача.

Відтак, позивачем будь-якими належними та допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України не було доведено поважності підстав пропуску строку звернення до ГУ МВС України в Луганській обл. як в м.Сватово, так і в до м.Сєвєродонецьк, що не може мати наслідком спростування висновків наведеного вище службового розслідування встановлення факту порушення службової дисципліни позивачем.

Зважаючи на викладене вище, а також враховуючи пасивну поведінку позивача та фактично, допущення ним бездіяльності щодо повідомлення будь-якого підрозділу органів внутрішніх справ України щодо свого місцезнаходження та бажання продовжити службу в органах внутрішніх справ, зберігаючи вірність Присязі та захищаючи суверенітет та цілісність України, мирного населення протягом значного відрізку часу з травня по жовтень 2014 року, відсутність підтвердження належними та допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України будь-яких активних дій з боку позивача щодо вірності прийнятої ним Присяги, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість підстав звернення з даним адміністративним позовом та спростування доводів позивача, викладених в заявленому адміністративному позові, доказами та запереченнями відповідачів в порядку, передбаченому ч.2 ст.71 КАС України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч.2 ст.71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені у справі обставини, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2016р. по справі № 820/638/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 18.04.2016 р.