Ухвала суду № 57228559, 18.04.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Голошивець І. О.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 року справа №805/4751/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Васильєвої І.А., Жаботинської С.В., за участю секретаря судового засідання Борисова А.А., позивача ОСОБА_2, представника відповідача за довіреністю Маковецької Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 р. у справі № 805/4751/15-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність УМВС України на Донецькій залізниці щодо розгляду та прийняття відповідного рішення за поданим 26 червня 2014 року на ім'я начальника УМВС України на Донецькій залізниці рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням; визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України на Донецькій залізниці № 76о/с від 06 квітня 2015 року про звільнення з ОВС за пунктом «є» (за пропущення дисципліни); поновити ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого СРМЗ та ЗПО ВКР УМВС України на Донецькій залізниці; зобов'язати УМВС України на Донецькій залізниці здійснити нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 06 квітня 2015 року по день поновлення на посаді (а.с.3-10 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Суд першої інстанції визнав неправомірною бездіяльність УМВС України на Донецькій залізниці щодо розгляду та прийняття відповідно рішення за поданим 26 червня 2014 року на ім'я начальника УМВС України на Донецькій залізниці рапорту про звільнення ОСОБА_2 зі служби за власним бажанням; скасував наказ УМВС України на Донецькій залізниці № 125 від 06 квітня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2», яким за порушення дисципліни оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та злочинів проти особи відділу карного розшуку Управління МВС України на Донецькій залізниці капітана міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ; змінив у наказі УМВС України на Донецькій залізниці № 76о/с від 06 квітня 2015 року підставу звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил капітана міліції ОСОБА_2 з п. 64 «є» (за порушення дисципліни) на п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ. В решті позовних вимог відмовив (а.с.244-247 т.1).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясування судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII); постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» (далі - Постанова № 595); розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р; Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення № 114); вказівки Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 2004 року № 851/Пв «Порядок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу ОВС та військовослужбовців» (далі - Порядок № 851/Пв); Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затверджену наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 р. за № 1456/10055; ст. 5, 7, 9, ч. 4 та 5 ст. 11, 69, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.6-15 т.2).

В обґрунтовані апеляційної скарги зазначено, що відповідно до пояснень свідка позивач ознайомлений з наказом про звільнення та отримав з нього витяг 22.04.2015 року. Крім того, якщо позивач про своє звільнення дізнався з відповіді Управління, яку він отримав 09.09.2015 року, провадження по справі було відкрито тільки 27.10.2015 року, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не надано. Тобто, позивачем було порушено місячний строк звернення з адміністративним позовом встановлений частиною 3 статті 99 КАС України. Апелянтом зазначено, що підставою звільнення позивача з органів внутрішніх справ слугував висновок службового розслідування від 17 березня 2015 року за фактом порушення ОСОБА_2 службової дисципліни, у результаті проведення якого встановлено факти відсутності позивача на службі без поважних причин в період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року, з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов до висновку про недоведеність висновків відповідача щодо факту порушення позивачем дисципліни на підставі наданих копій листків непрацездатності серія АГІ № 331334, серія АВС № 384393, серія АВС № 384394, разом з цим, у порушення вимог п. 2.6, 2.7 Порядку №851/Пв, оскільки, працівник, який знаходився на лікуванні в медичному закладі, що не відноситься до системи МВС, повинен протягом доби зареєструвати лист непрацездатності в амбулаторно-поліклінічних закладах МВС України або поліклініці за місцем служби. Після відновлення працездатності в листку звільнення від служби зазначається дата виходу на службу. В зазначений строк працівник зобов'язаний пред'явити безпосередньому начальнику листок звільнення від служби. Вказані лікарняні листки непрацездатності позивачем не були зареєстровані в амбулаторно-поліклінічних закладах МВС України або в медичному пункті військової частини протягом 1 доби після закінчення лікування. Крім того, оригінали вказаних листків непрацездатності позивачем для огляду в суд не було надано. Листки заповненні з порушенням п. 3.1, 3.8, 4.5, 12 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності. Також, листки не містять обов'язкових реквізитів закладу охорони здоров'я, який видав лікарняний, а саме печатки із зазначенням назви лікувально-профілактичного закладу є витравленими, а ідентифікаційний код відсутній. Листки непрацездатності за період з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року однієї серії АВС виписані з різницею в місяць та мають послідовні порядкові номери № 384393 та № 384394. Апелянт також зазначає, що з урахуванням приписів Закону № 1207-VII, розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р та листа Міністерства охорони здоров'я України від 21.04.2015 року № 3.14-19/637-15/12618, листки непрацездатності, які були видані закладами охорони здоров'я на тимчасово окупованих та неконтрольованих територіях після 01.12.2014 року є недійсними і не створюють правових наслідків. Також зазначено, що 02.02.2015 року позивачем закрито листок непрацездатності серії АВС № 384393 у м. Донецьк та надано пояснення в рамках службового розслідування в м. Маріуполі, однак лікарняний позивачем не надано. У скарзі зазначено, що рапорт позивача від 26.06.2014 року про звільнення за власним бажанням до відділу кадрового забезпечення УМВС України на Донецькій залізниці не надходив. У разі надходження такого рапорту позивач повинен був бути звільнений не пізніше 26.09.2014 року, проте, позивач з питанням щодо його звільнення на підставі такого рапорту звернувся тільки 28.07.2015 року.

Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

ОСОБА_2 проходив службу на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку УМВС України на Донецькій залізниці (а.с.107-110, 184-187 т.1).

26 червня 2014 року позивачем на ім'я начальника УМВС України на Донецькій залізниці подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, який погоджено т.в.о. начальника ВКР УМВС України на Донецькій залізниці І.П. Буберняком 26 червня 2014 року та надано згоду заступником начальника Управління - начальником кримінальної міліції УМВС України на Донецькій залізниці підполковником міліції Гуминським А.В. (а.с.33 т.1) Відповідно до позову та пояснень позивача, вказаний рапорт був переданий до ВКР УМВС України на Донецькій залізниці для передання за належністю.

28.07.2015 року позивач звернувся до Управління МВС України на Донецькій залізниці із запитом про надання інформації стосовно прийнятого рішення відповідно до його рапорту про звільнення за власним бажанням.

Управління МВС України на Донецькій залізниці листом від 21.08.2015 року № 3-37, який отримано позивачем 09.09.2015 року, на запит позивача від 28.07.2015 року, повідомило, що зазначений рапорт до відділу кадрового забезпечення Управління МВС України на Донецькій залізниці не надходив. Зазначено, що в організаційно-штатній побудові Управління МВС України на Донецькій залізниці відділ кадрів ВКР відсутній і ніколи не існував. Також повідомлено, що у зв'язку з невиходом на службу та ненаданням документів, підтверджуючих поважність відсутності, було проведено службове розслідування та прийнято наказ про звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.11-13 т.1).

Відповідно до матеріалів справи, наказом Управління МВС України на Донецькій залізниці від 17.01.2015 року № 11 відповідно до пунктів 2.1, 2.2.20, 2.5, 2.6, 3.2, 3.3 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 р. за № 541/23073 (далі - Інструкція № 230), призначено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни оперуповноваженим ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці капітаном міліції ОСОБА_2 (а.с.121, 165 т.1)

17 березня 2015 року т.в.о. начальника Управління МВС України на Донецькій залізниці затверджено висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та злочинів проти особи ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці капітаном міліції ОСОБА_2 (а.с.157-163 т.1).

У ході розслідування висновком встановлено, що до Управління надійшов рапорт начальника сектору кримінальної міліції у справах дітей Управління МВС України на Донецькій залізниці підполковника міліції Попова О.О. про порушення службової дисципліни оперуповноваженим СРМЗ та ЗПО ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці капітаном міліції ОСОБА_2, який згідно з графіком з охорони мостових конструкцій та споруд Донецької залізниці в межах обслуговування ЛВ на ст. Маріуполь повинен був нести службу 14.01.2015 року з 08-00 до 20-00, про що у телефонному режимі був повідомлений, але на службу не з'явився. Також зазначено, що під час бесіди, підполковником міліції Печніковим А.В. встановлено, що ОСОБА_2 засобами електронного зв'язку надав листок непрацездатності про звільнення від роботи з 27.11.2014 року до 04.12.2014 року включно, на теперішній час документів, які підтверджують поважність відсутності на робочому місці, ОСОБА_2 не надав, на телефонні дзвінки не відповідає, місце його перебування не відоме.

У висновку також зазначено, що опитаний оперуповноважений СПМЗ та ЗПО ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці капітан міліції ОСОБА_2, який 02.02.2015 року прибув до Управління, пояснив, що 14.01.2015 року йому на мобільний телефон зателефонував старший оперуповноважений в ОВС ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці підполковник міліції Печніков А.В. і повідомив, що 15.01.2015 року він згідно з графіком вдень заступає на чергування з охорони мостових споруд. ОСОБА_2 відповів, що захворів і не зможе вийти на службу, також зазначив, що на лікарняному перебуває з 27.11.2014 року по теперішній час, медичні документи, що підтверджують перебування на лікарняному, зобов'язується надати. У грудні 2014 року він звертався за медичною допомогою в м. Донецьку, коли приїздив туди додому забрати теплі речі, потім, коли відвозив їх до м. Київ, де перебуває його родина, звернувся там до лікарні за медичною допомогою, оскільки не зміг вилікуватись у м. Донецьку до повного одужання.

За результатами проведеного службового розслідування, на підставі встановлених у ході службового розслідування обставин: підтверджено факт порушення службової дисципліни оперуповноваженим СРМЗ та ЗПО ВКР Управління МВС України на Донецькій залізниці капітаном міліції ОСОБА_2; період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року, з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року вважається відсутністю капітаном міліції ОСОБА_2 на службі без поважних причин; за порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, пункту 2.3 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Управління МВС України на Донецькій залізниці, накладено на капітана міліції ОСОБА_2 оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та злочинів проти особи відділу карного розшуку Управління МВС України на Донецькій залізниці, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ (а.с.162 т.1).

Відповідно до наказу Управління МВС України на Донецькій залізниці від 06 квітня 2015 року № 125 «Про звільнення ОСОБА_2», за порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, пункту 2.3 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку Управління МВС України на Донецькій залізниці, капітана міліції ОСОБА_2 оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та злочинів проти особи відділу карного розшуку Управління МВС України на Донецькій залізниці, звільнено з органів внутрішніх справ (п.1 наказу). Також, період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року, з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року вважається прогулом, що скоєний капітаном міліції ОСОБА_2 (п. 2 наказу) (а.с.89-90, 180-181 т.1).

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 06 квітня 2015 року за №76 о/с «По особовому складу» на підставі наказу Управління МВС України на Донецькій залізниці від 06.04.2015 року №125, капітана міліції ОСОБА_2 - оперуповноваженого відділу карного розшуку Управління МВС України на Донецькій залізниці звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.29 т.1)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності відповідачем факту порушення позивачем дисципліни та документального підтвердження поважності відсутності позивача на службі.

Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, дослідивши правомірність даного звільнення, зазначає наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону № 565-ХІІ, міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Статтею 10 Закону № 565-ХІІ, визначено основні обов'язки міліції. Також, встановлено, що працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

У відповідності до статті 22 Закону № 565-ХІІ, яка визначає соціальний захист працівників міліції, працівники органів внутрішніх справ та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються безплатним медичним обслуговуванням у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України. За працівниками органів внутрішніх справ, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на обслуговування цими ж закладами.

Колегія суддів зазначає, що вказаною нормою закріплено за працівниками міліції право користуватися безплатним медичним обслуговуванням у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України, а не обов'язок такого звернення до вказаних закладів.

Відповідно до статті 25 Закону № 565-ХІІ , працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Згідно частини 1 статті 18 Закону № 565-ХІІ , порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки (п. 1 Положення № 114).

Згідно пункту 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до пункту 21 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

Згідно пункту 23 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до пункту 64 «є» Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Дисциплінарного статуту визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтею 7 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту, визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з частиною 4 статті 14 Дисциплінарного статуту, порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Таким чином, факт скоєння дисциплінарного вчинку підлягає встановленню та повинен бути доведеним, отже, всі обставини скоєння позивачем такого вчинку, мають бути встановлені в процесі проведення службового розслідування, з додержанням вимог законодавства.

Згідно пункту 2.1 Інструкції № 230, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до Інструкції № 230, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції.

Колегія суддів зазначає, що за вимогами Інструкції № 230 висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджується ознайомлення позивача з висновками службового розслідування, позивача не було ознайомлено під підпис із наказом про звільнення, що є грубим порушенням Інструкції № 230 та статті 14 Дисциплінарного статуту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у ході службового розслідування було відібрано пояснення від позивача 02.02.2015 року з приводу його відсутності на службі в період з 14.01.2015 року, тобто, вказані пояснення стосувались не всіх періодів відсутності позивача на службі.

Колегія суддів наголошує, що вищевказані порушення порядку проведення службового розслідування, позбавило позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Як встановлено судом, фактично підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ слугували матеріали службового розслідування, якими встановлено порушення позивачем службової дисципліни, а саме відсутність позивача в період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року, з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року на службі без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність відсутності позивача на службі в період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року, з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року, з огляду на наступне.

Відповідно до позовної заяви, письмових пояснень позивача, наданих підчас проведення службового розслідування та матеріалів справи, позивач у зазначений період хворів та проходив лікування у м. Донецьку, лікарняні відкривались у лікарнях м. Донецька, у зв'язку з незалежними від нього обставин, не мав можливості отримати та надати листки непрацездатності. Про вказані обставини позивач повідомляв співробітників відповідача підчас перебування на лікарняному, що не спростовується відповідачем (а.с.92-93 т.1). Зазначене також було підтверджено позивачем в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, співробітники відповідача знали про місцезнаходження позивача та причину його відсутності на робочому місці.

Суд апеляційної інстанції дослідив оригінали листків непрацездатності наданих позивачем суду, а саме: серії АГІ №331334, виданий Центром первинної медико-санітарної допомоги №4 м. Донецька, виданого 03.02.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні в період з 05.12.2014 року по 14.01.2015 року (дублікат); серії АВС №384393, виданий Центром первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Донецька, виданого 31 січня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні в період з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року; серії АВС №384394, виданий Центром первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Донецька, виданого 25.02.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні в період з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року. Зазначені листки непрацездатності підтверджують перебування позивача на лікуванні.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, зокрема проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, наявність реальної загрози життю та здоров'ю як позивача, так і членам його родини, порушення процедури проведення службового розслідування в частині забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, вказує на те, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем дисципліни без поважних на то причин, з урахуванням чого, колегія суддів вважає, що у даному випадку членами комісії порушені вимоги Інструкції № 230 у частині повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події.

Стосовно посилання апелянта, що за вимогами Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII листки непрацездатності, які були видані закладами охорони здоров'я на тимчасово окупованих та неконтрольованих територіях після 01.12.2014 року є недійсними і не створюють правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 9 Закону № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Отже, вказаними нормами передбачено роботу державних органів, які утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, Законом передбачено взаємодію органів державної влади з незаконними органами (посадовими особами) з метою зокрема захисту прав і свобод громадян України.

Колегія суддів зазначає, що Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Донецька було створено відповідно до Конституції та законів України та відповідно діє на підставі Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.11.2011 року № 755 (далі - Положення № 755).

Відповідно до п.1.1 Положення № 755, центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ЦПМСД) створюється з метою забезпечення потреб населення у первинній медичній (медико-санітарній) допомозі (далі - ПМСД).

ЦПМСД у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами (п.1.5 Положення № 755).

Відповідно до підпунктів 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 Положення № 755, основними завданнями ЦПМСД зокрема є: організація надання прикріпленому населенню ПМСД; забезпечення належної доступності та якості ПМСД для прикріпленого населення.

Згідно підпунктів 2.2.1 - 2.2.3 пункту 2.2 Положення № 755, відповідно до покладених на нього завдань ЦПМСД зокрема забезпечує: надання населенню ПМСД; належну та рівну доступність ПМСД для населення шляхом розвитку мережі підрозділів ПМСД, наближених до місць проживання населення; реалізацію права громадян вільно вибирати лікаря, що надає ПМСД (лікар загальної практики - сімейний лікар, у тому числі лікар загальної практики - сімейний лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, що перебуває з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах, лікар-терапевт/педіатр дільничний).

Таким чином, вказаний заклад здоров'я виконує функції захисту прав і свобод громадян України на охорону здоров'я, хоча і знаходився на непідконтрольній українській владі території.

Крім того, відповідно до пункту 1.6 Положення № 755, ліквідація та реорганізація ЦПМСД здійснюються за рішенням Засновника відповідно до законодавства.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Донецька не перебуває в процесі ліквідації, тобто є функціонуючим закладом охорони здоров'я.

Щодо посилання апелянта на частину 3 статті 9 Закону № 1207-VII, колегія суддів зазначає, що відповідно до вказаної норми, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, частина 2 вказаної статті передбачає, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Тобто, недійсним і не створює правових наслідків акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом. Як зазначено вище, вказаний заклад здоров'я утворений відповідно до законів України, не ліквідований, доказів зворотного відповідачем не надано.

Таким чином, у даному випадку вказані листки непрацездатності не можуть бути не враховані для підтвердження перебування позивача на лікарняному.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на лист від 21.04.2015 № 3.14-19/637-15/12618 Міністерства охорони здоров'я України, оскільки у вказаному листі зазначено про відсутність можливості міністерства контролювати якість надання медичної допомоги, у тому числі порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, в медичних закладах, розташованих на тимчасово неконтрольованих територіях. Тобто, листом лише попереджено про неможливість здійснення контролю порядку видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, а не недійсність таких листків.

Стосовно посилання апелянта на заповнення листків непрацездатності з порушенням вимог п. 3.1, 3.8, 4.5, 12 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, колегія суддів дослідивши в судовому засіданні надані позивачем оригінали листків непрацездатності, зазначає наступне.

Згідно пункту 3.1 Інструкції, підкреслюється слово "первинний" або "продовження" із зазначенням номера та серії попереднього ЛН у разі його продовження. Чітко вказуються: назва і місцезнаходження закладу охорони здоров'я (повністю), що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності"; дата видачі ЛН (цифрою вказується число, після чого літерами - назва місяця, цифрою вказується рік), прізвище, ім'я, по батькові непрацездатного (повністю); число повних років (цифрами); стать підкреслюється; місце роботи: назва і місцезнаходження підприємства, установи, організації (повністю).

Вказані листки мають відповідні печатки закладу охорони здоров'я. Колегія суддів зазначає, що нечіткий відбиток печаток не може свідчити про їх відсутність або невідповідність.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції, особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, ЛН видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров'я. Запис здійснюється у графі "Видачу листка непрацездатності дозволяю" із обов'язковим записом у медичних картах амбулаторного чи стаціонарного хворого.

З копії паспорта серія ВВ № 760372, зареєстроване місце проживання позивача: м. Донецьк, вул. Юр'єва, буд. 1 «а». Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 м. Донецька розташоване за адресою:83121 м. Донецьк, пр. Київський, 5 Б. Тобто, позивач звернувся до медичного закладу розташованого в Київському районі м. Донецька де він проживає.

Відповідно до п. 4.5 Інструкції, у разі помилок у тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується записом "Виправленому вірити", підписом лікуючого лікаря та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності". На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень.

Листок непрацездатності № 384394 має відповідний запис "Виправленому вірити", підпис лікуючого лікаря та печатку закладу охорони здоров'я.

Пунктом 12 Інструкції передбачено, що в разі втрати ЛН оформлення дубліката ЛН здійснюється лікуючим лікарем при наявності довідки з місця роботи про те, що виплата за цим ЛН не здійснювалася. У верхньому правому кутку ЛН зазначається "дублікат", у графі "Звільнення від роботи" одним рядком записується весь період непрацездатності, що підтверджується підписом і печаткою лікуючого лікаря та голови лікарсько-консультативної комісії. У медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого робиться відповідний запис із зазначенням номера дубліката ЛН.

Листок непрацездатності № 331334 (дублікат) має підпис і печатку лікуючого лікаря та підпис голови лікарсько-консультативної комісії. Щодо відсутності печатки голови лікарсько-консультативної комісії, колегія суддів зазначає, що відсутність вказаної печатки при наявності всіх інших необхідних реквізитів не може свідчити про його невідповідність та не підтвердження зазначених у ньому обставин. Щодо відсутності при видачі довідки з місця роботи про те, що виплата за цим ЛН не здійснювалася, колегія суддів зазначає, що вказане є порушенням закладу охорони здоров'я та не може впливати на права позивача отримати ЛН. Крім того, в даному випадку позивачем не заявлено вимог щодо отримання виплат за вказаним ЛН.

Також, колегія суддів зазначає, що вказані листки непрацездатності містять відповідну серію та номер.

Таким чином, надані листки непрацездатності відповідають затвердженому зразку, вимогам технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта, стосовно недійсності листків непрацездатності, з огляду на те, що листки непрацездатності за період з 31.01.2015 року по 02.02.2015 року та з 25.02.2015 року по 17.03.2015 року однієї серії АВС, виписані з різницею в місяць та мають порядкові номери № 384393 та № 384394, оскільки, зазначене не може свідчити про їх невідповідність та недійсність.

Стосовно посилання апелянта на порушення вимог п. 2.6, 2.7 Порядку № 851/Пв, а саме, що вказані лікарняні листки непрацездатності не зареєстровані в амбулаторно-поліклінічних закладах МВС України або в медичному пункті військової частини протягом 1 доби після закінчення лікування, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку позивачем було дотримано передбачені законодавством вимоги звернення до закладів охорони здоров'я за отриманням медичної допомоги, перебування на лікарняному та отримання листків непрацездатності.

Зазначений Порядок № 851/Пв був спрямований начальникам структурних підрозділів центрального апарату МВС України, начальникам головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києва та Київської області, УМВС України в областях, м. Севастополі, ректорам вищих навчальних закладів МВС України для використання в практичній діяльності. Тобто, вказаний Порядок прийнятий для внутрішнього користування.

За пунктом 1.2 Порядку № 851/Пв, Порядок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України прийнятий та розроблений, у т.ч. на підставі Конституції України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, наказу МОЗ України від 13.11.2001 року № 455.

Пунктом 2.6 вказаного Порядку, про необхідність лікування у закладах охорони здоров'я, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади (крім випадків, коли потрібна екстрена госпіталізація) працівник повідомляє безпосереднього начальника (командира) рапортом, який візується дільничним терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу органів внутрішніх справ при наявності його в даному населеному пункті.

Пунктом 2.7 Порядку № 851/Пв визначено, що документи, які засвідчують непрацездатність, які видані державними та комунальними закладами охорони здоров'я, підлягають реєстрації в амбулаторно-поліклінічних закладах МВС України при наявності їх в даному населеному пункті або в медичному пункті військової частини протягом 1 доби після закінчення лікування, тобто працівник, який знаходився на лікуванні в медичному закладі не системи МВС, повинен протягом доби зареєструвати лист непрацездатності в поліклініці за місцем служби.

Тобто, у разі лікування працівника МВС у закладах охорони здоров'я, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади працівник повинен повідомити про це безпосереднього начальника та зареєструвати документ що засвідчує непрацездатність в амбулаторно-поліклінічному закладі МВС України або в медичному пункті військової частини.

Як зазначалось вище, позивач у зв'язку з хворобою та наявністю незалежних від нього обставин не мав можливість отримати та зареєструвати документи що засвідчують непрацездатність та повідомити відповідача рапортом про своє лікування поза межами закладу УМВС, проте повідомляв про вказані обставини телефоном.

Крім того, з листків непрацездатності позивача вбачається безперервний період лікування в тому числі і в лікувальних закладах, які знаходяться на підконтрольній Україні території, та лікарняні яких були враховані відповідачем.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеність відповідачем факту порушення дисципліни позивачем.

Крім того, як зазначалось вище, позивач 26.06.2014 року на ім'я начальника УМВС України на Донецькій залізниці подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення № 114, який погоджено т.в.о. начальника ВКР УМВС України на Донецькій залізниці І.П. Буберняком 26 червня 2014 року та надано згоду заступником начальника Управління - начальником кримінальної міліції УМВС України на Донецькій залізниці підполковником міліції Гуминським А.В. (а.с.33 т.1) Колегія суддів зазначає, що відповідачем не спростовується твердження позивача щодо складання та затвердження вказаного рапорту.

Відповідно до пункту 64 «ж» Положення № 114, особи рядового і молодшого начальницького складу та особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно пункту 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Колегія суддів зазначає, що обмежень щодо строку звільнення після отримання органом внутрішніх справ рапорту про звільнення немає.

Разом з цим, за змістом пункту 68 Положення № 114 до закінчення тримісячного строку попередження, особи рядового і начальницького складу мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш коротший строк.

Таким чином, зазначений рапорт повинен бути реалізований через три місяці з дня його подання, тобто, повинен бути звільнений не раніше як через сплив 3-х місяців, якщо інша дата звільнення не була зазначена в рапорті та якщо сторони не домовилися про звільнення у коротший термін.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.12.2011 року у справі № 2а-236а11.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем дотримано вимоги п. 68 Положення № 114 щодо необхідності попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення.

Рапорт про звільнення за особистим проханням (за власним бажанням) подано без зазначення дати звільнення, а тому дотримання трьохмісячного строку при звільненні є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача. Однак, відповідачем наказ про звільнення за власним бажанням не було винесено.

Колегія суддів зазначає, що скориставшись вказаним правом позивач звернувся з відповідним рапортом, який в порушення його прав не був реалізований відповідачем.

Стосовно посилання апелянта на відсутність реєстрації вказаного рапорту у відділі кадрового забезпечення відповідача не приймається, оскільки отримання вказаного рапорту посадовими особами (безпосередніми начальниками позивача) підтверджується матеріалами справи, а відсутність реєстрації вказаного рапорту у відділі кадрового забезпечення з незалежних від нього підстав не може впливати на його право реалізації звільнення за власним бажанням.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності бездіяльності відповідача щодо розгляду та прийняття відповідного рішення за поданим 26 червня 2014 року позивачем рапортом про звільнення зі служби за власним бажанням.

За частиною 2 статті 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем були заявлені вимоги щодо його поновлення на посаді оперуповноваженого СРМЗ та ЗПО ВКР УМВС України на Донецькій залізниці, у той же час позивач наполягав на розгляді відповідачем вищевказаного рапорту та прийнятті рішення щодо його звільнення за власним бажанням, тобто, дії позивача не направленні на продовження проходження служби за вказаною посадою, фактично позивачем вчинялись дії направлені на реалізацію його права на звільнення за власним бажанням. Крім того, у судовому засіданні позивач підтвердив бажання звільнитись із служби за власним бажанням та підтримав висновок суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виходу за межі позовних вимог та необхідності зміни підстав звільнення позивача у наказі №76о/с від 06 квітня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ з п. 64 «є» (за порушення дисципліни) на п. 64 «ж» (за власним бажанням).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стосовно посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 року за № 2, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України. Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, позивач може звернутися із заявою про вирішення спору у справі про звільнення з публічної служби у місячний строк із дня вручення копії оскаржуваних наказів.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення позивачу копії наказу про звільнення. Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до суду після отримання від відповідача письмової відповіді 09 вересня 2015 року щодо його звільнення.

Щодо посилання апелянта на складений ОСОБА_8 рапорт, в якому останній повідомляє, що 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 прибув до відділу кадрового забезпечення, де йому були підготовлені документи стосовно звільнення з органів внутрішніх справ та позивач 22 квітня 2015 року отримав обхідний лист, витяг з наказу про своє звільнення, проте від підпису про отримання даних документів відмовився, колегія суддів зазначає наступне.

З пояснень допитаного в судовому засіданні суду першої інстанції пояснень свідка старшого інспектора з ОД СКПС ВКЗ Управління МВС України на Донецькій залізниці ст. лейтенант міліції ОСОБА_8 вбачається, що вказаний рапорт був ним складений лише після звернення позивача до Управління МВС України на Донецькій залізниці із запитом про надання інформації щодо звільнення останнього з органів внутрішніх справ, та у зв'язку з оскарженням ОСОБА_2 наказу про своє звільнення. Крім того, ОСОБА_8 зазначив, що у квітні 2015 року рапорт, щодо обставин ознайомлення 22 квітня 2015 року позивача із наказом про своє звільнення та відмову від підпису ОСОБА_2 необхідних документів при звільненні, ним не складався.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Тобто, рапорт складено після особистого звернення позивача з вимогою про повідомлення щодо прийнятого відносно його звільнення за власним бажанням рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції що вищезазначений рапорт, у розумінні норм КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом ознайомлення позивача зі спірним наказом про звільнення.

Колегія суддів зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням досліджених матеріалів справи, не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. 122-1, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 р. у справі № 805/4751/15-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 р. у справі № 805/4751/15-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складно та підписано колегією суддів 19 квітня 2016 року.

Головуючий Е.Г. Казначеєв

Судді І.А. Васильєва

С.В. Жаботинська