Ухвала суду № 57228257, 12.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 138/3355/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Любинецька-Онілова А.Г.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

12 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі Вінницької області на постанову Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління пенсійного фонду України в м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі Вінницької області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітної плати без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та права в майбутньому на перерахунок призначеного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів відповідної посади; зобов'язати відповідача перерахувати позивачу призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з дня призначення у розмірі 90% заробітної плати судді за останньою посадою без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та права в майбутньому на перерахунок призначеного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів відповідної посади.

Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 04.02.2016 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що з 07.04.1990 по 09.03.2004 позивач перебував на посаді судді Могилів-Подільського міського народного суду, з 29.03.2004 по 31.12.2014 перебував на посаді судді Могилів-Подільського міськрайонного суду, усього стаж роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання станом на 01.01.2015 становить 45 років 5 місяців 28 днів.

20 грудня 2013 року позивач подав заяву до Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення його з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку та заяви Верховній Раді України про звільнення його з посади судді зазначеного суду у відставку відповідно до п. 9 ч.5 ст. 126 Конституції України.

11 лютого 2014 року Вища рада юстиції ухвалила рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України № 59-VШ від 25.12.2014 позивача звільнено з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до розрахунку стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи позивача станом на 01.01.2015 становить 45 років 5 місяців та 28 днів.

07 грудня 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання як судді у зв'язку з відставкою, відповідно до ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) № 2453-VІ від 07 липня 2010 року у відновленій редакції Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03 червня 2013 року.

Однак, листом відповідача №3661/06-52/02 від 15.12.2015 позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що на час подання заяви про відставку та виникнення у органу, що обрав позивача, передбаченого ст.126 Конституції України обов'язку щодо його звільнення, діяла ч.3 ст.138 Закону № 2453-VI в редакції, яка передбачала право позивача (з урахування його стажу роботи на посаді судді) на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, а тому дії відповідача є протиправними.

Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

За приписами п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням.

Згідно ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Разом з цим Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3рп/2013 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч.3 ст.138 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 3668-VI у зв'язку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить ст.126 Основного Закону України, та вказано, що підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI.

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягнення пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Окрім цього, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VIІ знову внесено зміни до ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI, які набрали чинності з 01.04.2014 та встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Саме вказаною нормою керувався відповідач при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані дії відповідача щодо розрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачу у розмірі 70 відсотків заробітної плати судді та щодо застосування при розрахунку заробітної плати у розмірі 18270 грн. з урахуванням положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" із змінами, внесеними Законом № 1622-VII від 31.07.2014, відповідно до яких максимальний місячний розмір суддівської винагороди обмежується 15 розмірами мінімальної заробітної плати, є протиправними, оскільки вони призвели до зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, не узгоджуються з конституційними положеннями про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Зазначене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 підлягає застосуванню ч.3 ст.138 Закону №3668-VI: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання", а тому позивач має право на призначення та виплату їй щомісячного довічного грошового утримання, як судді у зв'язку з відставкою, відповідно до ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у відновленій Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 редакції.

Разом з тим скористатись правом на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач зміг лише після прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення суддів №59-VШ від 25.12.2014 та відрахування зі штату суду.

Окрім цього, варто зазначити, що заяву, в якій позивач просить внести подання про звільнення його з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку, було подано до Вищої ради юстиції України 20.12.2013. 11 лютого 2014 року Вища рада юстиції України прийняла рішення внести подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постанова Верховної Ради України №59-VIII "Про звільнення суддів", якою у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено позивача з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області, була прийнята лише 25.12.2014.

Таким чином, позивач звернувся із заявою від 20.12.2013 до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону № 2453-VI, тобто позивач реалізував своє конституційне право на звільнення у відставку при досягнутому рівні матеріального забезпечення під час дії ч.3 ст.138 Закону № 2453-VI в редакції, що поновлена рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013, яка передбачає призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди при досягнутому позивачем стажі, що дає право на відставку, - стаж роботи на посаді судді 45 років та 5 місяців 28 днів.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час подання заяви про відставку та виникнення у органу, що її обрав, передбаченого ст.126 Конституції України обов'язку щодо звільнення позивача, діяла ч.3 ст. 138 Закону № 2453-VI в редакції, яка передбачала право позивача (з урахування його стажу роботи на посаді судді) на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді за останньою посадою, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, та права в майбутньому на перерахунок призначеного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру грошового утримання працюючих суддів відповідної посади.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених позовних вимог у спосіб та межах передбачених законодавством.

Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сторчак В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.