Постанова № 57228247, 14.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 140/2898/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Підлипняк М.Д.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

14 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Багінського І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2015 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Немирівський районний суд Вінницької області постановою від 25.01.2016 року вказаний позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу позивач та його представник заперечили проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Немирівському районі та отримувала пенсію як інвалід 3 групи захворювання пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В квітні 2015 року позивач не отримала чергову виплату пенсії по інвалідності, в зв'язку з чим 17 листопада 2015 року звернулася до відповідача з заявою, на що отримала відповідь з посиланням на ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі змінами, внесеними з Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного законодавства України», яка набула чинності з 01 квітня 2015 року.

Вважаючи зазначені дії незаконними позивач звернувся до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року внесено зміни до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З урахування внесених змін вказана стаття Закону передбачає, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", ";Про державну службу", "Про прокуратуру", ";Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

З 1 січня 2016 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

З аналізу зазначених норм, можна прийти до висновку, що вони розповсюджують свою дію на осіб, що працюють на посадах державної служби відповідно до зазначених законів.

Разом з тим, відповідно матеріалам справи, позивач працює на посаді секретаря в Кудлаївській сільській раді Немирівського району Вінницької області, тобто є посадовою особою органів місцевого самоврядування.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулюються Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III .

Так, згідно ч. 7 статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Тобто, вказаною статтею чітко встановлено, що пенсія призначена особам, що працюють в органах місцевого самоврядування у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року не виплачується.

Отже відповідач з 01 квітня 2015 року припинив виплату позивачу пенсії по інвалідності на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правомірно.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України, та беручи до уваги, що положення статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", не визнані неконституційною, а позивач не є інвалідом І, ІІ групи, інвалідом війни ІІІ групи, учасником бойовий дій, відповідач тимчасово припинив виплату пенсії ОСОБА_2 керуючись чинною нормою законодавства, а тому діяв в межах чинного законодавства, внаслідок чого колегія суддів вважає приходить до висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за вказаний період та як наслідок задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області задовольнити повністю.

Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Немирівському районі Вінницької області відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 19 квітня 2016 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.