Ухвала суду № 57228051, 14.04.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2016 рокусправа № 804/16281/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Добродняк І.Ю Бишевської Н.А.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року по справі №804/16281/15 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Жовтоводського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-

в с т а н о в и В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень (а.с.134), просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 № 485 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з посади старшого слідчого слідчого відділення Жовтоводського міського відділу ГУ МВС України в Дніпропетровській області через скорочення штатів;

- поновити ОСОБА_2 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Жовтоводського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області з 06.11.2015;

- стягнути з ГУ МВС України в Дніпропетровській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по день ухвалення судового рішення;

- стягнути з Жовтоводського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області та ГУ МВС України в Дніпропетровській області солідарно на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що оскаржений наказ про звільнення позивача винесений з порушенням норм чинного законодавства, а саме: статті 184 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), без урахування особистого сімейного становища позивача, а саме того, що вона є одинокою матір'ю, яка сама утримує дитину віком до 14 років і без належного попередження про звільнення, необхідність якого передбачена ст. 49-2 КЗпП України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулося на підставі Закону України «Про Національну поліцію», яким, зокрема, передбачено і спосіб повідомлення працівників міліції про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штату, у зв'язку з чим суд вказав на безпідставність доводів позивача щодо порушення відповідачами під час її звільнення вимог ст. 49-2 КЗпП України. Крім цього, суд вказав на те, що позивач не відноситься до категорії одиноких матерів, у зв'язку з чим на неї не можуть поширюватися гарантії, які передбачені ст.184 КЗпП України. Суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки позивача, відповідно до п.10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», не було прийнято на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, то її обґрунтовано звільнено з підстав скорочення штатів.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення та поновити позивача на раніш займаній посаді. В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідовується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Заявник апеляційної скарги стверджує про те, що звільнення її з займаної посади у зв'язку із скороченням штатів, враховуючи положення Закону України «Про Національну поліцію», п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (в редакції постанови КМУ №885 від 28.10.2015р.), можливо лише за умови наявності таких підстав: у разі відмови працівника міліції від проходження служби в поліції; у разі невідповідності вимогам поліцейських при виявленні бажання про проходження служби; та у разі відсутності можливості подальшого використання на службі. Позивач зазначає, що вона виявила бажання проходити службу в поліції, про що написала відповідний рапорт, їй не було повідомлено про невідповідність вимогам поліцейських, як ї не було повідомлено про неможливість подальшого використання на службі.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що з 15.07.2002р. позивач проходила службу в органах внутрішніх справ України. Останнім місцем служби позивача була посада старшого слідчого слідчого відділення Жовтоводського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області від 06.11.2015 № 485 о/с старшого слідчого слідчого відділення Жовтоводського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області майора міліції ОСОБА_3 звільнено у запас Збройних сил ( з поставленням на військовий облік) з органів внутрішніх справ України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції, враховуючи підстави позову, обґрунтовано вказав на відсутність підстав стверджувати про порушення відповідачем вимог ст..49-2 КЗпП України ст. ст..184 КЗпП України.

Так, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що звільнення позивача з займаної посади, у зв'язку із скороченням штатів, обумовлене набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України, 06.08.2015 № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року. Разом з тим, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015 року.

Пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, працівників міліції було попереджено про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів за три місяця до набрання чинності положень Закону, якими визначено підстави звільнення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на безпідставність доводів позивача щодо порушення відповідачами вимог законодавства в частині обов'язкового попередження про майбутнє звільнення.

Обгрунтованими колегія суддів вважає і висновки суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про порушення відповідачами вимог ст..184 КЗпП України.

У відповідності з вимогами ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, вказаною нормою права визначено трудові гарантії певної категорії працівників, у тому числі, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Батьком дитини, згідно свідоцтва про народження, є ОСОБА_5.

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що одинока матір - це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка утримує та виховує дитину сама. Таке поняття «одинокої матері», для цілей вирішення трудових спорів, визначено Пленумом Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Отже, висновок про те, що жінка є одинокою матір'ю, можливий за умови, якщо така жінка самостійно утримує та виховує дитину.

З матеріалів справи вбачається, що з батька дитини позивача - ОСОБА_5 присуджені аліменти на утримання їх спільної дитини у розмірі 800,00 грн. на місяць.

Згідно довідки від 25.01.2016 № 1168, виданої начальником УФЗБО Головного управління Національної поліції, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 за період з 07.11.2015 по 31.12.2015 були сплачені аліменти у розмірі по 800,00 грн. за місяць.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що за встановлених обставин, які свідчать про участь батька в утриманні дитини, не можливо стверджувати про наявність у позивача статусу одинокої матері, що передбачає певні трудові гарантії, які, зокрема, передбачені ст..184 КЗпП України.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи підстави заявленого позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позову.

Відносно доводів апеляційної скарги позивача колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як зазначено вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 наполягає на тому, що її звільнення, враховуючи положення Закону України «Про Національну поліцію», п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (в редакції постанови КМУ №885 від 28.10.2015р.), можливо лише за умови наявності таких підстав: у разі відмови працівника міліції від проходження служби в поліції; у разі невідповідності вимогам поліцейських при виявленні бажання про проходження служби; та у разі відсутності можливості подальшого використання на службі. Оскільки таких підстав не існувало, то позивач вважає її звільнення незаконним.

З такими доводами позивача колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Відповідно до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Таким чином, кінцевим строком для вирішення питання щодо прийняття співробітників міліції до лав Національної поліції, враховуючи дату оприлюднення Закону, є 06.11.2015.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015р. №1388 всі посади ГУМВС України в Дніпропетровській області у кількості 15522,5 скорочені.

Відповідно до п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, як факт відмови від проходження служби в поліції так і факт не прийняття до поліції у строк до 06.11.2015р. є самостійними підставами для звільнення працівника міліції через скорочення штатів.

Вказані норми права (п.9, 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень "Про Національну поліцію") є імперативними, у зв'язку з чим неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення через скорочення штатів.

Оскільки, станом на 06.11.2015р. ОСОБА_2 не була прийнята на службу до поліції, то її звільнення з органів внутрішніх справ відповідає вимогам Закону України «Про Національну поліцію».

Посилання позивача на те, що 04.11.2015р. нею було подано рапорт про згоду на проходження служби в поліції (а.с.111), який був відкликаний рапортом від 06.11.2015р. (а.с.113), але в якому також було зазначено про згоду на службу в поліції, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки сам факт надання такої згоди без прийняття на службу до поліції, не може свідчити про відсутність підстав для звільнення за скороченням штатів.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що її необґрунтовано не прийнято на службу до поліції, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з займаної посади, а не правомірність відмови у прийнятті на службу до поліції. При цьому, суд звертає увагу на те, що органи внутрішніх справ, які ліквідовуються у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», не наділені повноваженнями щодо прийняття на службу до новостворених органів поліції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

Крім цього, з позивача на користь Державного бюджету підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, сплата якого було відстрочена ухвалою від 29.03.2016р.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року по справі №804/16281/15 - без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 до спеціального Фонду Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 535,92грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 15.04.2016р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська