Постанова № 57226402, 09.02.2016, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/7245/15-а

Провадження № 2-а/442/13/2016

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської обл.

в складі: головуючого судді Дубеля Р.М.

при секретарі Півала І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третьої особи Головного Управління МВС України у Львівській області про визнання дій неправомірними, зобовязання зарахувати термін навчання до загальної вислуги років військової служби та призначити пенсію за вислугою років, -

В С Т А Н О В И В :

04 листопада 2015 року позивач звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській (Код ЄДРПОУ 13814885) області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років військової служби час навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року та призначення пенсії за вислугою років.

- зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років військової служби час навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року.

- зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) призначити пенсію за вислугою років ОСОБА_1 починаючи з моменту набуття права на пенсію з 01 травня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на час зарахування (прибуття) на навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 діяли положення статті 24 Закону України «Про загальний військовий обовязок та військову службу» (в редакції від 25.03.1992 року), яка передбачала, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), проте на даний час редакція даного закону не передбачає, що навчання у військових ліцеях є початком військової служби. Оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому при нарахуванні вислуги років військовослужбовцям, які прибули на навчання у військових ліцеях до 31.07.1999 року відповідач повинен був керуватися Законом, що діяв від 25.03.1992 року.

Позивач у судове засідання не зявився, надав до суду заяву про слухання справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не зявився, надав до суду заяву про слухання справи за його відсутності та заперечення на адміністративний позов від 04.11.2015 р., в якому вказує на те, що як випливає з положень Конституції України та Законів України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, отже застосовується законодавство, чинне на час звернення особи за призначенням пенсії. ОСОБА_2 того, зазначає, що в заяві позивача на отримання пенсії після паспортних даних необхідно зазначити відомості про ідентифікаційний код та відсутня довідка або інший документ, що підтверджує відкриття карткового рахунку, просив в позові відмовити повністю.

Представник третьої особи ГУМВС України у Львівській області у судове засідання не зявився, однак надав до суду клопотання, яким просив розглянути справу у його відсутності, а щодо заявлених позовних вимог покладається на думку суду.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 ст.2 КАС України можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує спір на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у звязку з здійсненням субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у звязку з публічним формуванням субєкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Судом встановлено, що 28.05.2015 року на адресу головного управління ПФУ у Львівській області надійшло подання головного управління МВС України у Львівській області про призначення пенсії ОСОБА_1.

Проте, листом від 10.06.2015 року №3044/07-16 головним управлінням ПФУ у Львівській області повідомлено управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головного управління МВС у Львівській області про те, що ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше. Згідно з розрахунком вислуги років на пенсію, на день звільнення ОСОБА_1 вислуга років у календарному обчисленні становить 19 років 04 місяців 09 днів, у звязку з чим немає підстав для призначення мені пенсії за вислугу років.

Судом встановлено, що позивач у 2011 році звертався з адміністративним позовом у Львівський окружний адміністративний суд до Головного управління МВС України у Львівській області (далі - ГУ МВС), в якому просив визнати протиправним рішення посадових осіб ГУ МВС про відмову йому в зарахуванні до стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років часу його навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 в період з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року, що викладене у листі №1/25-Рп-224 від 04 травня 2011 року; зобовязати ГУ МВС зарахувати йому час навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 до стажу військової служби; період часу навчання з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року, висновком комісії ГУ МВС зарахувати до стажу служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, видати наказ про оголошення висновку комісії ГУ МВС та у послужному списку особової справи ОСОБА_1 зробити відповідний запис.

Суд зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2011 року у справі № 5708/11/1370, позовні вимоги задоволено повністю, зокрема: визнано протиправним рішення посадових осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років часу навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 в період з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року; зобовязано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 час навчання в період з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 до стажу служби в органах внутрішніх справ для виплати відсоткової надбавки за вислугу років висновком комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області;зобовязано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області видати наказ про оголошення висновку комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та зробити у послужному списку особової справи ОСОБА_1 відповідний запис. Постанова набрала законної сили 06.02.2015 року.

У частині 5 статті 124 Конституції України закріплено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною радою України. ОСОБА_2 того, згідно ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковими для правозастосування органами правосуддя.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обовязковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так у п. 39-41 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хорнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року визначено, що право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обовязкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, що стаття 6, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, відкритий і швидкий розгляд, - залишила реалізацію судових рішень без захисту. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа під час судової стадії розгляду, втрачають зміст.

ОСОБА_2 того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «ОСОБА_3 проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обовязкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Такі обставини, (тобто ті, що встановлені в судовому рішенні іншого суду, яке набрало законної сили (ч.1, ч.4 ст.72 КАС України)) є преюдиційними.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано положення ст. 255 КАС України, відповідно до якої постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі № 5708/11/1370 судом встановлено, що Львівський військовий ліцей імені ОСОБА_2 був створений у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №490 від 19 серпня 1992 року на базі Львівської республіканської спецшколи-інтернату з поглибленим вивченням російської мови і літератури та посиленою військово-фізкультурною підготовкою та Постановою Кабінету Міністрів України №643 від 13 червня 1996 року з 1 липня 1996 року реорганізований у Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені ОСОБА_2.

Згідно із витягом Наказу №62 від 17 липня 1992 року, ОСОБА_1 зараховано до 9 класу Львівського військового ліцею імені ОСОБА_2.

Наказом (витяг) начальника Львівського військового ліцею ім. Героїв Крут №90 від 15 червня 1995 року ОСОБА_1 випущено з ліцею та скеровано до вищого навчального закладу МО України згідно затвердженого плану розподілу.

На час зарахування ОСОБА_1 до Львівського військового ліцею імені ОСОБА_2, був чинний Закон України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 25 березня 1992 року, відповідно до статті 24 якого, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військового навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом для допризовників, призовників і військовозобовязаних.

Вказана норма була чинною до прийняття Закону України Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 18 червня 1999 року.

В пункті 4 розділу 1 Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами матросами, сержантами і стариганами, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року №174/93 є аналогічні правові підстави щодо початку проходження військової служби ліцеїстами у якому вказано, що початком перебування на військовій службі для допризовників, призовників і військовозобовязаних вважається день прибуття на навчання до військово - навчального закладу (військового ліцею).

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 18.06.1999р. №766 Закон України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 25.03.1992р. зазначену норму було викладено у новій редакції: початком перебування на військовій службі визначено день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу. Проте вказана норма набула чинності після закінчення позивачем навчання у військовому ліцеї.

Згідно із статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального Кодексу України» від 13 травня 1997 року встановлено, що ст. 58 Конституції України 1996 року закріплює однин із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно - правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на Конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин між державою і громадянином, породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього Закону чи іншого нормативно - правового акту.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з відповіді від 06.06.2011р. №887 Дрогобицько-Бориславського обєднаного районного військового комісаріату на запит суду, у відповідності до вимог Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991р. №1934-ХІІ та Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» в редакції Закону від 25 березня 1992 року громадяни, які виявили бажання навчатись у військових навчальних закладах (військових ліцеях) в обовязковому порядку проходили медичний огляд, на них оформлялась особова справа кандидата на навчання та виписувався припис з вказанням дати прибуття у військовий навчальний заклад зазначеної в умовах прийому. На підставі врученого припису абітурієнт ОСОБА_1, був скерований Дрогобицьким ОМВК для складання вступних іспитів у військовий навчальний заклад (військовий ліцей) зазначений у даному приписі.

У відповідь на запит суду до Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені ОСОБА_2 останній 03.06.2011р. за №390 повідомив, що ОСОБА_1 прибув для складання вступних іспитів у ліцей. Особова справа позивача була надіслана до ліцею з районного військомату з приписом та документами, вказаними в умовах прийому. Останній успішно склав вступні іспити і був зарахований у списки особового складу ліцею, на всі види забезпечення. Окрім того повідомляв, що згідно Інструкції з ведення діловодства в учбових закладах-І-ІІІ ступенів особові справи ліцеїстів знищуються після 5 років з дня закінчення закладу.

Суд прийшов до переконання, що за наслідком подання позивачем рапорту 05.04.2011р. до ГУ МВС щодо зарахування до вислуги років в органах внутрішніх справ для призначення пенсії час навчання у ліцеї відповідачем не було враховано вимог Закон України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 25 березня 1992 року в редакції чинній на момент зарахування та навчання у ліцеї та розяснення Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України «Про зарахування до стажу військової служби часу навчання ліцеїстів у військових ліцеях в період з березня 292 року по червень 1999 року в якому зазначалось, що при нарахуванні вислуги років військовослужбовцям, які в період з 25 березня 1992 року по 31 липня 1999 року навчались у військових ліцеях необхідно керуватись нормами Закон України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» в редакції Закону від 25 березня 1992 року, а відтак таке рішення ГУ ПФУ у Львівській області про не зарахування час навчання ОСОБА_1 в Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені ОСОБА_2 до пенсійного стажу слід визнати протиправним.

Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 21.01.2010р. у справі К - 3591/08 зазначив, що з врахуванням вимог ст.58 Конституції України стаття 24 Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» в редакції Закону від 31 липня 1999 року, зворотної сили не має та застосовується лише до тих правовідносин, з моменту набрання нею чинності.

Суд прийшов до переконання, що, оскільки, позивач прибув до ліцею на підставі припису виданого військовим комісаріатом та 17 липня 1992 року зарахований до військового ліцею, а відтак період навчання позивача у ліцеї підлягає зарахуванню до вислуги років військової служби.

Відтак, з наведених вище підстав та з урахуванням наданих частиною другою статті 162 КАС України суду повноважень, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років військової служби час навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року та призначення пенсії за вислугою років.

Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років військової служби час навчання у Львівському військовому ліцеї імені ОСОБА_2 з 17 липня 1992 року по 15 червня 1995 року.

Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) призначити пенсію за вислугою років ОСОБА_1 починаючи з моменту набуття права на пенсію з 01 травня 2015 року.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Дубель