Ухвала суду № 57225993, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м. Київ К/9991/16073/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.,

за участю:

представника позивача - Биструшкіна В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехТрансСервіс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року

у справі № 2а-6354/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехТрансСервіс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТехТрансСервіс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 червня 2010 року № 0000421510/0 та № 0000481510/0 (в редакції заяви від 06 грудня 2010 року № 06/12-1).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року позов був задоволений частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 04 червня 2010 року № 0000421510/0 в частині визначення ТОВ «ТехТрансСервіс» податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 211651,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 52962,40 грн., та повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 04 червня 2010 року №0000481510/0 в частині визначення ТОВ «ТехТрансСервіс» податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 164777,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80360,10 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «ТехТрансСервіс», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі провела планову виїзну перевірку ТОВ «ТехТрансСервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 324/15-1/32623433/29 від 25 травня 2010 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені: вимоги абзацу «б» підпункту 1.20.9 пункту 1.20 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік на суму 367489,00 грн. та занижено податок на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 212732,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2009 року - 963,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 17196,00 грн., за 3 квартал 2009 року - 71203,00 грн., за 4 квартал 2009 року - 123370,00 грн.; вимоги пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, за період, який перевірявся, на загальну суму 165061,00 грн., у тому числі: за березень 2009 року - 770,00 грн., за червень 2009 року 0 13339,00 грн., за вересень 2009 року - 57057,00 грн., за листопад 2009 року - 284,00 грн., за грудень 2009 року - 93611,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: у періоді, який перевірявся, позивач надавав послуги з автоперевезень підприємствам ЗАТ «Сінтез Оіл», ВАТ «Ексімнафтопродукт», ТОВ «Укрлоудсистем», ПП «Альбіон», ТОВ «Галіон», Інтернешнл Порт Сервіс, ВАТ «Одесанафтопродукт», ЗАТ «Сінтез транзит», які є пов'язаними з ТОВ «ТехТрансСервіс» особами, за цінами, нижчими, ніж звичайні ціни на такі послуги, що призвело до заниження валового доходу на загальну суму 849847,00 грн., до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік на загальну суму 211651,00 грн., а також до заниження податок на додану вартість, за період, який перевірявся, на загальну суму 164777,00 грн.; позивачем був занижений валовий дохід на суму 1081,00 грн. в результаті невірного визначення процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду; позивач двічі включив до складу податкового кредиту листопада 2009 року податок на додану вартість у сумі 284,00 грн. за податковою накладною, отриманою від ВТП «Інжпроект».

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

04 червня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000481510/0, яким згідно з підпунктом «б» пункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «ТехТрансСервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 245591,50 грн., в тому числі: 165061,00 грн. - за основним платежем, 80530,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

04 червня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000421510/0, яким згідно з підпунктом «б» пункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «ТехТрансСервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 266126,80 грн., в тому числі: 212732,00 грн. - за основним платежем, 53394,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: в ході перевірки розмір звичайних цін на послуги, які позивач надавав вказаним у акті перевірки пов'язаним особам, податковим органом у встановленому законом порядку не визначався; жоден із перелічених у підпунктах 1.20.1, 1.20.2, 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» способів визначення звичайної ціни податковим органом не застосовувався; метод «витрати плюс», передбачений підпунктом 1.20.9 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки застосовується виключно до цін на товари (роботи, послуги), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти; наявність збитків за наслідками господарської діяльності платника податків не свідчить про надання таким платником послуг за цінами, нижчими, ніж звичайні ціни, оскільки збиткової результати діяльності товариства за рік не свідчать про збитковість конкретної операції. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що факт невірного визначення позивачем процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду, а також факт подвійного включення до складу податкового кредиту листопада 2009 року податку на додану вартість за однією і тією ж податковою накладною не був спростований позивачем належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що висновки акту перевірки є правомірними та обґрунтованими, з урахуванням того, що при проведенні перевірки позивачу була вручена службова записка № 1 від 19 травня 2010 року щодо обґрунтування рівня звичайних цін.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з підпунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з абзацом 1 підпунктів 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Положеннями пунктів 1.20.3-.1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачений порядок визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції, а також які підлягають державному регулюванню згідно із законодавством.

Підпунктом 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, жоден із перелічених у підпунктах 1.20.1, 1.20.2, 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» способів визначення звичайної ціни податковим органом не застосовувався.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання податкового органу на те, що звичайні ціни були визначені СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі із застосуванням методу «витрати плюс» згідно з положеннями підпункту 1.20.9 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вказаний метод визначення звичайної ціни застосовується виключно для товарів, які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.

Крім іншого, положеннями підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі зверталась до позивача із запитом щодо обґрунтування рівня договірних цін, матеріали справи не містять.

При цьому, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що при проведенні перевірки позивачу була вручена службова записка № 1 від 19 травня 2010 року щодо обґрунтування рівня звичайних цін, оскільки жодних доказів, які б підтверджували факт вручення позивачу такої службової записки (як-то: розписка посадових осіб про отримання службової записки нарочно, повідомлення про вручення поштового відправлення тощо), а також копії цієї записки, яка б давала можливість встановити її зміст, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність визначення позивачу суми податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехТрансСервіс» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна