Ухвала суду № 57225852, 13.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року м. Київ К/800/3817/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Кушнір Ю.В.,

представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вопак-Трейд»: Мельничука В.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року

у справі № 0370/2928/11

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вопак-Трейд»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон ойл»

про стягнення коштів одержаних за нікчемним правочином,

в с т а н о в и в :

Луцька об'єднана державна податкова інспекція (далі - Інспекція) звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вопак-Трейд» (далі - ТОВ «Вопак-Трейд»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон ойл» (далі - ТОВ «Еталон ойл») про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у касаційній скарзі Інспекція просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти рішення про задоволення позову.

В запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Вопак-Трейд» з доводами та вимогами позивача не погодився, просив касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вопак-Трейд», за наслідками якої складено акт від 5 квітня 2011 року № 2141/23-3/34745403, згідно з яким останнім порушено вимоги:

- підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 1527250,00 грн.

- підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 року на суму 1527250,00 грн.

- статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Висновки податкового органу про нікчемність правочину ТОВ «Вопак-Трейд» та ТОВ «Еталон Ойл» ґрунтуються на тому, що під час його вчинення не було дотримано вимог частин третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм позивач вважає ознакою нікчемності правочину.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведеної перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення рішення від 20 квітня 2011 року № 0000852302, яке визнано протиправним та скасоване за наслідками судового оскарження на підставі постанови Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року по справі № 2а/0370/1474/11, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року. Крім того, згідно із встановленими у справі № 2а/0370/1474/11 обставинами, правочин між ТОВ «Вопак-Трейд» та ТОВ «Еталон Ойл» був спрямований на настання реальних правових наслідків, що ним обумовлений.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, між ТОВ «Вопак-Трейд» та ТОВ «Еталон Ойл» укладено договір поставки олії соняшникової нерафінованої від 06 грудня 2010 року № 12/9.

Факт реальної поставки товару продавцем ТОВ «Еталон Ойл» підтверджується актами приймання товару по кількості і якості, видатковими накладними, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, податковими накладними, платіжним дорученням, товарно-транспортними накладними, договором комісії, банківськими виписками., протоколом сертифікаційних випробувань, посвідченням про якість товару, експлуатаційними дозволами, висновками державної санепідемекспертизи.

Вказані документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджують наявність технічної можливості та відповідних ресурсів для виготовлення олії соняшникової, що була предметом поставки, ТОВ «Еталон Ойл», а від нього ТОВ «Вопак-Трейд».

Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт подальшої реалізації товару, що був предметом договору, іншим суб'єктам господарювання.

На підставі названих доказів та з урахуванням встановлених в судових рішеннях по справі № 2а/0370/1474/11 обставин реальності господарських операцій між ТОВ «Вопак-Трейд» та ТОВ «Еталон Ойл», суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що правочин між відповідачами спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, оскільки вони ухвалені на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203 та частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В свою чергу, для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського Кодексу України, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем під час судового розгляду не надано доказів наявності у відповідачів умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас наявні у матеріалах справи докази підтверджують ту обставину, що укладений між відповідачами договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінили надані сторонами докази та дійшли юридично правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Інспекції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев М.І. Костенко