Ухвала суду № 57225777, 13.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року м. Київ К/800/5133/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Сидоренко Є.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року

у справі № П/811/550/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енегробуд-СПМ»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енегробуд-СПМ» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2013 року № 0000422205.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 23 жовтня 2013 року № 0000422205.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «К.А.М.ТРЕЙД ГРУП», ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС» за червень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04 жовтня 2013 року № 29/11-23-22-05/38268315, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2013 року в сумі 427 644, 00 грн. Також перевіркою встановлено завищення податкового кредиту за червень 2013 року в сумі 427 644, 00 грн. та встановлено, що до складу податкового кредиту позивачем віднесено обсяг придбання в сумі 1 168 613, 95 грн. та податку на додану вартість 233 722, 79 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «К.А.М.ТРЕЙД ГРУП» на суму 969 604, 30 грн. та податку на додану вартість 193 920, 86 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС», котрим порушено частину 5 статті 203 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначеної статті в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчать про безтоварність господарських операцій.

Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по операціям з ТОВ «К.А.М.ТРЕЙД ГРУП» та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС».

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2013 року № 0000422205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 427 644, 00 грн. основного платежу та штрафну (фінансову) санкцію - 106 911, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що фактичне здійснення господарських операцій та пов'язаність наданих послуг з господарською діяльністю підтверджується документально.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як слідує з встановлених судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентом ПАТ «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» укладено договір підряду капітального будівництва.

З метою виконання вказаних робіт позивачем залучено контрагентів ТОВ «К.А.М.ТРЕЙД ГРУП» та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС», з якими укладені договори підряду з будівництва споруд електропостачання.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів (рахунки на оплату, акти надання послуг, податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, локальний кошторис, контракти, податковий розрахунок, трудовий договір, податковий розрахунок, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, робочий проект; податкова декларація з податку на додану вартість, «розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», розрахунок коригувань сум податку на додану вартість до податкової декларації, реєстр отриманих та виданих податкових накладних), оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, на підставі яких відбулись реальні зміни майнового стану Товариства з обмеженою відповідальністю «Енегробуд-СПМ», а також пов'язаності вказаних операцій з господарської діяльністю позивача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача не грунтуються на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів.

Слід зазначити, що відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «К.А.М.ТРЕЙД ГРУП» та ТОВ «МОНОЛІТБУД СЕРВІС», а не на аналіз суті та наслідки господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Такі обставини, як відсутність у контрагентів майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів не можуть спростовувати фактичне виконання господарських операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємства, які реалізують товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані обладнання, ані сировини, ані виду діяльності для виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім того, податковим органам згідно покладених на них функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеними статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев М.І. Костенко