Рішення № 57225714, 14.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13366/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Колдіна О.О.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/4558/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарях - Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Сидоренко Наталії Миколаївни на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Сидоренко Наталія Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції зазначив в рішенні що, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, банк не надав суду оцінки предмета іпотеки, право власності на який просить визнати за ним, клопотання про призначення експертизи з метою визначення вартості предмета іпотеки в суді не заявляв. Проте, судом 1-ї інстанції залишено поза увагою положення ст.37 Закону України «Про іпотеку», якою чітко встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено своє право вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №71078 від 27.11.2007 року, так як до матеріалів справи надано лише виписку з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року. Такий висновок суду суперечить ст.ст.512, 514 ЦК України та наявним в матеріалах справи доказам.

В судове засідання представник позивача Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та відповідач ОСОБА_5 повторно не з»явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 27 листопада 2007 року міжАкціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №11258892000, відповідно до умов якого, банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в сумі 150 000 доларів США, що еквівалентно 757 500 грн., а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти зі сплатою 12,90% річних, строк надання кредиту по 27 листопада 2018 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №11258892000, 27 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір №71078, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МорозовоюСвітланою Володимирівною, зареєстрований за №кдз-6945. Відповідно до умов даного договору, ОСОБА_5 передав Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,5 кв.м., житловою площею 21 кв.м.

Правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

Судом також встановлено, що 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором, №11258892000 від 27 листопада 2007 рокута договором іпотеки №71078 від 27.11.2007 року, укладеними між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Дариною Геннадіївною, зареєстрований за №3749.

03.08.2015 року Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» на ім'я ОСОБА_5було направлено лист - вимогу про усунення порушень умов кредитного договору №11258892000 від 27 листопада 2007 року, який 03.08.2015 року рекомендованим поштовим відправленням було надіслано на адресу боржника.

Оскільки відповідач свої обов'язки за кредитним договором №11258892000 від 27 листопада 2007 рокуналежним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про погашення заборгованості ОСОБА_5перед Публічним акціонерним товариством «Дельта-Банк» за кредитним договором №11258892000 від 27 листопада 2007 рокуна загальну суму 7 913 615,21 грн., шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,5 кв.м., житловою площею 21 кв.м.

Відмовляючи Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, суд 1-ї інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, позивач не надав суду оцінки предмета іпотеки і в ході розгляду даної справи клопотання про призначення експертизи з метою визначення вартості предмета іпотеки не заявляв, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.2 кредитного договору №11258892000 від 27 листопада 2007 рокувстановлено, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту в терміни та в розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 27 листопада 2018 року.

ОСОБА_5 свої обов'язки за кредитним договором №№11258892000 від 27 листопада 2007 рокуналежним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості.

Станом на 27.07.2015 року загальна сума заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором №11258892000від 27.11.2007 року становила 7 913 615,21 грн., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 3 010 023,77 грн., заборгованість за відсотками в сумі 3 480 065,03 грн., заборгованість по пені в сумі 1 334 464,45 грн., 3% річних від простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 45 902,36 грн., сума 3% річних від простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 43 159,60 грн.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частина 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається, що, на виконання вказаних вимог Закону, 03.08.2015 року Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на адресу ОСОБА_5 було надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, вказані у вимогах порушення відповідачем усунуто не було.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 даної статті передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з

договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно розділу 4 договору іпотеки №71078 від 27.11.2007 року, сторонами було погоджено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом: за рішення суду, за виконавчим написом нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов договору та Закону України «Про іпотеку», та з інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному

посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Способи позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені розділом 5 договору іпотеки №71078 від 27.11.2007 року.

Відповідно до пункту 5.2 цього розділу, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, позивач посилався на положення розділу 5 договору, яким передбачено можливість передачі права власності на предмет іпотеки банку, та положення розділу 4, відповідно до якого одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду.

Проте, таке посилання є безпідставним, оскільки розділом 5 договору іпотеки №71078 від 27.11.2007 року чітко визначено, що передача права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю є способом позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно.

З розділу 4 договору вбачається, що позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом стягнення, окремо від рішення суду.

Крім того, розділом 5 договору також погоджено, що передача права власності повинна відбуватися у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Даний порядок визначено статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та, відповідно до положень вказаної статті, право власності на предмет іпотеки не визнається за іпотекодержателем на підставі рішення суду, а набувається ним, на підставі, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Одночасно, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, набуття іпотекодержателем Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» права власності на предмет іпотеки повинно відбуватися в позасудовому порядку, на підставі погодженого застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Якщо іпотекодавець не визнає чи оспорює факт набуття права власності іпотекодержателем в позасудовому порядку, таке право може стати предметом судового захисту.

В той же час, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення, як це передбачено в розділі 4 укладеного між сторонами договору, відбувається в порядку, визначеному ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, відповідно до положень вказаної статті, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За правилами даної статті, звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не передбачає визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, а забезпечує можливість останнього задовольнити свої вимоги за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки певним шляхом.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому не можуть бути задоволені.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2016 року не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності у зв'язку з тим, що чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, так як даний спосіб звернення стягнення є способом досудового врегулювання.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 1050, 392 ЦК України, Законом України « Про іпотеку», ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Сидоренко Наталії Миколаївнизадовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: