Рішення № 57225610, 13.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Коробенко С.В.

№22-ц/796/3517/2016 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №760/27471/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

Чобіток А.О.,

за участю секретаря Шпирука О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3, та ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А

У грудні 2014 року позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

У мотивування вимог посилався на те, що 08 червня 2012 року він передав ОСОБА_6 у борг грошові кошти в сумі 150 000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути йому цю ж суму грошей з нарахованими річними відсотками за користування позикою у строк з 01 по 10 квітня 2014 року.

На підтвердження факту передачі та отримання грошей між ним та відповідачем укладено Договір позики №8 від 07 червня 2012 року, відповідно до якого проценти за користування позикою визначаються за ставкою у розмірі 0% річних за користування позикою в строк з 07 червня 2012 року по 07 червня 2013 року та за ставкою 10% річних в строк з 07 червня 2013 року.

У встановлений строк з 01 квітня по 10 квітня 2014 року відповідач не повернув йому суму позики.

Таким чином, сума основного боргу відповідача складає 150 000 доларів США, що станом на 14.10.2014 року за офіційним курсом НБУ становить 1 942 500 грн, винагорода у формі процентів від суми, що була надана у позику (якщо такий розмір процентів не встановлений, визначається на рівні облікової ставки НБУ, яка за період з 07.06.2012 року по 07.06.2013 року становить 7,5 %) складає 11 250 доларів США, сума процентів у розмірі 10% річних за користування позикою відповідно до умов Договору за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року складає 12 616,44 доларів США, сума процентів у розмірі 20% річних за користування позикою відповідно до умов п. 1.4. Договору за період з 11.04.2014 року по 14.10.2014 року складає 15 369,86 доларів США, сума 3% річних за невиконання договору позики за період з 11.04.2014 року по 14.10.2014 року на суму зобов'язань у розмірі 173 866,44 доларів США складає 2672,30 доларів США, встановлений п.1.4.3 Договору штраф за неповернення суми у передбачений Договором строк на суму зобов'язань у розмірі 173 866,44 доларів США складає 17 386,64 доларів США.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача становить 209 295,24 доларів США, що станом на 14.10.2014 року за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 12,95 грн) становить 2 710 373,36 грн.

З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідач на його користь кошти за Договором позики №8 від 07 червня 2012 року в розмірі 2 710 373,36 грн, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказав, що:

- сума основного боргу відповідача складає 150 000 доларів США, що станом на 20.02.2015 року за офіційним курсом НБУ становить 4179000 грн;

- винагорода у формі процентів від суми, що була надана у позику (якщо такий розмір процентів не встановлений, визначається на рівні облікової ставки НБУ, яка за період з 07.06.2012 року по 07.06.2013 року становить 7,5 %) складає 11 250 доларів США;

- сума процентів у розмірі 10% річних за користування позикою відповідно до умов Договору за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року складає 12 616,44 доларів США;

- сума процентів у розмірі 20% річних за користування позикою відповідно до умов п. 1.4. Договору за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року складає 25972,60 доларів США;

- сума 3% річних за невиконання договору позики за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року на суму зобов'язань у розмірі 173 866,44 доларів США складає 4515,76 доларів США;

- встановлений п.1.4.3 Договору штраф за неповернення суми у передбачений Договором строк на суму зобов'язань у розмірі 173 866,44 доларів США складає 17 386,64 доларів США.

А тому просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти за Договором позики №8 від 07 червня 2012 року в розмірі 6 177 716,52 грн, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.

ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, в якому зазначив, що 07 червня 2012 року він та ОСОБА_4 уклали між собою Договір позики №8, за умовами якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику в розмірі 150 000 доларів США, що еквівалентно 1 200 000 грн за офіційним курсом НБУ. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В.

Даний договір має бути визнаний недійсним, оскільки в ньому сума позики виражена в іноземній валюті - доларах США, а в гривні зазначений її еквівалент, що не відповідає ст. 192, 524 ЦК України.

Окрім того, курс НБУ долара США на день укладення Договору позики становить не 8,00 грн за 1 долар США, як у ньому зазначено, а 7,9925 грн за 1 долар США. Отже, еквівалент коштів у національній валюті не відповідає зазначеному в договорі та становить не 1 200 000 грн, а 1 198 875 грн.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подав заяву про зміну підстав зустрічного позову, в якій вказав, що Договір позики №8 від 07.06.2012 року має бути визнаний недійсним, виходячи з того, що він є фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фактично, укладаючи договір позики, який оспорюється, сторони мали на меті створити додаткову гарантію виконання правовідносин, врегульованих Меморандумом від 10.04.2012 року, оскільки ніякої передачі коштів у позику за договорами позики між сторонами фактично не повинно було відбутись і не відбулось.

Саме згідно з цим документом (п.п. 4-8 Меморандуму) сторони домовились гарантувати платежі між ними шляхом укладення договорів позики, умови яких було описано в Меморандумі.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволенні його позову скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, зазначивши підставою відмови в задоволенні позовних вимог їх безпідставність та недоведеність.

Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно послався на висновок спеціаліста Незалежного інституту судових експертиз №8342 від 22.12.2015 року, оскільки в судовому засіданні було відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 щодо проведення почеркознавчої експертизи.

Також, судом незрозумілим чином встановлено приналежність компанії «CAYE CAULKER DIVE CLUB LTD» до ОСОБА_4, хоча його представником дана обставина не підтверджувалася, а жодних письмових доказів на підтвердження такого зв'язку матеріали справи не містять.

Фактично суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання щодо взаємовідносин не ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а сторонніх юридичних осіб, представники яких взагалі не були залучені до справи і не підтверджували та не спростовували участь згадуваних юридичних осіб до підписання та виконання Меморандуму, а тим більше Договору позики №8.

Окрім того, представник апелянта наголошував на тому, що Горденок Я.В. не може бути допитаний як свідок, оскільки останній не може повідомити суду будь-які обставини укладання як Меморандуму, так і Договору позики №8, через те, що всі його покази ґрунтуються на обставинах, які йому повідомив ОСОБА_2, виходячи із власного інтересу.

Звертає увагу й на те, що з тексту листа, підписаного Горденок Я.В. та адресованого ОСОБА_4 від 25 квітня 2014 року, зрозуміло, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за Договором позики №8. У даному листі Горденок Я.В. як представник ОСОБА_2 вказує на готовність останнього виконати зобов'язання за Договором позики №8. Даний лист не містить жодних посилань на Меморандум, а тим більше факту перерахування ОСОБА_2 будь-яких грошових коштів на ім'я ОСОБА_4

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що 10.04.2012 року між сторонами було підписано Меморандум, кожна сторінка якого підписана ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що підтверджується Висновком почеркознавчого дослідження №8342 від 22.12.2015 року.

Саме на виконання положень Меморандуму сторонами було укладено Договори позики №№1-8 від 07.06.2012 року. Виплата сум здійснювалася через уповноважені ними у Меморандумі компанії.

Так, можна зробити висновок, що сторони укладали усі договори позики від 07.06.2012 року, у тому числі і оскаржуваний Договір позики №8 від тієї ж дати, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Кошти за Договором позики №8 йому не передавалися і опосередкованим підтвердженням цього є те, що між сторонами існували правовідносини, обумовлені Меморандумом, а не договором позики.

Таким чином, Договір позики №8 від 07.06.2012 має бути визнаний фіктивним із застосуванням ст. 234 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_2, подана представником ОСОБА_3, не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_4, подана представником ОСОБА_5, підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 07 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір позики №8, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. та зареєстрований у реєстрі за №427. (а.с. 9-11 т. 1)

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання Договору позики №8 від 07.06.2012 року недійсним, оскільки позивачем не доведено фіктивності даного договору.

Так, звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначав, що укладаючи договір позики, який оспорюється, сторони мали на меті створити додаткову гарантію виконання правовідносин, врегульованих Меморандумом від 10.04.2012 року, оскільки ніякої передачі коштів у позику за договорами позики між сторонами фактично не повинно було відбутись і не відбулось. Даний договір є фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Так, розпискою від 07 червня 2012 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., підтверджено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 у власність 150 000 доларів США, які зобов'язувався повернути з 01 по 10 квітня 2014 року, при цьому виконання ОСОБА_4 зобов'язання з надання ОСОБА_2 позики виконано належно та в повному обсязі.

Окрім того, Договір позики №8 від 07.06.2012 року не містить жодних посилань на укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Меморандуму від 10.04.2012 року та що ОСОБА_2 отримав кошти на виконання даного Меморандуму.

Також слід зазначити, що у Меморандумі від 10.04.2012 року, на який посилається ОСОБА_2, сторонами зазначено «ОМИ (далее - Сторона 1)» та «ДГЯ (далее - Сторона 2)».

Про наявність укладення реального договору позики свідчить лист на ім'я ОСОБА_4 від 25 квітня 2014 року, направлений представником ОСОБА_2 адвокатом Горденок Я.В. (а.с.13 т. 1)

Зі змісту листа вбачається, що ним підтверджується як факт укладення Договору позики №8 від 07 червня 2012 року, так і бажання ОСОБА_2 повернути суму позики за договором.

Також у листі зазначено, що ним ще раз підтверджується готовність ОСОБА_2 виконати зобов'язання з повернення у повному обсязі суми позики і процентів за Договором позики №8 від 07 червня 2012 року.

Зазначений лист не містить посилання на Меморандум.

На спростування наведеного ОСОБА_2 та його представниками доказів не надано.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції і суд дав їм оцінку в своєму рішенні.

Колегія суддів не вбачає правових підстав для переоцінки доказів.

Наведені докази також спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволені позову ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Відмовляючи в задоволені позову про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що Договір позики №8 від 07.06.2012 року на суму 150000 доларів США був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на виконання Меморандуму від 10.04.2012 року, укладеного між «ОМИ (далее - Сторона 1)» та «ДГЯ (далее - Сторона 2)». Також суд встановив, що у правочині з надання позики позикодавець представлений ОСОБА_4 та компанією «CAYE CAULKER DIVE CLUB LTD», а позичальник представлений ОСОБА_2 та компанією «Machause International Limated». Таким чином, суд дійшов висновку, що кошти у розмірі 162288 доларів США були перераховані компанією «Machause International Limated» компанії «CAYE CAULKER DIVE CLUB LTD» на виконання Договору позики №8 від 07.06.2012 року.

Проте з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на таке.

Згідно розписки від 07 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 у власність 150 000 доларів США, що еквівалентно 1 200 000 грн за офіційним курсом НБУ на день складання Договору (один долар США дорівнює 8,00 грн) - надалі йменується «позика» та зобов'язується повернути позику у визначений в Договорі позики №8 від 07 червня 2012 року строк, тобто з 01 по 10 квітня 2014 року. Даною розпискою підтверджує виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань з надання йому, ОСОБА_2, позики належно та в повному обсязі. Дана розписка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. (а.с. 12 т. 1)

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами в судовому засіданні, позика в розмірі 150 000 доларів США та відсотки за користування позикою безпосередньо ОСОБА_2 у строк, передбачений Договором позики №8 від 07.06.2012 року, не були повернуті, як і не повернуті на дату звернення до суду.

Згідно п. 1.1 Договору позики №8 позикодавець зобов'язується надати позичальникові позику в розмірі 150 000 доларів США, що еквівалентно 1 200 000 грн за офіційним курсом НБУ на день укладення Договору (один долар США дорівнює 8,00 грн), в порядку та на умовах, які встановлені цим Договором, а позичальник зобов'язується прийняти та належним чином використати і повернути позикодавцю отримані кошти в дату повернення позики, а також виконати всі інші зобов'язання, згідно умов цього договору.

За умовами пп. 1.4.1, 1.4.2 п. 1.4 Договору позики №8 позичальник зобов'язується повернути суму наданої позики, яка складає 150 000 доларів США на день повернення боргу, тобто з 01 по 10 квітня 2014 року.

Протягом строку дії договору діють ставки за користування позикою у розмірах , що передбачені Преамбулою даного Договору, які відраховуються з моменту отримання грошових коштів позичальником .

Відповідно до положень ст.ст. 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальникаабо інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 1049 ЦК України)

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року в справі №6-79цс14.

ОСОБА_2 не надав суду доказів, які б підтверджували факт повернення безпосередньо ним грошових коштів за договором позики.

Таким чином вимоги про стягнення позики в розмірі 150 000 доларів США ґрунтуються на вимогах Закону.

Разом з тим, позивач при обчисленні сум, що підлягають стягненню з відповідача, враховував курс долара США станом на 20.02.2015 року, проте колегія суддів приходить до висновку, що при обчисленні заборгованості слід враховувати курс долара США станом на день ухвалення рішення, тобто на 13.04.2016 року.

Таким чином, 150 000 доларів США станом на 13.04.2016 року за курсом НБУ еквівалентно 3 832 500 грн.

У Преамбулі Договору позики №8 від 07.06.2012 року зазначено, що проценти за користування позикою - ставка у розмірі 0% річних за користування позикою в строк з 7 червня 2012 року по 7 червня 2013 року. Ставка у розмірі 10% річних в строк з 7 червня 2013 року.

Із вказаного слідує, що відсотки за користування позикою в період з 07 червня 2012 року по 7 червня 2013 року становлять 0% річних, у зв'язку з чим не нараховуються, а тому вимоги ОСОБА_4 про стягнення винагороди у формі процентів від суми, що була надана у позику за період з 07.06.2012 року по 07.06.2013 року, в розмірі 11 250 доларів США (якщо розмір процентів не встановлений, визначається на рівні облікової ставки НБУ, яка за період з 07.06.2012 року по 07.06.2013 року становить 7,5 %) не підлягає задоволенню, оскільки суперечать Договору позики №8 від 07.06.2012 року.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що з відповідача на користь позивача за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року підлягають стягненню проценти за користування позикою у розмірі 10% річних, оскільки такі вимоги ґрунтуються на умовах Договору позики №8 від 07.06.2012 року.

Так, відсотки за користування позикою за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року становлять - 150 000 доларів США * 307 днів (кількість днів користування позикою) * 10% (розмір відсотків, встановлений Договором позики) / 365 днів (кількість днів у році) / 100 % = 12 616,44 доларів США, що станом на 13.04.2016 року за курсом НБУ еквівалентно 322 350,04 грн.

Щодо вимог ОСОБА_4 про стягнення штрафу, передбаченого пп. 1.4.3 п. 1.4 Договору позики, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно пп. 1.4.3 Договору позики у випадку невиконання (невиплати) грошової суми в передбачений цим Договором строк (дату повернення позики), позичальник сплачує штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

За умовами Договору позики останньою датою повернення позики є 10 квітня 2014 року.

Станом на 10.04.2014 року ОСОБА_2 зобов'язаний був повернути позику та відсотки за користування позикою у розмірі 10% річних, які, як зазначалося, вище становлять 162 616,44 доларів США = 150 000 доларів США + 12616,44 доларів США.

У вказану суму не враховується вимога про стягнення винагороди у формі процентів, оскільки в її задоволенні судом апеляційної інстанції відмовлено.

Отже, штраф становить 162 616,44 доларів США * 10 % / 100 % = 16 261,64 доларів США, що станом на 13.04.2016 року за курсом НБУ еквівалентно 415 484,90 грн.

У позовній заяві ОСОБА_4 також просив суд стягнути відсотки за користування позикою в розмірі 20% річних за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року, що на думку позивача становлять 25972,60 доларів США.

Так, за умовами пп. 1.4.4 п. 1.4. Договору позики у випадку виникнення умови, передбаченої п. 1.4.3 цього Договору (невиплата суми в строк), на строк, що залишиться до повного виконання основного зобов'язання процент за користування позикою збільшується на 10% річних.

Тобто, з 11.04.2014 року розмір відсотків за користування позикою становить 20% річних.

Таким чином, відсотки за користування позикою у розмірі 20% річних нараховуються за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року та становлять 150 000 доларів США * 316 день (кількість днів користування позикою, на які нараховуються відсотки) * 20% (розмір відсотків, встановлений Договором позики) / 365 (кількість днів у році) / 100 % = 25 972,60 доларів США, що станом на 13.04.2016 року за курсом НБУ еквівалентно 663 599,93 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_2 3% річних за невиконання договору позики за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року колегія суддів зазначає таке.

З ч. 2 ст. 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обчисленні простроченої суми, з якої необхідно нараховувати 3% річних, позивачем враховано суму позики, винагороду у формі процентів та суму процентів у розмірі 10% річних.

Проте, як зазначалося вище, винагорода у формі процентів за період з 07.06.2012 року по 07.06.2013 року не нараховується, а тому при обчисленні 3% річних і не враховується.

Таким чином, 3% річних за невиконання договору позики за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року становлять 162 616,44 доларів США (сума позики та відсотки за користування позикою за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року)* 316 днів (кількість днів невиконання зобов'язання) * 3% / 365 / 100 % = 4 223,57 доларів США, що станом на 13.04.2016 року за курсом НБУ еквівалентно 107 912,21 грн.

Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національного валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Крім того, у ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_4 просив стягнути кошти за Договором позики у валюті гривня.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню кошти за Договором позики №8 від 07.06.2012 року в розмірі 5 341 847,08 грн, що складаються з: 3 832 500 грн - тіло позики, 322 350,04 грн - відсотки за користування позикою в розмірі 10% річних за період з 08.06.2013 року по 10.04.2014 року, 663 599,93 грн - відсотки за користування позикою у розмірі 20% річних нараховуються за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року, 415 484,90 грн - штраф, 107 912,21 грн - 3% річних за невиконання Договору позики за період з 11.04.2014 року по 20.02.2015 року.

Відповідно частин 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 341 847,08 грн / 6 177 716,52 грн * 3654 грн = 3159,60 грн.

Керуючись статтями 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 кошти за Договором позики №8 від 07 червня 2012 року в розмірі 5341847 грн 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 3159 грн 60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

О.А. Чобіток