Ухвала суду № 57225498, 05.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1472/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Васильєва Н.П.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 прокуратури України, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації,

встановила:

У травні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_2, поширену 12 травня 2015 року ОСОБА_4 прокуратурою України у поданні до Верховної Ради України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2, яке було складене та підписано старшим прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Головного управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_4 прокуратури України радником юстиції ОСОБА_5 та підтримано ОСОБА_4 прокурором України ОСОБА_6, а саме: «... ОСОБА_2 упродовж травня - вересня 2014 року організував озброєну банду з метою нападів на підприємства, установи, організації та окремих осіб, вчинення інших злочинів, спрямованих на збройне і відкрите заволодіння чужим майном, брав участь у вказаній банді та організував вчинювані нею напади, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 257 КК України...»;

«...Усвідомлюючи вказані можливості ОСОБА_7 тоді ж, тобто упродовж травня - вересня 2014 року, вирішив організувати озброєну банду з числа підпорядкованих йому військовослужбовців батальйону, а також не оформлених у батальйоні осіб для вчинення нападів на підприємства, установи, організації та окремих громадян з метою досягнення власних корисливих цілей, а також в інтересах інших осіб...»; «...Усвідомлюючи, що вчинювані бандою діяння є кримінально карними, та прагнучи уникнути відповідальності, ОСОБА_2 вирішив балотуватися у народні депутати України на позачергових виборах до Верховної Ради України, які мали відбутись у жовтні 2014 року. Для цього він, використовуючи позитивний імідж військового батальйону «Айдар», звернувся до керівників політичної партії «Радикальна партія Олега Ляшка» та домовився про приєднання до виборчого списку цієї партії під № 3. За результатами виборів ОСОБА_2 був обраний народним депутатом України, що забезпечило йому недоторканність від притягнення до кримінальної відповідальності в обсягах, визначених ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»; про причетність позивача до дій, які носять характер кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.206; ч.ч.2,3 ст. 146; ч.2ст. 187; ч.2 ст.296; ч. 3 ст. 382; ч.ч.2,3 ст.27, ч.2 ст. 345; ч.2 ст.127; ч.2 ст.263; ст.257 КК України

- зобов'язати ОСОБА_4 прокуратуру України, ОСОБА_4 прокурора України ОСОБА_6, старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Головного управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_4 прокуратури України радника юстиції ОСОБА_5 не пізніше наступного дня від набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати інформацію, вказану у попередньому пункті шляхом направлення відповідного подання до Верховної Ради України (01001, місто Київ вулиця Михайла Грушевського 5) із зазначенням в ньому вибачення та відкликання подання від 12 травня 2015 року про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2, яке було складене та підписане старшим прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Головного управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_4 прокуратури України радником юстиції ОСОБА_5 та підтримане ОСОБА_4 прокурором України ОСОБА_6, як такого, в якому інформація не відповідає дійсності.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказував, що з наданих відповідачами доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов було також зазначено про невідповідність вказаної інформації в поданні та подальшим фактичним обставинам справи. Проте, суд першої інстанції проігнорував вказані докази, і не зважаючи на неодноразові звернення на ці обставини позивача та його представника, не надав їм належної оцінки.

Вказував, що інформація, яку поширили відповідачі, не відповідає дійсності та є недостовірною, оскільки вона не підтверджена жодним доказом. При цьому поширена інформація є доведеною до відома багатьох осіб.

Зазначав, що порушення прав позивача поширенням недостовірної інформації полягає в тому, що такі відомості ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 в очах невизначеного кола осіб, які могли читати такий лист-звернення, з точки зору додержання ним законів України та загальноприйнятих норм моралі. Поширена інформація формує думку, що позивач тісно пов'язаний з організованою злочинністю, корупційною діяльністю, більш того, особисто вчиняє кримінально карані діяння. У випадку поширення такої інформації особами, які отримали подання від відповідача, вважаючи цю інформацію достовірною, невизначеному колу осіб, то такими діями буде остаточно та фактично безповоротно заплямовано честь, гідність та ділову репутацію позивача в очах таких осіб.

Посилався на те, що застосовуючи обман, відповідачі намагаються переконати значну кількість громадян в злочинній діяльності позивача, зокрема в тому, що позивач, «винуватий», у вчиненні кримінальних злочинах. Поряд з цим відповідачі намагаються створити враження для невизначеного кола осіб, що позивач начебто незаконно «з метою уникнення відповідальності» злочинним шляхом був включений до списків політичної партії та обраний народним депутатом України.

Вказував, що особливістю ділової репутації позивача є те, що ОСОБА_2 є публічним політиком, командиром добровільного батальйону «Айдар», народним депутатом України. Гідність і ділова репутація політика і державного діяча, мають дуже велике значення як для ефективного здійснення позивачем обов'язків виборної посади чи посадової особи в органах влади, так і для обрання на таку виборну посаду чи призначення на посаду в органах влади.

Вважає, що відомості наведенні та поширенні у подані щодо вчинення злочинів, та стосуються моральних, професійних якостей позивача є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності, що в цілому завдає непоправної шкоди діловій репутації позивача, в тому числі як професійного політика, учасника бойових дій, громадянина.

В судове засідання позивач та його представник не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою позивача від 15.03.2016 року. Про причини неявки в судове засідання позивач не повідомив, доказів поважності причин неявки його представника - адвоката ОСОБА_3 суду не надано, тому колегією визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_4 прокуратури України - ОСОБА_9 вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 травня 2015 року ОСОБА_4 прокуратурою України до Верховної Ради України було подане подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2

Вказане подання було складене та підписане старшим прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Головного управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_4 прокуратури України радником юстиції ОСОБА_5 та підтримане ОСОБА_4 прокурором України ОСОБА_6

У поданні зазначено наступне: «... ОСОБА_2 упродовж травня - вересня 2014 року організував озброєну банду з метою нападів на підприємства, установи, організації та окремих осіб, вчинення інших злочинів, спрямованих на збройне і відкрите заволодіння чужим майном, брав участь у вказаній банді та організував вчинювані нею напади, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 257 КК України...»; «...Усвідомлюючи, вказані можливості ОСОБА_2 тоді ж, тобто упродовж травня - вересня 2014 року, вирішив організувати озброєну банду з числа підпорядкованих йому військовослужбовців батальйону, а також не оформлених у батальйоні осіб для вчинення нападів на підприємства, установи, організації та окремих громадян з метою досягнення власних корисливих цілей, а також в інтересах інших осіб...»; «...Усвідомлюючи, що вчинювані бандою діяння є кримінально карними та прагнучи уникнути відповідальності, ОСОБА_2 вирішив балотуватися у народні депутати України на позачергових виборах до Верховної Ради України, які мали відбутись у жовтні 2014 року. Для цього він, використовуючи позитивний імідж військового батальйону «Айдар», звернувся до керівників політичної партії «Радикарна партія Олега Ляшка» та домовився про приєднання до виборчого списку цієї партії під № 3. За результатами виборів ОСОБА_2 був обраний народним депутатом України, що забезпечило йому недоторканність від притягнення до кримінальної відповідальності в обсягах, визначених ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України».

Позивач зазначав, що вказана відповідачем інформація є недостовірною та інформація, що була поширена відповідачами про вчинені позивачем карні дії абсолютно не відповідає дійсності, зокрема, про причетність до дій, які носять характер кримінальних правопорушень, вказаних у поданні. Більш того, поширена відповідачем негативна недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача: ганьбить його честь, гідність, завдає шкоди його діловій репутації. Враховуючи, що негативна інформація щодо позивача, висловлена відповідачем, має характер наклепу, то така інформація не є оціночним судженням, а отже підлягає спростуванню. Поширена інформація порушує особисті немайнові права позивача, що виражається у негативному, упередженому ставленні до нього з боку осіб, які отримали подання відповідача.

Подібними діями відповідач охарактеризував позивача як злочинця, як особу, що з легкістю порушує закон, яка не має високих моральних цінностей. Така необґрунтована характеристика пригнічує честь і гідність позивача. Пригнічення немайнових прав, відносно яких Конституцією України передбачено обов'язок ставитись з повагою, обґрунтовується тим, що жодній нормальній цивілізованій людині неприємно чути /дізнаватися / про себе безпідставні звинувачення у вчиненні злочинних діянь та інших ганебних вчинків, з точки зору моралі. У зв'язку з викладеним, позивач знаходиться у стані постійного нервового напруження та стресу. У нього різко знизилася працездатність, що негативно впливає на виконання його трудових обов'язків та на повагу робочого колективу до нього, а також стало причиною порушення функції сну.

Судом першої інстанції встановлено, що управлінням з розслідування корупційних злочинів, скоєних службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, Головного управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_4 прокуратури України здійснюється розслідування у кримінальному провадженні № 12014170260000961 за ч.2 ст.206, ч.2 ст.146, ч.2 ст.187, ч.1 ст.263, ч.2 ст. 296, ч.3 ст.146, ч.1 ст.146, ч.1 ст.28, ч.2 ст.345, ч.2 ст. 127, ч.3 ст.267, ч.2 ст.28, ч.3 ст.382, ч.4 ст.345, ч.1 ст.426, ч.4 ст.187, ч.3 ст.407, ч.1 ст.296, ст. 257, ч.3 ст. 289 КК України.

Позивач ОСОБА_2 є депутатом Верховної Ради України VІІІ скликання. Під час досудового розслідування були зібрані докази для підозри ОСОБА_2 у вчиненні ряду кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється у порядку, передбаченому ст. 278 КПК України у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 КПК України. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 480 КПК України особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно народного депутата України. Відповідно до ч.2 ст. 482 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

Відповідно до ч.2 ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України ініціюється прокурором, повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради України ОСОБА_4 прокурором України або виконувачем обов'язки ОСОБА_4 прокурора України.

Згідно зі ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи /прізвище, ім'я, по-батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство/, яка повідомляється про підозру; найменування /номер/ кримінального провадження, в межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статі /частини статті/ закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, в тому числі, зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Як встановлено судом, 12 травня 2015 року до Верховної Ради України ОСОБА_4 прокурором України направлено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2 Вказане подання відповідає вимогам ст. 80 Конституції України , ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України», ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», ст. 276, 480, 482 КПК України. За змістом та текстом подання ОСОБА_4 прокурора України від 12 травня 2015 року повністю збігається за змістом та текстом повідомлення про підозру від 08 червня 2015 року, яке складено у відповідності до вимог ст. 277 КПК України та де вказано, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень.

Встановивши викладені обставини та керуючись положеннями ст. 277, 299 ЦК України, ст. 29 Закону України «Про інформацію», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд дійшов висновку, що саме зазначений порядок передбачений нормами КПК України та лише судом при розгляді кримінального провадження має бути встановлено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення, а до цього часу особа є підозрюваною з часу вручення їй повідомлення про підозру. За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального закону.

Доводи, які викладені в апеляційній скарзі позивача, є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів її сім,ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових обов'язків вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла /видала/ юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідно значимою.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» , у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Частиною 3 ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Статтею 221 вказаного Закону визначено порядок розгляду Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, згідно з якою розгляд питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, зокрема, народного депутата.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оголошення на пленарному засіданні Верховної Ради України подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України передбачено статтею 221 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Також судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги посилання позивача на те, що ОСОБА_4 прокурор України охарактеризував його у даному поданні як злочинця, та особу, яка не має високих моральних цінностей, і така необґрунтована характеристика пригнічує його честь та гідність, що йому неприємно чути про себе безпідставні звинувачення у вчиненні злочинних діянь та інших ганебних вчинків з точки зору моралі, оскільки зазначене подання складено відповідно до вимог КПК України та у поданні відсутні твердження про те, що ОСОБА_2 вчинив вказані кримінальні правопорушення. У поданні зазначено, що «досудовим розслідуванням встановлено наступне …». Надалі викладено обставини, які встановлені проведеним досудовим розслідуванням та повністю за змістом та текстом співпадають з повідомленням про підозру.

Отже, зазначення у поданні про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2 правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється позивач, із зазначенням статті (частини статті) КК України, викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється позивач, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру, відповідає вимогам ст. 218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Статтею 62 Конституції України проголошено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини закріплено у ст. 17 КПК України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про необхідність спростування негативної інформації, поширеної про позивача, оскільки зазначена інформація є недостовірною та має характер наклепу, - висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки в порядку, визначеному ст. 275, 277 ЦК України, не може бути надана оцінка щодо правомірності дій позивача, адже відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України лише судом при розгляді кримінального провадження має бути встановлено вину чи невинуватість позивача у вчиненні зазначених у поданні кримінальних правопорушень.

Інші доводи апеляційної скарги позивача щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: