Постанова № 57225353, 12.04.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р.Справа № 923/2064/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В. Лашина

Суддів: О.Л. Воронюка

ОСОБА_1

При секретарі Є.О. Бендерук

За участю представників сторін:

Від Фермерського господарства "Чаплинське" ОСОБА_2

Інші представники сторін в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Юридична фірма "Правочин"

на рішення господарського суду Херсонської області від 10.03.2016р.

по справі №923/2064/15

за позовом: Фермерського господарства "Чаплинське"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арта Плюс"

до відповідача-2: Приватного підприємства "Юридична фірма "Правочин"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року фермерське господарство «Чаплинське» (в подальшому за текстом ФГ «Чаплинське») звернулося до господарського суду Херсонської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Арта Плюс» (далі ТОВ «Арта Плюс») та приватного підприємства «Юридична фірма «Правочин» (надалі ПП ЮФ «Правочин») про визнання недійсним договору від 15 липня 2015 р. № 15/07 між ТОВ «Арта Плюс» (первісний кредитор) та ПП ЮФ «Правочин» (новий кредитор) відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передав новому кредитору право вимагати від ФГ «Чаплинське» 388 211,38 грн. на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 03.03.2015 р. по справі № 923/1783/14.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.03.2016 р. (суддя Літвінова В.В.) позовні вимоги задоволені. Зазначений договір відступлення права вимоги визнаний недійсним. З ТОВ «Арта Плюс» та ПП ЮФ «Правочин» на користь позивача стягнуто по 609 грн. судового збору з кожного.

Не погоджуючись з цим рішенням, ПП ЮФ «Правочин» в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права, оскільки право вимоги засноване на нескасованому рішенні господарського суду, яким встановлені факти наявності боргу та які не підлягають доказуванню згідно із ст. 35 ГПК України. Також скаржник зазначає про те, що позов поданий особою, яка не є стороною оспорюваного правочину та ним не доведено жодної норми закону, яку не було додержано сторонами оспорюваного договору.

Усі сторони були належним чином повідомлені про час, дату і місце судового розгляду, однак відповідачі своїми процесуальними правами не скористалися, своїх представників у судове засідання апеляційної інстанції не направили, про причини незявлення суд не повідомили і таким чином не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2015 року між ТОВ «Арта Плюс» та ПП ЮФ «Правочин» був укладений договір відступлення права вимоги №15/07, за умовами якого до ПП ЮФ «Правочин» перейшло право вимагати замість ТОВ «Арта Плюс» від ФГ «Чаплинське» належного та реального виконання наступних обовязків: повернення грошових коштів у сумі 388211,38 грн. на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 03.03.2015 р. у справі № 923/1783/14, що складається з: штрафу в сумі 72027 грн., збитків в розмірі 308572,40 грн., а також витрат по оплаті судового збору в розмірі 7611,98 грн.

Відповідно до п. 1.4. договору до ПП ЮФ «Правочин» переходять всі без винятку права та обовязки первісного кредитора за рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що його предметом є саме уступка права вимоги за рішенням господарського суду Херсонської області від 03.03.2015 р. у справі №923/1783/14, за яким з боржника стягнуто не лише штрафні санкції, збитки, а й витрати по сплаті судового збору, тобто укладаючи спірний правочин, відповідачі замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, тоді як чинним законодавством уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди не передбачена.

Аналізуючи матеріали справи, законодавство, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції цілком вірно встановлені обставини справи та ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням належних норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства України.

Посилання ПП ЮФ «Правочин» на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування обставин встановлення заборгованості за рішенням суду, судова колегія вважає безпідставними.

У даному випадку наявність заборгованості ФГ «Чаплинське» перед ТОВ «Арта Плюс» не є предметом спору та не впливає на юридичну оцінку правовідносин, що склалися між позивачем і відповідачами внаслідок укладання угоди про відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконання рішення суду є невідємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною пятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобовязанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобовязанні, як і саме зобовязання, є інститутом цивільного права, а відносини, повязані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобовязанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-56гс14.

У відповідності до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Неспроможними вважає судова колегія й твердження скаржника про неможливість оспорювання ФГ «Чаплинське», яке не є стороною правочину, угоди про відступлення права вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі за частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом звернення за судовим захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу у спосіб, визначений договором або законом. Способи захисту визначені статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, серед яких є визнання правочину недійсним.

Як розяснено у п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За оспорюваною угодою про відступлення права вимоги до ПП ЮФ «Правочин» перейшло право вимагати замість ТОВ «Арта Плюс» від ФГ «Чаплинське» повернення грошових коштів у сумі 388211,38 грн., тобто таким правочином безпосередньо зачіпаються права та обовязки позивача.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області є законним та обґрунтованим й достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Юридична фірма «Правочин» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 10.03.2016 р. по справі № 923/2064/15 без змін.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя М.А. Мирошниченко