Постанова № 57225337, 11.04.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2016 р. Справа № 926/1272/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіЗварич О.В.

суддівКузь В.Л.

ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія (надалі ТзОВ Карпати-Моравія) б/н від 17.09.2015р. (вх. № 01-05/4322/15 від 25.09.2015р.)

на рішення господарського суду Чернівецької області від 01.09.2015р.

у справі № 926/1272/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (надалі ПАТ КБ ПриватБанк)

до відповідача: ТзОВ Карпати-Моравія

про стягнення 33591,68 грн.,

за участю:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність № 12/02-2016 від 20.02.2016р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 01.09.2015р. у справі №926/1272/15 (суддя Гончарук О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ Карпати-Моравія на користь ПАТ КБ ПриватБанк 33591,68 грн. (13000,00 заборгованості за кредитом, 12159,05 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 5650,47 грн. пені, 2782,16 грн. заборгованості з комісії) та 1827,00 грн. судового збору.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що всупереч існуючим зобов'язанням за договором банківського обслуговування, відповідач не виконав їх належним чином, внаслідок чого станом на 18.06.2015р. виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 33591,68 грн., з яких 13000,00 грн. заборгованість за кредитом, 5650,47 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором та 2782,16 грн. заборгованість з комісії за користування кредитом.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції проігнорував його клопотання про перенесення слухання справи, чим порушив принцип змагальності процесу. Вказує, що в матеріалах справи відсутні договір банківського обслуговування та докази про погодження відповідачем ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг. Покликається на те, що суд задоволив позовні вимоги, не вказавши, якими первинними документами підтверджується факт надання позивачем кредиту відповідачу, його розмір, період користування та момент часткового повернення. Зазначає, що оскільки він не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, відтак змушений заявити в апеляційній інстанції клопотання про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені. Стверджує про відсутність доказів, які б підтверджували, що саме відповідач отримав кредитні кошти та має якісь зобовязання перед позивачем. Просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 01.09.2015р. у справі №926/1272/15, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що при підписанні анкети-заяви відбувається приєднання до ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обовязковим, а укладення договору в такій формі не суперечить чинному законодавству України. Стверджує, що заявлена до стягнення сума пені нарахована в межах строку позовної давності, визначеного договором тривалістю в три роки (п. 3.2.1.5.4 ОСОБА_3). Просить залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 30.03.2016р.

23.03.2016р. відповідач подав клопотання про призначення у справі № 926/1272/15 судово-економічної експертизи (вх. № 000001-05/1440/16 від 23.03.2016р.), проведення якої доручити ТОВ «Інститут судових експертиз». На розгляд експертизи просив винести наступні питання: 1) Чи підтверджується документами первинного і вторинного бухгалтерського обліку отримання позичальником коштів по овердрафту в сумі 13000,00грн.; 2) Чи підтверджується документально заборгованість 33591,68 грн., з яких: 13000,00 грн. заборгованість за кредитом, 12159,05 грн. заборгованість із сплати процентів за користування кредитом, 5650,47 грн. пеня та 2782,16 грн. заборгованість з комісії.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги і доводи вищевказаного клопотання.

Заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, порадившись, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення у даній справі судово-економічної експертизи, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Проте, зі змісту заявленого клопотання випливає, що питання, поставлені заявником на вирішення експертизи, не потребують спеціальних знань.

Крім того, клопотання відповідача про призначення експертизи у даній справі заявлене всупереч положенням ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для призначення судово-економічної експертизи на стадії апеляційного провадження у справі.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Чернівецької області від 01.09.2015р. у справі №926/1272/15.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2011р. ДП «УЧСП «Карпати-Моравія», правонаступником якого є ТзОВ «Карпати-Моравія», звернулось до ПАТ КБ Приватбанк із заявою про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки у ПАТ КБ Приватбанк (а.с. 34, т.1), за якою Підприємство приєдналось до ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.35-46, т.1), ОСОБА_4 (а.с. 47-49, т.1), що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011р., та взяло на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Згідно заяви від 14.05.2011р. підприємству відкрито поточний рахунок №26005060091328 та картковий рахунок 26050060091328.

Підприємству було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок №26005060091328 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.

Відповідно до п.3.2.1.1.16 ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг (надалі ОСОБА_3) при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до ОСОБА_3 і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк /інтернет клієнт- банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Згідно п. 3.2.1.1.1 ОСОБА_3 кредитний ліміт на поточний рахунок (далі кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту (далі ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. ОСОБА_4 здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Відповідно до п. 3.2.1.1.3 ОСОБА_3 кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Згідно п. 3.2.1.1.8 ОСОБА_3 проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до ОСОБА_3 і правил надання банківських послуг (або у формі Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперової або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі).

Пункт 3.2.1.1.6 ОСОБА_3 встановлює, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами ОСОБА_4. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Розділ 3.2.1.4 ОСОБА_3 унормововує порядок розрахунків.

Пунктом 3.2.1.4.1. ОСОБА_3 передбачено, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Відповідно до підпункту 3.2.1.4.1.1 пункту 3.2.1.4.1.Умов розрахунок відсотків за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа поточного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 1 -го до 20 -го (включно) числа поточного місяця або до 25-го числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 21-го до кінцевого числа поточного місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню), розрахунок відсотків проводиться за процентною ставкою у розмірі, 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Підпунктом 3.2.1.4.1.2 пункту 3.2.1.4.1. ОСОБА_3 визначено, що у випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, на протязі 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36 (тридцять шість) % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню.

Відповідно до підпункту 3.2.1.4.1.3 пункту 3.2.1.4.1. ОСОБА_3 у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів* з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го* дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань клієнт сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 56 (п'ятдесят шість) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної, заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Під непогашенням кредиту мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (підпункт 3.2.1.4.1.4 пункту 3.2.1.4.1.Умов).

Крім того, відповідно до п. 3.2.1.4.4 ОСОБА_3 клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п.3.2.1.1.6., 3.2.1.2.3.2., 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг.

ОСОБА_4 на свій розсуд має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - зажадати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання віповідного повідомлення (п.п.а)п.3.2.1.2.3.4.).

Пунктом 3.2.1.5.1 ОСОБА_3 встановлена відповідальність, а саме при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених умовами п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до підпункту 3.2.1.5.4 пункту 3.2.1.5 ОСОБА_3 нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобовязань, передбаченої п.3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобовязання мало бути виконано клієнтом.

Погашення кредиту, сплата відсотків здійснюється у валюті кредиту. Погашення винагороди, неустойки здійснюються в гривні (п.3.2.1.4.8 ОСОБА_3).

Згідно п. 3.2.1.4.9 ОСОБА_3 розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

У відповідності до п. 3.2.1.4.10 ОСОБА_3 зобов'язання, при реалізації банком права на стягнення неустойки, виконуються в такій послідовності: кошти отримані від клієнта, а також від інших уповноважених органів / осіб, для погашення заборгованості, насамперед направляються для відшкодування витрат/ збитків банку згідно з п. п. 3.2.1.2.2.16, 3.2.1.2.3.15, далі для погашення неустойки згідно розділу 5 цього розділу ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, далі - простроченого винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - відсотків, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості виконується не пізніше дати, зазначеної в п.3.2.1.1.8. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими. Під реалізацією права банку щодо стягнення неустойки згідно з розділом Відповідальність Сторін" цим ОСОБА_3 сторони погодили дії банку з розподілу грошей, отриманих від позичальника для погашення заборгованості, відповідно до черговості погашення заборгованості, зазначеної в цьому пункті ОСОБА_3. При цьому, сторони погодили, що додаткові вимоги до позичальника, з реалізації банком свого права щодо стягнення неустойки, не потрібні.

Позивач взяті на себе зобовязання виконав, встановивши клієнту кредитний ліміт, що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів №08.7.0.0.0/150707141154 від 07.07.2015р. (а.с. 50, т.1) та випискою з банку по рахунку №26005060091328 Карпати-Моравія, ДП УЧСП за період з 19.05.2011р. по 18.06.2015р. (а.с. 54-61, т.1).

Як видно з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 08.06.2015р. надіслав на адресу відповідача, як правонаступника клієнта, претензію вих. №10221CVVWS08Q від 28.05.2015р. з вимогою про погашення простороченої заборгованості (а.с. 62, т.1), що підтверджується описом вкладення до цінного листа та списком згрупованих рекомендованих відправлень (а.с. 63-64, т.1).

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом слугувало неналежне виконання відповідачем, як правонаступником ДП «УЧСП «Карпати-Моравія», взятих на себе зобовязань, неповернення отриманих коштів, внаслідок чого станом на 18.06.2015р. виникла заборгованість в розмірі 33591,68 грн., з яких: 13000,00 грн. заборгованість за кредитом, 12159,05 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 5650,47грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 2782,16 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом (а.с.51-53, т.1).

Відповідач не надавав суду свого контррозрахунку щодо позовних вимог ОСОБА_4.

При винесенні постанови, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами статті 633 Цивільного кодексу України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). ОСОБА_3 публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. ОСОБА_4 має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. ОСОБА_4 не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1067 Цивільного кодексу України унормовано, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами встановив, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі підписання ДП «УЧСП «Карпати-Моравія», правонаступником якого є ТзОВ «Карпати-Моравія», та ПАТ КБ Приватбанк заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки від 14.05.2011р., згідно якої відповідач, як правонаступник клієнта, приєднався до ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, ОСОБА_4, що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011р., та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Колегія суддів вважає, що за правовою природою вказаний договір, укладений шляхом приєднання, є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору. Такого ж висновку дійшли колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах від 23.07.2014р. у справі №914/4463/14 та від 26.03.2015р. у справі №914/1648/14.

У відповідності із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено п. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно наданого позивачем та не спростованого відповідачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 14.05.2011р., заборгованість ТзОВ «Карпати-Моравія» перед банком за кредитом станом на 18.05.2015р. складає 13000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем у повному обсязі своїх зобовязань перед позивачем.

Отже, відповідач прострочив виконання зобовязання, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу.

Проаналізувавши вищенаведені приписи Цивільного кодексу України та матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 13000,00 грн. заборгованості за кредитом.

Законним та обґрунтованим є оскаржуване рішення місцевого господарського суду також і в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5650,47 грн., з огляду на таке.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР з наступними змінами та доповненнями передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Умовами надання банківських послуг встановлено інший порядок нарахування пені, ніж встановлено законом, а саме, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3 ОСОБА_3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом (п. 3.2.1.5.4 ОСОБА_3).

Позовна давність до вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п. 3.2.1.5.7. ОСОБА_3).

Відтак, позивачем правомірно нараховано пеню згідно п. п. 3.2.1.5.1, 3.2.1.5.4 умов та в межах подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 5650,47 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та заявлено про її стягнення в межах строку позовної давності, погодженого сторонами.

Крім того, позивач обгрунтовано нарахував згідно ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг 12159,05 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 2782,16 грн. боргу по комісії за користування кредитом, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості.

Щодо доводів апелянта про те, що кредитний договір не укладався і відповідач не погоджував ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, то вказані твердження спростовується власне заявою про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки у ПАТ КБ Приватбанк від 14.05.2011р., якою підтверджено згоду Підприємства, правонаступником якого є відповідач, з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позовна вимога в частині стягнення пені заявлена позивачем з пропуском строку позовної давності, враховуючи вищеописані положення ОСОБА_3 та правил надання банківських послуг, а саме: п. 3.2.1.5.4 та п.3.2.1.5.7. ОСОБА_3.

Крім того, апелянт безпідставно стверджує про те, що суд першої інстанції проігнорував його клопотання про перенесення слухання справи, чим порушив принцип змагальності процесу.

Матеріалами справи підтверджено, що 31.08.2015р. до місцевого господарського суду надійшло клопотання відповідача про перенесення слухання справи, в якому зазначено, що 01.09.2015р. представник ОСОБА_5 не має можливості бути присутнім в судовому засіданні з причини участі в судовому засіданні Вінницького міського суду (а.с.71-71, т.1).

Оскільки, діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб, відповідач міг забезпечити явку в судове засідання іншого представника. Неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, згідно ухвали господарського суду Чернівецької області від 11.08.2015р. розгляд справи вже відкладався та відповідача було попереджено про можливість вирішення спору без його участі (а.с.69, т.1).

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вказане, та те, що сторони були належно повідомлені про час, дату і місце розгляду справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно залишив без задоволення клопотання про перенесення слухання справи, і в силу положень ст. 75 ГПК України розглянув дану справу за наявними в ній матеріалами.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Чернівецької області від 01.09.2015р. у справі №926/1272/15 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Справу повернути до господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддяЗварич О.В.

судді Кузь В.Л.

ОСОБА_1