Постанова № 57225332, 12.04.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р.Справа № 909/37/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача ОСОБА_3 (пред-к за довіреністю).

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 підприємства "Коломияводоканал" №66 від 26.02.2016 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2016 року (головуючий суддя Шкіндер П.А.)

у справі № 909/37/16

за позовом: Публічне акціонерне товариство "Прикарпаттяобленерго, м. Івано-Франківськ,

до відповідача: ОСОБА_4 підприємство "Коломияводоканал", м.Коломия, Івано-Франківська область,

про стягнення заборгованості в сумі 87632,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2016 року у справі № 909/37/16 позов Публічного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" до ОСОБА_4 підприємства "Коломияводоканал" про стягнення заборгованості в сумі 87632,13грн. - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 підприємства "Коломияводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" - 29 535,54грн. пені та 3 924,02грн. -3% річних та 501,87грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем порушені договірні умови та вимоги закону, оскільки оплата за спожиту електроенергію проведена з порушенням строку оплати, а тому позивач правомірно заявив до стягнення пеню, інфляційні збитки та 3% річних, які передбачені п. 4.2.1 договору та ст. 625 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, мотивуючи це тим, що прибутки підприємства є невеликими, у підприємства на даний час важке фінансове становище, переважна більшість споживачів скаржника користуються субсидіями.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, зазначає, що укладений між сторонами договір є обовязковим до виконання, а відтак, у апелянта виникло зобовязання з оплати отриманої електроенергії у встановлений строк, яке не виконувалось відповідачем своєчасно, а відтак, судом правомірно стягнуто з відповідача суми пені та 3 % річних.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем, Публічним акціонерним товариством "Прикарпаттяобленерго" в особі його структурного підрозділу Коломийського МРЕМ, та відповідачем ОСОБА_4 підприємством "Коломияводоканал" укладено договір про постачання електричної енергії №1048 від 19.01.2009року (далі Договір).

Згідно п.1 договору, позивач продає електричну енергію відповідачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ).

Згідно п.2.2.2 Договору постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток 1 Обсяги постачання електричної енергії), а споживач зобов'язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії (п. 2.3.2 Договору).

Відповідно до п.2.3.3. договору, відповідач зобов'язався оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатку № 2 "Порядок розрахунків" та додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електроенергії".

Згідно п.2 додатку № 2 до договору, щомісячно 30 числа календарного місяця відповідач направляє уповноваженого представника у відповідну районну філію позивача для подання додатку № 6 "Акт про використану електричну енергію", який є невід'ємною частиною договору, одержання відповідних рахунків на оплату та надання позивачу документів, що підтверджують оплату у розрахунковому періоді.

Згідно п.3 додатку №2 до договору, відповідач щомісячно проводить остаточний розрахунок по всіх платежах, передбачених даним договором, протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до ч.5 п.6.11 ПКЕЕ дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованими тарифами.

У порушення договірних зобов'язань, відповідачем не проводились вказані розрахунки вчасно, що створювало заборгованість за використану електроенергію.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п.2.3.3-2.3.4 договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, 10 % річних та інфляційні збитки

Предметом позову є стягнення пені за прострочення оплати за спожиту електричну енергію в сум 29535,54грн. за окремі періоди прострочення з січня 2015 року по червень 2015 року, 54172,57 грн. - інфляційних втрат за окремі періоди прострочення у наступні місяці - з січня 2015 року по вересень 2015 року, та 3924,02грн. - 3% річних за окремі періоди прострочення у наступні місяці - з січня 2015 року по жовтень 2015 року.

Відповідно до ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як встановлено, між позивачем, Публічним акціонерним товариством "Прикарпаттяобленерго" в особі його структурного підрозділу Коломийського МРЕМ та відповідачем ОСОБА_4 підприємством "Коломияводоканал" виникло зобовязання на підставі укладеного договору про постачання електричної енергії №1048 від 19.01.2009року.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов'язанням, в розумінні ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобовязанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами договору, а саме оплачувати у встановлений договором строк отриману у позивача електричну енергію.

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем, вказані вище договірні умови та вимоги закону порушені, оскільки оплата за спожиту електроенергію проведена з порушенням строків оплати в окремі періоди, а тому позивач правомірно здійснив нарахування пені, інфляційних збитків та 3% річних, які передбачені п. 4.2.1 договору.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення відповідача пені за прострочення оплати за спожиту електричну енергію в сумі 29535,54 грн. за періоди прострочення (окремі дні прострочення) у наступних місяцях з січня 2015 року по вересень 2015 року.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Апеляційний суд зазначає, що сторонами у п. 4.2.1 договору передбачено за внесення платежів з порушеннями термінів сплату 10 % річних. Однак у позові та у наведеному розрахунку позивач застосував показник процентів річних у розмірі 3 (трьох) %, що згідно принципів диспозитивності є правомірним.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3924,02 грн. - 3% річних за окремі періоди прострочки з січня 2015 року по жовтень 2015 року.

Щодо стягнення з відповідача КП "Коломияводоканал" інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 54 172,57 грн., які нараховані за загальний період з січня 2015року по вересень 2015 року, при цьому сума інфляційних збитків розрахована поденно.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Така ж сама позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 р. у справі № 11/14-10, від 24.11.2010р. у справі № 21/108-10.

Отже, враховуючи, що у вказаних позивачем періодах нарахування інфляційних втрат ці періоди становлять менше одного місяця, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні даної вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Поряд з цим, посилання відповідача щодо виникнення заборгованості не з його вини у зв'язку з неможливістю її погашення внаслідок відсутності вчасного фінансування, яке передбачене Постановою КМУ №256 від 04.03.2002 року "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, згідно ст. 102 Бюджетного кодексу України не може підтверджувати відсутність вини відповідача у порушенні своїх зобов'язань перед позивачем, оскільки відсутність вчасного бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, відповідач не наводив заперечень стосовно розмірів нарахованих сум, контррозрахунку не подавав.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2016 року у справі № 909/37/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_4 підприємства "Коломияводоканал", №66 від 26.02.2016 року без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 14.04.2016 р.

Головуючий суддяБонк Т. Б.

СуддяБойко С.М.

СуддяЯкімець Г.Г.