Постанова № 57225269, 13.04.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2016 р.Справа № 923/1584/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Селиверстова М.В. за участю представників сторін: від позивача:не зявивсявід відповідача:не зявивсявід третьої особи: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу не зявився Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство», с. Геройське на рішення господарського суду Херсонської областівід03.11.2015року у справі№923/1584/15 (суддя: Литвинова В.В.), за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П», с. Зрайки Київської області до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство», с. Геройське ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України, м. Київ про стягнення 450863,01 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П», с. Зрайки Київської області (далі «Позивач») звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство», с. Геройське (далі «Відповідач») 450863,01 грн., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 300000,00 грн., штрафу у розмірі 150000,00 грн. та 3% річних у розмірі 863,00 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.11.2015 року у справі №923/1584/15 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П» 300000,00 грн. основного боргу, 150000,00 грн. штрафу, 863,00 грн. 3% річних та 6762,95 грн. витрат на оплату судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 150000,00 грн. та прийняти нове, в якому відмовити в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій за договором про надання поворотної фінансової допомоги.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно зясовані та досліджені обставини справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки. Стверджує, що відповідач відноситься до державного сектору економіки, у звязку з чим, штрафні санкцій у даному випадку повинні застосовуватися відповідно до приписів ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, зміна яких за погодженням сторін не допускається. Зазначає, що звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій і стягнення їх у розмірі визначеному законодавством та про розстрочку виконання рішення суду на шість місяців, однак, судом першої інстанції не було надано оцінки цьому клопотанню. Крім того, наполягає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у відкладенні розгляду справи, підставою було звернення відповідача до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у звязку з відрядженням, що позбавило відповідача довести свою позицію та використати всі надані йому права.

Ухвалою суду від 10.03.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України.

10.03.2016 року Державне підприємство «Геройське дослідно-промислове підприємство» звернулось до суду к клопотанням про зупинення провадження у справі, у звязку з порушенням господарським судом Херсонської області провадження у справі №923/227/16 за позовом Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П» про визнання недійсним договору №30 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 16.06.2015 року.

У задоволенні клопотання колегія суддів відмовляє, з підстав зазначених у приписах п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", оскільки господарський суд не позбавлений можливості при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за договором позики, надати правову оцінку договору, на підставі якого заявлено цей позов.

Сторони та третя особа були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не зявилися, поважність не явки не повідомили.

01.03.2016 року відповідач надіслав до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, фіксацію судового процесу технічними засобами не здійснено, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду зміні, на підставі нижченаведеного.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Прайм-П (сторона-1) та Державним підприємством Геройське дослідно-промислове підприємство (сторона-2) укладено Договір №30 про надання поворотної фінансової допомоги (позики) (далі договір). За умовами якого Сторона-1 в порядку та на мовах, визначених цим договором, зобовязується надати Стороні-2 поворотну фінансову допомогу (позику), а остання зобовязується прийняти і повернути її у визначений цим Договором строк.

За умовами п.1.2. договору позика, визначена у цьому договорі, надається позичальнику на безпроцентній основі.

Сума позики становить 300000,00 грн. (п.2.2. договору).

Відповідно до п.3.1. договору, строк надання позики не пізніше 7 липня 2015 року. Строк повернення позики не пізніше 27 липня 2015 року (п.3.2 договору).

За п.5.5 договору, Сторона-2 за несвоєчасне повернення позики (не виконання умов договору) виплачує штраф у розмірі 50% від суми позики.

Згідно п.6.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Позивач належним чином виконав умови договору та перерахував на розрахунковий рахунок відповідача згідно платіжних доручень грошові кошти:

-Платіжне доручення №347 від 17.06.2015 р. на суму 150000,00 грн.;

-Платіжне доручення №354 від 18.06.2015 р. на суму 115000,00 грн.;

-Платіжне доручення №395 від 06.07.2015 р. на суму 35000,00 грн.

У настання строку повернення позики, остання не повернута.

Вимогою від 17.08.2015 року позивач звертався до відповідача з проханням погасити суму заборгованості у розмірі отриманої суми позики, яка була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань призвело до звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних інтересів.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільний кодекс України).

Статтею 628 Цивільний кодекс України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного Кодексу України, за якою зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одеський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором позики, тому спірні відносини регулюються главою 71 розділом 1 Цивільного кодексу України.

Статтями 3, 92, 509, 627 Цивільного кодексу України, ст.65 Господарського кодексу України закріплено принцип відповідності договору вимогам закону, розумності та справедливості, а також обов'язку директора юридичної особи діяти виключно в її інтересах, добросовісно та розумно.

Отже, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

При дослідженні договору позики, колегією суддів встановлено, що він містить усі необхідні істотні умови для даного виду договору.

Крім того, зі Статуту скаржника (відповідача у справі), вбачається, що Державне підприємство «Геройське дослідно-промислове підприємство» - є юридичною особою; підприємство має самостійний баланс, рахунки в банках, несе відповідальність за своїми зобовязаннями в межах належному йому майна згідно законодавства (п.4.1, 4.6-4.7 розділ 4); майно підприємства та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплені за ним на праві господарського відання (п.5.1 розділ 5); відносини підприємства з іншими підприємствами, установами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі правочинів. Підприємство вибирає предмет договору, визначає зобовязання, інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України та цьому Статуту (п.8.7-8.8 розділ 8); правління підприємством здійснює його директор, який має право без довіреності укладати договори (п.10.2, п. 10.5.10 розділ 10); уповноважений орган управління, відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна, переданого Підприємству. Погоджує договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролює виконання умов цих договорів (п.11.1, п.11.2.14 розділ 11), а також забезпечує проведення щорічних аудиторських перевірок Підприємства (п.11.2.16 розділ 11).

Виходячи з аналізу Статуту, підприємство не має обмежень або застережень щодо укладання договорів позики. Таким чином доводи апелянта щодо необхідності погодження договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) з уповноваженим органом є безпідставними.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення паровичну цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створюють, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Порядок та особливості застосування статті 241 Цивільного кодексу України розяснено постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до п.3.4 якої настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочину особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд у розгляді відповідної справи зясувати повязані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.).

Колегія суддів, з огляду на обставини справи, вважає договір позики схваленим, адже сторонами вчинені дії щодо переведення грошей на розрахунковий рахунок відповідача, так і використання їх відповідачем. Іншого сторонами не доведено.

Приписи статті 1046 Цивільного кодексу України встановлюють, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частина 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що суми позики були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача.

Оскільки між сторонами існували договірні зобовязання, які відповідач не виконав, що підтверджується матеріалами справи, то цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що за відповідачем існує заборгованість у розмірі 300000,00 грн.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості на момент предявлення позову, то є підстави для настання правових наслідків невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи з зобовязальних відносин, що склалися між сторонами, вони мають майново-грошовий характер, прострочення виконання яких тягне за собою відповідальність у вигляді, зокрема, застосування такої міри відповідальності, як нарахування штрафу та 3% річних.

Положеннями ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. З ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

·якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

·якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

·якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких" і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України, якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона ввжається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Пунктом 5.5. договору передбачена відповідальність відповідача перед позивачем у разі несвоєчасного повернення позики (невиконання умов договору) у вигляді штрафу у розмірі 50 % від суми позики.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням, зокрема, 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошових коштів, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Підпункт 1.12 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначає, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши нарахування 3% річних, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає сума у розмірі 863,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді справи судом першої інстанції було залишено без розгляду (без надання відповідної оцінки) клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафу та надання розстрочки виконання рішення на шість місяців рівними частинами (а.с.58-59).

Відповідно до ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

За приписами п.п.2.4 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені (штрафу) покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Частина 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Штраф - є різновидами неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання щодо їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, а не засобом безпідставного збагачення, отже має допоміжний (акцесорний) стосовно основного зобовязання характер.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

Враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує своє звернення з апеляційною скаргою, не надання судом першої інстанції відповідної оцінки клопотанню щодо зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням кризової ситуації, яка склалася в країні і призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення, враховуючи використання позивачем свого права та звернення на відповідача міри відповідальності, як 3% річних, те що порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин; можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, колегія суддів вважає правомірним зменшити розмір штрафу до 50000,00 грн.

Щодо надання розстрочки виконання рішення суду на шість місяці, колегія суддів вважає, що наведене клопотання не підлягає задоволенню. Адже відповідачем не представлені документи на обґрунтування необхідності такого розстрочення, що не дає підстав суду розцінити необхідність у розстроченні у якості існування виняткових обставин, що перешкоджають виконанню рішення без запровадження розстрочення та не дає підстав для встановлення відповідного балансу інтересів сторін при вирішенні даного питання.

Наразі відповідач не позбавлений у подальшому, в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання вмотивованої заяви, підтвердженої належними доказами, ініціювати питання про надання відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення в межах цієї справи.

Щодо твердження скаржника про позбавлення можливості надати відповідачем суду пояснень та доказів, як на підставу своїх заперечень, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою суду першої інстанції від 08.10.2015 року розгляд справи був відкладений на 03.11.2015 року для надання сторонам можливості довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, у відповідача було достатньо часу для обґрунтування своїх заперечень та надання відповідних доказів.

За приписами статті 69 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається в межах встановлених з цією статтею. За вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожний має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Що стосується інших заперечень, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, у звязку з безпідставністю.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні, з викладенням резолютивної частини рішення в новій редакції.

За п.п.4.3 п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за подання апеляційної скарги покладаються сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство», с. Геройське задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 03.11.2015року у справі №923/1584/15 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П», с. Зрайки до Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство», с. Геройське про стягнення 450863,01 грн., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 300000,00 грн., штрафу у розмірі 150000,00 грн. та 3% річних у розмірі 863,00 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство»

(75620, Херсонська область Голопристанський район, село Геройське, код ЄДРПО 00383604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П» (09354, Київська область, Володарський район, с.Зрайки, вул. Лісова, 1-В, код ЄДРПО 38416454) основний борг в сумі 300000,00 грн., штраф в сумі 50000,00 грн., 3% річних в сумі 863,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за звернення з позовною заявою у сумі 6762,95 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ-П» (09354, Київська область, Володарський район, с.Зрайки, вул. Лісова, 1-В, код ЄДРПО 38416454) на користь Державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство» (75620, Херсонська область Голопристанський район, село Геройське, код ЄДРПО 00383604) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1650,00 грн.».

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази, оформивши їх згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.04.2016р.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1- третій особі; 1-у справу; 1-ОАГС