Рішення № 57225255, 13.04.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000, тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

РІШЕННЯ

Іменем України

від 13 квітня 2016 року у справі №927/107/16

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г., розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/107/16

за позовом: Державного підприємства «Сарненське лісове господарство», вул. Гоголя, 34, м. Сарни, Рівненська область, 34500

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 14010

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, АДРЕСА_2

про стягнення 47766грн.52коп. шкоди

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кравченка В.М. - адвоката, договір про надання юридичних послуг від 23.02.2016

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 13.04.2016 на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 47766грн.52коп. майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, що керувала належним відповідачу транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових обов'язків та на момент ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем, автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, чим позивачу, відповідно до звіту про оцінку автомобіля, завдано матеріальний збиток у розмірі 96766грн.52коп. Оскільки страховиком за договором страхування цивільно-правової відповідальності відповідача, як власника наземного транспортного засобу, позивачу, як потерпілій особі, виплачено страхове відшкодування у розмірі 49000грн., різницю між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою від 10.02.2016 господарським судом за даним позовом порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2, як учасника дорожньо-транспортної пригоди, що на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем та керував належним відповідачу транспортним засобом.

Відповідач в письмових запереченнях на позов, наданих в судовому засіданні 13.04.2016, зазначає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на неможливість користування автомобілем НОМЕР_1, який належить позивачу, а також відсутні документи відносно того, що даний автомобіль не підлягає відновленню. Також відповідач вказує, що в звіті та протоколі огляду транспортного засобу не зазначено, які механічні ушкодження отримав автомобіль «УАЗ-31519» під час дорожньо-транспортної пригоди та в зв'язку з чим він не підлягає відновленню. Вищевказані обставини відносно наявності отриманих механічних пошкоджень автомобіля, на думку відповідача, мають суттєвий вплив на вирішення позовної заяви по суті заявлених позовних вимог відносно розміру заподіяної матеріальної шкоди. Крім того, відповідач зазначає, що балансова вартість автомобіля на час його придбання 2005 рік становила 39620грн.67коп. Однак страховою компанією позивачу була виплачена набагато більша сума балансової вартості автомобіля на час його придбання. Також відповідач звертає увагу, на те, що автомобіль позивачем було списано з балансу через рік після дорожньо-транспортної пригоди; документів про балансову вартість автомобіля на час його списання 29 грудня 2015 року позивачем не надано.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача письмових пояснень щодо суті спору не надіслала.

В судовому засіданні, яке відбулось 13.04.2016, прийняв участь представник відповідача.

Представник позивача в засідання господарського суду не з'явився. 12 квітня 2016 року до господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника у зв'язку із хворобу останнього.

Оскільки явка представника позивача не визнавалась господарським судом обов'язковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізує на власний розсуд та яким позивач не скористався. Враховуючи, вищевикладене, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності представника позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, особисто або через представника участі в засіданні господарського суду не прийняла.

Копія ухвали суду від 04.04.2016 про відкладення розгляду справи на 13.04.2016 на 10год.30хв., що направлялась на адресу третьої особи, зазначену у позовній заяві, яка співпадає з адресою місця проживання, за котрою зареєстрована вказана особа, про що внесено відповідні відомості до її паспорту, повернута оператором поштового зв'язку до суду неврученою адресату з відміткою про причини повернення: «за зазначеною адресою не проживає».

За змістом ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як зазначено в абз.3 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином суд приходить до висновку, що судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду даної справи. Враховуючи, що неявка третьої особи та/або її представника в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, тому з метою уникнення затягування вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутності за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні, яке відбулось 13.04.2016, представником відповідача повторно усно заявлено клопотання, подане до суду 24.02.2016 та розглянуте судом 04.04.2016, про витребування з Корюківського районного суду Чернігівської області матеріалів адміністративної справи за №736/1746/14 за 2014 рік про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_2 та із Сарненського районного відділу поліції Управління поліції в Рівненській області матеріалів за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 11 листопада 2014 року.

Вказане клопотання судом відхиляється з огляду на таке:

Відповідно до ч.1, 2 ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. Відповідно до ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

На підтвердження неможливості самостійно надати докази, що витребовуються, відповідачем надано адвокатські запити від 05.04.2016 до Корюківського районного суду Чернігівської області та до Сарненського районного відділу поліції Управління поліції в Рівненській області. Разом з тим, доказів направлення цих запитів до вказаних органів господарському суду не надано, а тому судом не вбачається наявність обставин, що перешкоджають відповідачу надати витребувані ним докази.

Крім того, відповідачем не наведенні обставини, що мають значення для вирішення спору по суті, які можуть підтвердити ці докази.

У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

В постанові Корюківського районного суду Чернігівської області від 29.12.2014 у справі №736/1746/14 встановлено, що 11 листопада 2014 року о 01-й год. 30 хв. на 318 км автодороги Київ-Ковель-Ягодин ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Volvo FH 13.440», державний номерний знак НОМЕР_2, при виконанні маневру обгону автомобіля марки «УАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, не вибрав безпечного інтервалу та скоїв зіткнення з ним, чим порушив п.13.3 ПДР України. Вказаною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 автомобіль марки УАЗ, модель 31519, реєстраційний номер НОМЕР_3, належить на праві власності Державному підприємству «Сарненське лісове господарство» (позивачу у справі).

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 сідловий тягач, марки «VOLVO», модель FH 13.440, реєстраційний номер НОМЕР_2, належить на праві власності ОСОБА_1 (відповідачу у справі).

17 квітня 2006 року проведено державну реєстрацію ОСОБА_1 підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру внесено запис за №20640000000011077.

ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача) є найманим працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, та в момент дорожньо-транспортної пригоди керував належним відповідачу транспортним засобом під час виконання своїх трудових обов'язків на підставі трудового договору від 03.08.2009, укладеного між відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, що також не оспорювалось учасниками судового процесу в ході розгляду даної справи.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль марки «УАЗ», модель 31519, реєстраційний номер НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» щодо забезпеченого транспортного засобу марки VOLVO, модель FH 13.440, номерний знак НОМЕР_2 згідно із полісом №АС/8152463 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до вказаного страховика з вимогою відшкодувати шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП, що підтверджується заявою на виплату (а.с.100).

Заява позивача від 12.11.2014 отримана ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 21.11.2014, що підтверджується реєстраційним штампом вказаного страховика на вищевказаній заяві на виплату.

На замовлення ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 проведено оцінку належного позивачу автомобіля НОМЕР_4, в ході якої, як свідчить протокол огляду транспортного засобу від 21.11.2014 (а.с.29-30), встановлено, що вказаний автомобіль «не можливо відновити згідно технічних норм заводу-виробника на СТО».

Згідно із звітом №194 про оцінку автомобіля НОМЕР_5, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 на замовлення ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», матеріальний збиток, завданий позивачу в результаті пошкодження об'єкта оцінки в дорожньо-транспортній пригоді складає 96766грн.52коп., що, як вбачається із цього звіту, дорівнює ринковій вартості об'єкта оцінки на момент пошкодження.

Як вбачається із страхового акту №140000020361 від 03.03.2015, дорожньо-транспортна пригода, що сталася 11 листопада 2014 року на 318 км автодороги Київ-Ковель-Ягодин за участю належного позивачу автомобіля марки УАЗ 31519, реєстраційний номер НОМЕР_3 та належного відповідачу сідлового тягача, марки VOLVO FH 13.440, реєстраційний номер НОМЕР_2 визнана страховою компанією страховою подією, у зв'язку з чим вказаним страховиком вирішено виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн.

Платіжним дорученням №ЗР011938 від 10.03.2015 ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» перераховано позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн.

Оскільки суми страхового відшкодування виявилося недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді, різницю між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховиком відповідача страховим відшкодуванням позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України зобов'язання виникає, зокрема, внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Отже факт завдання особі майнової шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, що завдала їй шкоди, або якщо завдання шкоди не пов'язане з виконанням обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного деліктного зобов'язання, правове регулювання якого здійснюється нормами глави 82 Цивільного кодексу України.

В силу ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Положення вищенаведеної статті містять загальні правила відповідальності за завдану майнову шкоду.

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди можливе при одночасній наявності таких умов: заподіяння шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів складу цивільного правопорушення відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

За загальним правилом деліктного зобов'язання відповідальність за заподіяння шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала.

Разом з тим, окремими положеннями Цивільного кодексу України встановлюються спеціальні правила відшкодування шкоди, завданої потерпілому у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках.

Так, відповідно до ч.2, 5 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В частині 1 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, ст.1187 Цивільного кодексу України передбачає особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таким суб'єктом є не безпосередній заподіювач шкоди, а особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки, яким завдано шкоду, крім випадків неправомірного заволодіння безпосереднім заподіювачем шкоди транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, передбачених ч.3, 4 ст.1187 Цивільного кодексу України.

При цьому положення ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України). У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить, що суб'єктом, котрий несе відповідальність перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, а не особа, що керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із власником транспортного засобу.

Положення ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, полягає в тому, що обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Таким чином, суд приходить до висновку, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст.1187, 1188 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ст.1166 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Наведена правова позиції викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-108цс13.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин в межах даної справи мають застосовуватися норми статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, які є спеціальними по відношенню до ст.1166 цього ж Кодексу.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується наявність на момент скоєння ДТП трудових відносин між відповідачем у справі та ОСОБА_2 (3-я особа у справі), який керував автомобілем марки «Volvo FH 13.440», державний номерний знак НОМЕР_6, а постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 29.12.2014 у справі №736/1746/14, яка набрала законної сили і відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для господарського суду при розгляді даного спору, визнано ОСОБА_2 винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, тому відповідальність по відшкодуванню шкоди покладається саме на відповідача.

Як встановлено судом вище, на підставі звіту №194 про оцінку автомобіля НОМЕР_5, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 на замовлення ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», матеріальний збиток, завданий позивачу в результаті пошкодження об'єкта оцінки в дорожньо-транспортній пригоді складає 96766грн.52коп.

Як свідчать матеріали справи, оскільки цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» щодо забезпеченого транспортного засобу марки VOLVO, модель FH 13.440, номерний знак НОМЕР_2 згідно із полісом №АС/8152463 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до вказаного страховика з вимогою відшкодувати шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП.

Страховиком було виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн.

Порівнюючи розмір заподіяної майну позивача шкоди та виплаченого йому страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача страховим відшкодуванням, суд приходить до висновку, що суми страхового відшкодування виявилось недостатньо для повного відшкодування шкоди. Різниця між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховиком відповідача страховим відшкодуванням становить 47766грн.52коп.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на приписи норм, які регулюють правовідносини із завдання позадоговірної шкоди, в деліктному зобов'язання діє принцип відшкодування шкоди в повному обсязі.

Тобто деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду.

В силу ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Виходячи з приписів статті 1194 Цивільного кодексу України, зазначена норма має на меті забезпечення принципу повного відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, якщо сума виплаченого страховиком страхового відшкодування є недостатньою.

Отже, якщо потерпілий звернувся до страховика, яким застрахована цивільно-правова відповідальність винної у заподіянні шкоди особи як власника наземного транспортного засобу, і потерпілий одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно із ст.599 Цивільного кодексу України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо ж потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, (зокрема, у випадку, коли розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується встановленою страховою сумою), особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною, деліктне зобов'язання зберігається до виконання такою особою обов'язку згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України, тобто до відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яке ним одержано від страховика.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що розмір виплаченого позивачу страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача страхового відшкодування не покрив в повному обсязі заподіяну майну позивача шкоду, а тому позовні вимоги є правомірними.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність всіх складових елементів цивільного правопорушення, при якому у відповідача настала цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Таким чином, з відповідача на користь позивач належить стягнути 47766грн.52коп. майнової шкоди.

Заперечення відповідача проти позову судом до уваги не приймаються з огляду на таке:

Як вбачається із змісту поданих суду відповідачем заперечень вони стосуються порядку проведення оцінки та визначення розміру заподіяної шкоди. Зокрема, відповідач зазначає, що балансова вартість автомобіля на час його придбання (2005 рік) становила 39620грн.67коп., однак страховою компанією позивачу була виплачена набагато більша сума балансової вартості автомобіля на час його придбання.

Відповідно до п.8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

Таким чином, заперечення відповідача щодо порядку проведення оцінки та визначення розміру заподіяної шкоди, посилання на балансову вартість автомобіля як величину, що впливає на визначення розміру шкоди у спірних правовідносинах, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

До того ж, відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення вищенаведеного принципу господарського процесу відповідачем не надано жодного доказу, який підтверджує викладені ним заперечення, зокрема, доказу, який би спростував розмір заподіяної позивачу шкоди.

З огляду на вищевикладене, позов належить задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 1378грн., підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.11, 509, 599, 1172, 1187, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст.22, 33, 35, 38, 49, 64, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 14010 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_7) на користь Державного підприємства «Сарненське лісове господарство», вул. Гоголя, 34, м. Сарни, Рівненська область, 34500 (ідентифікаційний код 00992836) 47766грн.52коп. майнової шкоди та 1378грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 18 квітня 2016 року.

Суддя Т.Г. Оленич