Рішення № 57225204, 18.04.2016, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2016 р.

Справа № 924/193/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ТДС Укрспецтехніка”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівський гранкар’єр”, с. Рудня-Новенька, Шепетівський район

про стягнення 9865,20 грн. – інфляційних втрат та 974,89 грн. - 3% річних

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною в розмірі 12092,00 грн. Нарахування 974,89 грн. - 3% річних та 9865,20 грн. - інфляційних втрат заявлено з посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України.

14.04.2016р. позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу, посилаючись на його сплату. Згідно поданої заяви просить стягнути з відповідача 9865,20 грн. - інфляційних втрат та 974,89 грн. - 3% річних.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява про зменшення розміру позовних вимог нормам чинного законодавства не суперечить, будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів не порушує, подана у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому судом приймається.

Отже, предметом спору на дату прийняття рішення, є стягнення з відповідача 9865,20 грн. - інфляційних втрат та 974,89 грн. - 3% річних.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, відзив на позов не подав. Повідомляючи відповідача про розгляд справи в суді, йому направлено ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи за адресою, яка згідно витягу з ЄДР є його реєстраційною адресою. Повідомлення ж за вищевказаною адресою, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, є належним повідомленням про розгляд справи в суді.

За таких обставин, суд, в порядку ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

Позивач поставив відповідачу товар на суму 21092,00 грн., про що свідчать видаткова накладна №23494 від 22.11.2013р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №2737 від 15.11.2013р., а також виставив рахунок на оплату товару №26271 від 20.05.2013р.

Відповідач за поставлений товар розрахувався, однак, з порушенням строків. Зокрема, до подання позову до суду відповідачем сплачено 9000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку за 09.08.2013р. на суму 3000,00 грн., за 12.09.2013р. на суму 2000,00 грн., за 11.07.2014р. на суму 1000,00 грн., за 26.03.2015р. на суму 1000,00 грн., за 11.08.2015р. на суму 2000,00 грн.

Борг відповідача станом на день подання позову складав 12092,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача 08.04.2014р. надсилалась вимога про сплату боргу.

Відповідачем вказана вимога отримана 12.04.2014р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, вимога залишилась без задоволення, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.

Під час розгляду справи відповідачем сплачено залишок боргу в сумі 12092,00 грн., про що свідчить банківська виписка по рахунку за 04.04.2016р.

У зв’язку з прострочкою в оплаті товару, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідачу нараховано 9865,20 грн. – інфляційних втрат (за грудень 2013р. – січень 2016р.) та 974,89 грн. - 3% річних (з 23.11.2013р. по 18.02.2016р.).

Аналізуючи надані сторонами докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне:

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частинами 1, 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що в даному випадку між сторонами у справі виникли зобов’язання, які за своїм змістом фактично є укладенням у спрощений спосіб договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (стаття 712 ЦКУ).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Наявні матеріали справи свідчать, що позивач поставив відповідачу товар. В свою чергу, відповідач прийнявши товар, оплатив його вартість, однак, з порушенням строків.

Оскільки, відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару, у строк встановлений ч.1 ст. 692 ЦК України не виконав, він вважається боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд погоджується з даними нарахуваннями.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю „ТДС Укрспецтехніка”, м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівський гранкар’єр”, с. Рудня-Новенька, Шепетівський район про стягнення 9865,20 грн. – інфляційних втрат та 974,89 грн. - 3% річних задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівський гранкар’єр” (с. Рудня-Новенька, Шепетівський район; код 05470845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ТДС Укрспецтехніка” (м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, кім. 417; код 37001696) 9865,20 грн. (дев’ять тисяч вісімсот шістдесят п’ять гривень 20 коп.) – інфляційних втрат, 974,89 грн. (дев’ятсот сімдесят чотири гривні 89 коп.) - 3% річних, 1378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу (м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, кім. 417),

3 - відповідачу (с. Рудня-Новенька, Шепетівський район).