Постанова № 57225122, 11.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2016 р. Справа№ 911/2120/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р.

у справі № 911/2120/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма ,,Камаз - Транс - Сервіс"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 43 975,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма ,,Камаз-Транс-Сервіс" (далі - позивач) звернулось в господарський суд Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення 48 657,13 грн., з яких: 24 605,00 грн. основний борг, 6 072,84 грн. пеня, 6 254,54 грн. 30 процентів річних, 11 724,75 грн. інфляційні втрати (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог , а.с. 46-48).

Рішенням господарського суду Київської області від 27.10.2015р. у справі № 911/2120/15 припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення 1 000,00 грн. основного боргу та позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 23 605,00 грн. основного боргу, 10 316,02 грн. інфляційних втрат, 5 181,38 грн. 30% річних, 5 071,22 грн. пені, 1 696,20 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини справи, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р. у справі № 911/2120/15 скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу, пені, 30 процентів річних та інфляційних втрат відмовити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано, що в спірному договорі зазначено лише загальні умови, необхідні для договорів даного виду, а заявка № 24/10 від 24.10.2014р. містить конкретні умови перевезення, але не містить посилання на спірний договір, тому не може вважатися доказом погодження умов договору. На думку скаржника, умови перевезення та права і обов'язків сторін було визначено в заявці на перевезення, а не в договорі, який, як він вказує, не укладав. Крім того, на думку скаржника, позивач невірно визначив суму фрахту, оскільки невірно вказав курс євро до гривні станом на 04.11.2014р., а судом не перевірено вказані обставини, в зв'язку з чим сума основного боргу становить 23 521,82 грн., а не 23 605 грн. Також відповідач вказує на те, що посилання в позові на факт направлення документів не підтверджується доказами, а твердження позивача про те, що відлік терміну оплати слід вести з дати отримання вантажу суперечить умовам заявки, згідно якої відлік терміну слід вести з дати отримання пакета документів в повному обсязі, який, як він вказує, не отримав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. апеляційну скаргу на рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р. у справі № 911/2120/15 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 01.03.2016р.

В судовому засіданні 01.03.2016р. оголошено перерву до 22.03.2016р.

Ухвалою суду від 22.03.2016р. розгляд скарги у справі відкладено на 04.04.2016р. у зв'язку з необхідністю витребування у позивача документів, необхідних для вирішення спору. Даною ухвалою зобов'язано позивача надати суду засвідчену копію договору № 24/10/14-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 24.10.2014р. належної якості.

На виконання вимог ухвали суду від 22.03.2016р. позивач надав третій аркуш договору та письмові пояснення, в яких вказав, що у нього відсутній примірник вказаного договору кращої якості, тому надати витребувану судом копію немає можливості.

В судовому засіданні 04.04.2016р. оголошено перерву до 11.04.2016р.

В судовому засіданні 11.04.2016р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача проти наведених доводів заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Між ТОВ госпрозрахункова фірма ,,Камаз-Транс-Сервіс" (далі - позивач, перевізник) та ФОП ОСОБА_2 (далі -відповідач, експедитор) укладено договір № 24/10/14-1 від 24.10.2014р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (далі - договір).

За змістом п.1.1 договору предметом договору є порядок взаємовідносин, що виникають між експедитором і перевізником при плануванні, здійсненні і оплаті транспортних послуг при перевезеннях вантажів в міжнародному автомобільному сполученні.

Згідно з п. 2.3 договору експедитором для здійснення конкретних перевезень подаються перевізникові факсом або по електронній почті заявки на перевезення вантажів.

Відповідно до п. 2.5 договору заявки на перевезення вантажів є невід'ємною частиною даного договору. При розбіжностях умов заявки і договору, пріоритет мають умови договору.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що експедитор оплачує перевізникові вартість перевезення відповідно до узгоджених ставок.

По закінченні перевезення перевізник надає експедитору оригінал рахунку, товаро-транспортну накладну з відмітками одержувача вантажу, акт виконаних робіт і, у випадку необхідності, податкову накладну (п.5.1).

Згідно з п. 5.2 договору оплата рахунків здійснюється протягом 15 календарних днів з дня розвантаження транспортного засобу, якщо інший термін оплати не обумовлений у заявці.

У відповідності до п. 5.3 договору розрахунки за даним договором здійснюються відповідно до чинного законодавства України в національній валюті України - гривні в безготівковій формі шляхом переказу відповідних грошових коштів. У випадку, коли сторонами у заявці встановлено вартість послуг в іноземній валюті, розрахунки здійснюються шляхом формування гривневого еквіваленту вартості на підставі курсу купівлі іноземної валюти (Євро, долар США) на момент відкриття торгів на міжбанку в день розвантаження. Інформаційним джерелом публікації валютних котирувань українського ринку Forex (міжбанк) - приймати дані сайту - www.udinform.com.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за прострочення в оплаті рахунків експедитор, виплачує перевізникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання, і діятиме до 31 грудня 2015 (п. 10.1 договору).

Відповідно до узгодженої заявки на транспорт від 24.10.2014 № 24/10, завірена копія якого залучена до матеріалів справи, відповідач доручив позивачу здійснити перевезення за маршрутом Франція-Україна.

Місце завантаження згідно умов заявки є Top Industrie pour le compte de ASMP 7 rue de Nancy 68220 Hesingue. Дата завантаження - 27.10.2014. Місце розвантаження - згідно СМР, м. Одеса.

Згідно умов заявки вартість послуг (ставка) складає 2300 Євро по курсу НБУ на момент доставки, форма оплати безготівковим платежем по отриманню оригіналів документів протягом 20 банківських днів.

На виконання умов договору та заявки на транспорт, позивачем було здійснено перевезення вантажу до місця призначення і видано його одержувачу, що підтверджується відміткою отримувача у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 202380.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що виконав належним чином перевезення за заявкою, доставка вантажу відбулась 04.11.2014р., що підтверджується відміткою в графі 24 міжнародної товаро-транспортної накладної (CMR) № 202380. Враховуючи положення п. 5.2 договору граничний термін оплати рахунка № А0000016381 від 04.11.2014р. настав 19.11.2014р. Як вказує позивач, відповідач сплатив лише частину коштів за перевезення з належних до сплати 37 305,00 грн. (гривневий еквівалент 2 300 євро), в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 24 605,00 грн., яку він просить стягнути з відповідача. Крім того, за несвоєчасне виконання зобов'язання зі сплати коштів, позивач просить стягнути з відповідача 6 072,84 грн. пені, 6 254,54 грн. 30 процентів річних, 11 724,75 грн. інфляційних втрат (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

На підтвердження надання транспортних послуг з перевезення вантажу позивач надав односторонній акт здачі-приймання виконаних робіт від 04.11.2014р. № А0000016381 на суму 37 305 грн.; рахунок від 04.11.2014р. № А0000016381 на суму 37 305 грн. Як вказує позивач, зазначені документи він надіслав на адресу відповідача, які останнім отримані 26.11.2014р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про укладення сторонами договору № 24/10/14-1 від 24.10.2014р., а також зазначає, що сторони підписали разову заявку № 24/10 від 24.10.2014р. відповідно до розділу другого даного договору, в якій було визначено та погоджено конкретні умови спірного перевезення, зокрема, дату завантаження та доставки, маршрут, суму фрахту та умови оплати. Також відповідач зазначав, що сума фрахту визначена за умовами заявки в Євро на день доставки, але розрахувати суму неможливо, оскільки в наявному примірнику копії міжнародної вантажної накладної відсутня дата, печатка та підпис відповідальної особи одержувача. Крім того, на думку відповідача, строк сплати фрахту не настав, оскільки позивач не виконав свого обов'язку з надання документів у повному обсязі.

Суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження в частині суми основного боргу в розмірі 1 000,00 грн., вказавши, що після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач сплатив основний борг в сумі 1 000 грн., про що позивач зазначив у підписаному ним та скріпленим печаткою товариства позивача акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 - 26.10.2015р.

В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість в частині основного боргу в розмірі 23 605 грн., які становлять різницю між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю наданих послуг з перевезення вантажу, а в частині нарахувань пені, 30 процентів річних та інфляційних втрат вказав на невірність їх обрахування відповідно до умов договору, оскільки строк сплати необхідно рахувати виходячи з умов заявки, та здійснивши власний перерахунок вказаних нарахувань, задовольнив вимоги в цій частині частково.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, однак зазначає про таке.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічні положення закріплені й в ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось вище, на виконання умов договору на перевезення № 24/10/14-1 від 24.10.2014р. та заявки на транспорт, позивачем було здійснено перевезення вантажу до місця призначення і видано його одержувачу 04.11.2014р., що підтверджується відміткою отримувача у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 202380 (а.с. 57). Згідно умов заявки вартість послуг (ставка) складає 2300 Євро по курсу НБУ на момент доставки, форма оплати безготівковим платежем по отриманню оригіналів документів протягом 20 банківських днів.

На підтвердження надання транспортних послуг з перевезення вантажу позивач склав акт здачі-приймання виконаних робіт від 04.11.2014. № А0000016381 на суму 37 305 грн. та виставив відповідачу рахунок від 04.11.2014 № А0000016381 на суму 37 305 грн. для оплати наданих транспортних послуг з перевезення вантажу.

Проте, акт здачі - приймання виконаних робіт відповідачем не підписаний, однак, кошти за надані послуги з перевезення ним частково сплачено в розмірі 11 700,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 938 від 29.12.2014р. на суму 5 000,00 грн., № 952 від 24.02.2015р. на суму 1 000,00 грн., № 963 від 04.03.2015р. на суму 1 000,00 грн., № 976 від 18.03.2015р. на суму 1 000,00 грн., № 982 від 20.03.2015р. на 1 000,00 грн., № 1000 від 07.04.2015р. на суму 500,00 грн., № 1015 від 20.04.2015р. на суму 500,00 грн., № 1037 від 29.04.2015р. на суму 700,00 грн., № 1044 від 06.05.2015р. на суму 500,00 грн., № 1049 від 07.05.2015р. на суму 500,00 грн. У всіх зазначених платіжних дорученнях призначення платежу зазначено як ,,За транспорті послуги згідно р/ф №А0000016381 від 04.11.2014 Без ПДВ", що свідчить про отримання відповідачем вказаного рахунку - фактури.

Позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 24 605,00 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та надано суду акт звірки взаємних розрахунків між сторонами спору за період з 01.01.2014р. - 26.10.2015р., який підписано в односторонньому порядку позивачем та скріплено його печаткою. З даного акту вбачається, що відповідачем сплачено 13 700,00 грн. за договором № 24/10/14-1 від 24.10.2014р. (а.с. 77).

Хоча матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем останньої суми 1 000,00 грн. в рахунок сплати заборгованості за договором, проте, дана обставина визнається позивачем та не заперечується відповідачем, оскільки до стягнення заявлена сума основного боргу 24 605,00 грн. (37 305,00 грн. - 12 700,00 грн.), що не потребує доказування в силу приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України.

Водночас, надавши зазначений акт звірки взаєморозрахунків за договором, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 23 605,00 грн., позивач заявляє до стягнення суму основного боргу в розмірі 24 605,00 грн.

Кошти в розмірі 1 000,00 грн. були сплачені відповідачем 14.09.2015р., тобто після звернення позивача до суду з даним позовом та подання заяви про збільшення позовних вимог 17.08.2015р.

За таких обставин, в зв'язку зі сплатою відповідачем під час розгляду справи суми основного боргу в розмірі 1 000,00 грн., то предмет спору в даній справі у вказаній частині відсутній і провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1 000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, про що вірно вказав суд першої інстанції.

В іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу за договором в розмірі 23 605 грн. колегія суддів зазначає таке.

За умовами заяви ставку перевезення визначено в сумі 2300 Євро по курсу НБУ на момент доставки, форма оплати безготівковим платежем по отриманню оригіналів документів протягом 20 банківських днів.

Пунктом п.5.1 договору визначено, що по закінченні перевезення перевізник надає експедитору оригінал рахунку, товаро-транспортну накладну з відмітками одержувача вантажу, акт виконаних робіт і, у випадку необхідності, податкову накладну.

Як вказав суд першої інстанції, зазначені документи позивач надіслав на адресу відповідача, які останнім отримано 26.11.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів такого відправлення, як то опис вкладення в поштове відправлення у відповідності до ,,Правил надання поштового зв'язку", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 270, чи розписки відповідача про отримання таких документів, а надане позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 59), яким, на його думку, підтверджується направлення оригіналів документів відповідачу, не стосується даного спору та відповідача ОСОБА_2, оскільки з наявної копії повідомлення (а.с.59), яка не засвідчена належним чином, вбачається, що поштове відправлення здійснено хоча й ОСОБА_2, але з іншими ініціалами - ,,Т.В.", тобто свідчить про отримання поштового відправлення 26.11.2014р. не відповідачем - ОСОБА_2, а іншою особою ОСОБА_3, яка не є стороною даного спору.

Водночас, в матеріалах справи наявний лист відповідача адресований позивачу, який датований 19.03.2015р. (а.с. 20). За змістом даного листа відповідач повідомляв, що у нього виникла заборгованість перед ТОВ ,,Камаз-Транс-Сервіс", яку він гарантував оплатити в повному обсязі найближчим часом та після правильно оформлених документів. В листі відповідач вказував, що в отриманих документах є зауваження. В рахунку та акті виконаних робіт вказана невірна сума.

Наявність такого листа сторонами спору не заперечується, та ним підтверджується отримання відповідачем обумовлених в договорі документів, однак встановити дату отримання відповідачем таких документів неможливо

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно визначено строк початку прострочення по оплаті наданих послуг з перевезення вантажу з огляду на таке.

Позивач, у зв'язку тим, що в договорі визначений інший строк розрахунку за надані послуги, ніж в заявці на транспорт, вважає, що застосовуються положення договору, оскільки п. 2.5 договору передбачено, що при розбіжностях умов заявки і договору, пріоритет мають умови договору.

Однак, застосування п. 2.5 договору до порядку розрахунків між сторонами неможливе, оскільки даний пункт договору стосується організації та обліку перевезень, адже п. 2.5 договору є підпунктом розділу 2 договору ,,Організація і облік перевезень".

Умовами договору, а саме п. 5.2, передбачено, що оплата рахунків здійснюється протягом 15 календарних днів з дня розвантаження транспортного засобу, якщо інший термін оплати не обумовлений у заявці.

Оскільки умовами заявки на транспорт обумовлений інший строк оплати, то застосовуються умови заявки.

В даному випадку відсутні розбіжності між договором та заявкою в частині порядку розрахунку за надані послуги, оскільки положення договору в частині порядку розрахунку за надані послуги містять відсилочну норму - п. 5.2 договору, за якою розрахунок за надані послуги здійснюється у строк визначений в договорі, якщо інший термін оплати не обумовлений у заявці. Інший строк оплати, ніж в договорі, сторони узгодили в заявці.

Як вже зазначалось вище, згідно умов заявки вартість послуг (ставка) складає 2300 Євро по курсу НБУ на момент доставки, форма оплати безготівковим платежем по отриманню оригіналів документів протягом 20 банківських днів.

Позивач визначив дану суму в еквіваленті до гривні в розмірі 37 305,00 грн.

Суд першої інстанції погодився з визначеною позивачем вартістю наданих послуг.

Колегія суддів, перевіривши правильність визначення розміру вартості наданих транспортних послуг, вважає його помилковим, оскільки умовами прийнятої перевізником (позивачем) до виконання заявки визначено курс НБУ, який станом на 04.11.2014р. (дата доставки) курс Євро по відношенню до національної валюти гривні становив 1618,3373 грн. за 100 Євро, а відповідно 2 300 Євро по курсу НБУ складає 37 221,76 грн., тоді як позивач помилково вказав 37 305,00 грн.

Тобто, вартість перевезення становить 37 221,76 грн. Враховуючи сплачені відповідачем кошти в розмірі 13 700,00 грн., про що зазначалось вище, та відсутність доказів сплати залишку заборгованості, слід дійти висновку, що з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 23 521,76 грн.

Оскільки, як встановлено судом, в даному випадку строк оплати за надані послуги слід відраховувати з отримання документів протягом 20 банківських днів, а факт отримання документів підтверджується листом відповідача від 19.03.2015р., слід дійти висновку, що строк оплати за договором настав.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню, а саме, у визначеному апеляційний судом розмірі - 23 521,76 грн.

Оскільки судом першої інстанції стягнуто інший розмір основного боргу, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

В частині позовних вимог про стягнення 6 072,84 грн. пені, 6 254,54 грн. 30 процентів річних, 11 724,75 грн. інфляційних втрат, які частково задоволено судом першої інстанції колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за прострочення в оплаті рахунків експедитор виплачує перевізникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, а також 30 відсотків річних від простроченої суми (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку прострочення має рахуватись виходячи з дати надання документів, передбачених п. 5.2 договору.

Відповідач листом від 19.03.2015р. підтвердив надання позивачем документів, заперечивши проти визначеної суми за перевезення. Однак, з вказаного листа неможливо встановити дату отримання відповідачем документів, виходячи з якої, після спливу 20-ти банківських днів позивач має право нараховувати пеню, інфляційні втрати та тридцять процентів річних.

Посилання позивача на отримання відповідачем оригіналів документів 26.11.2014р. згідно з повідомленням про вручення (а.с. 59) колегією суддів відхиляється з огляду на неналежність і недопустимість зазначеного доказу. Інших доказів, які б підтверджували конкретний день отримання відповідачем оригіналів документів, позивач суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та тридцяти процентів річних є необґрунтованими, та задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, допустивши неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме, не дослідив обставини отримання відповідачем документів, передбачених умовами договору та заявки, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо того, що договір № 24/10/14-1 від 24.10.2014р. він не укладав, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відзиві на позов відповідач, відповідач зазначає про укладення сторонами договору № 24/10/14-1 від 24.10.2014р., а також зазначає, що сторони підписали разову заявку № 24/10 від 24.10.2014р. відповідно до розділу другого даного договору, в якій було визначено та погоджено конкретні умови спірного перевезення, зокрема, дату завантаження та доставки, маршрут, суму фрахту та умови оплати. Будь - яких доводів щодо не укладення спірного договору в суді першої інстанції відповідачем не наводилось, а обставини надсилання позивачем відповідачу цього договору, та підписання його останнім підтверджуються матеріалами справи.

Також слід врахувати, що відповідач неодноразово подавав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р. до апеляційного суду.

Вперше відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду 23.11.2015р., яка була йому повернута ухвалою суду від 02.12.2015р. на підставі п.3 ч.1 ст. 97 ГПК України.

Вдруге апеляційну скаргу відповідачем подано до суду 11.12.2015р., яка також була повернута йому ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. на підставі п.3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

В первісній і в повторній апеляційних скаргах відповідачем вказувалось, що обставини укладення сторонами договору № 24/10/14-1 від 24.10.2014р. в оскаржуваному рішенні встановлено вірно. В договорі було погоджено загальні умови, необхідні для договорів даного виду згідно чинного законодавства. Жодних заперечень проти умов договору сторони не висували. Договір в цілому та в будь - якій частині не оскаржували.

Однак, в третій раз звертаючись до суду з апеляційною скаргою, яка була прийнята апеляційним судом до провадження ухвалою суду від 25.01.2016р., відповідач змінив свою позицію щодо існування договору та вказав, що заперечує факт його укладання.

В силу положень ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи наведене вище, а також визнання відповідачем як в суді першої інстанції, так і в попередніх апеляційних скаргах (копії яких наявні в матеріалах справи) обставин щодо наявності укладеного між сторонами спору договору на перевезення від 24.10.2014р., колегія суддів відхиляє доводи відповідача, якими він спростовує факт укладання договору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням того, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи в частині вимог про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, тридцяти процентів річних, що призвело до прийняття неправильного рішення, зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для зміни рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р. у справі № 911/2120/15 в частині розміру основного боргу та скасування в частині пені, інфляційних втрат, тридцяти процентів річних, в зв'язку з чим відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають зміні і розподілені судові витрати. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 27.10.2015р. у справі № 911/2120/15 змінити в частині розміру основного боргу, а також скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 10 316,02 грн. інфляційних втрат, 5 181,38 грн. 30 % річних, 5 071,22 грн. пені, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виклавши п.3 резолютивної частини рішення в такій редакції:

,,Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма ,,Камаз - Транс - Сервіс" (код 03567150) 23 521,76 грн. основного боргу та 977,23 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подання позову."

В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма ,,Камаз - Транс - Сервіс" (код 03567150) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) 1 074,95 грн. судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Київської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко