Постанова № 57225098, 13.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2016 р. Справа№ 910/31223/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Сухового В.Г.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу № 102/ШГ від 10.02.2016 року Приватного підприємства «Шериф Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року

у справі № 910/31223/15 (суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртраснафта»

до Приватного підприємства «Шериф Гарант»

про стягнення 15 119, 12 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Шевчук Д.Б., довіреність №263 від 25.12.2015 року

від відповідача: Настиченко В.А., довіреність №2010/2016/3 від 25.01.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртранснафта» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Шериф Гарант» (відповідач у справі) про стягнення 15 119,12 грн збитків та штрафу за неналежне виконання послуг з охорони майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №786-2 від 31.03.2015 року про надання послуг з охорони, а саме, як стверджує позивач, Приватне підприємство «Шериф Гарант» не забезпечило охорону матеріальних цінностей, переданих йому під охорону, у зв'язку з чим сталася крадіжка двох акумуляторних батарей та 226 літра палива.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року у справі №910/31223/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Шериф Гарант» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртранснафта» збитки в розмірі 9 649 грн. 53 коп., штраф 5 469,12 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1217 грн. 88 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Приватне підприємство «Шериф Гарант» подав апеляційну скаргу № 102/ШГ від 10.02.2016 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що поданими позивачем доказами не доведено факту передання під охорону відповідачу матеріальних цінностей, які нібито були викрадені, а відтак не доведено наявності збитків та їх розміру. Апелянт стверджує про відсутність всіх необхідних складових елементів для притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків і про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Шериф Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 13.04.2016 року.

В судовому засіданні 13.04.2016 року, представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 13.04.2016 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, та просив рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року у справі №910/31223/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

31.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртранснафта» (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Шериф Гарант» (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено договір про надання послуг з охорони №786-2 (а.с. 18-22), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався у 2015-2016 роках надати послуги, пов'язані з особистою безпекою (код 80.10.1 за ДК 016:2010) (Послуги з охорони та забезпечення внутрішньооб'єктового і пропускного режиму стаціонарних об'єктів).

Пунктом 1.2. договору визначено специфіку охоронних послуг: охорона стаціонарних об'єктів магістральних нафтопроводів і забезпечення внутрішньооб'єктового і пропускного режиму на об'єктах, передбачених додатком № 1 до договору «Дислокації-Розрахунок», який є невід'ємною частиною договору.

Сума договору, відповідно до п. 3.1., становить 332 704,80 грн без ПДВ.

Згідно з п. 5.4. договору об'єкт, що передається під охорону згідно з актом прийому-передачі об'єкта під охорону (Додаток №2, який є невід'ємною частиною цього договору) повинен відповідати певним вимогам.

Відповідно до п. 6.3.3. договору виконавець зобов'язаний організовувати та забезпечити надійну охорону та недоторканість об'єкту переданого під охорону, від крадіжок, пошкоджень, розкрадань, знищення; вживати заходи реагування у випадку надходження сигналів про несанкціоноване проникнення на об'єкт, не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт.

Для безпосереднього здійснення заходів безпеки на об'єктах, виконавець згідно п. 6.3.6.2. договору, зобов'язаний здійснювати на об'єктах пропускний режим, контролювати ввіз та вивіз (внесення та винесення) товарно-матеріальних цінностей на територію чи з території об'єкта, що охороняється, за матеріальними перепустками встановленої форми згідно з Інструкцією про пропускний і внутрішньооб'єктовий режими на об'єктах Філії.

Згідно з п. 7.2.1. виконавець несе матеріальну відповідальність за збитки (шкоду) заподіяні в результаті крадіжки, грабежу, розбійного нападу для заволодіння товарно-матеріальними цінностями, здійснених шляхом злому на об'єктах замків, вікон, дверей, вітрин, огорож, пошкодження пристроїв опечатування, іншими способами, які стали можливим наслідком незабезпечення належної охорони або невиконання виконавцем встановленого на об'єкті порядку вивозу (винесення) товарно-матеріальних цінностей; в результаті розкрадання засобів і цінностей у результаті незабезпечення належної охорони або внаслідок невиконання охороною встановленого на об'єкті порядку вивозу (виносу) товарно-матеріальних цінностей.

Факти розкрадань, крадіжок, грабежів, розбоїв, а також факти знищення або пошкодження об'єктів та майна, що охороняється відповідно до договору, сторонніми особами, які проникли на об'єкт, або через пожежу, або в силу причин з вини працівників, що здійснюють охорону об'єкта, встановлюється замовником і виконавцем, органами досудового розслідування або судом (п. 7.2.1.1. договору).

Відповідно до п. 7.2.1.3. договору за наявності письмової заяви замовника про понесені збитки відповідальні представники виконавця зобов'язані брати участь у з'ясуванні обставин заподіяння збитків. Зняття залишків товарно-матеріальних цінностей повинне бути негайно проведене після прибуття представників сторін на місце події.

Згідно з п. 7.2.1.4 договору відшкодування замовникові завданих з вини виконавця збитків (шкоди) відбувається після надання замовником відповідних документів органів досудового розслідування або вироку суду, що встановив факт крадіжки, знищення або пошкодження майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт, або внаслідок пожежі чи в силу інших причини з вини працівників, що здійснюють охорони об'єкта протягом 20 банківських днів з дня винесення вимоги. Розмір збитків (шкоди) повинен бути підтверджений замовником відповідними документами та розрахунком вартості викрадених, знищених або пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, складеними за участю виконавця та завіреними бухгалтерськими даними. До збитку відносяться вартість викраденого або знищеного майна.

Договір відповідно до п. 10.1., набуває чинності з 20.04.2015 року та діє до 18.04.2016 року.

Матеріалами справи підтверджується, що 31.03.2015 року сторонами підписано Акт прийому-передачі об'єктів під охорону за договором № 786-2 від 31.03.2015 року (а.с. 24), відповідно до якого місцезнаходження об'єктів охорони зазначено: виробничий корпус адміністративно-виробничої бази РБУ філії «ПДМН» за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ярмакова,1 та база виробничого обслуговування РБУ філії «ПДМН» за адресою: Полтавська обл., Кременчуцький р-н, вул. Засипський шлях, 3.

Відповідно до вказаного акту замовник 20.04.2015 року передав, а виконавець прийняв об'єкти під охорону шляхом підтримання громадського порядку та забезпечення пропускного режиму на них. Передача майна, адміністративних, господарчих та інших приміщень, ключів, матеріальних цінностей під охорону здійснюється на підставі відповідного переліку, затвердженого сторонами, та запису в «Журналі приймання-передачі чергування» на момент взяття виконавцем об'єктів під охорону (даний запис засвідчується підписом працівника охорони, що несе службу, та відповідальної особи).

Як стверджує позивач, 17.06.2015 року його працівниками на території охоронюваної бази виявлено відсутність двох акумуляторних батарей марки 6СТ-190 в акумуляторному відсіку автокрана на базі автомобіля МАЗ д.н.з. НОМЕР_1. По даному факту Крюківським відділом міліції Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області на підставі заяви власника автомобіля внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 29).

Окрім того, 22.06.2015 року після проведення контрольного заміру палива в двох автомобілях Мерседес 3343, державні номера, №17770ВІ та №17769 ВІ було виявлено нестачу дизельного палива у кількості 226 літрів, про що також Крюківським відділом міліції Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області на підставі заяви підприємства-позивача внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 30).

Позивач посилаючись на те, що факт відсутності (крадіжки) акумуляторних батарей підтверджується складеним та підписаним уповноваженими представниками Актом від 17.06.2015 року (а.с. 27), про що також міститься відмітка у Журналі прийому та здачі чергування, а факт відсутності дизельного палива підтверджений Актом контрольного заміру палива від 22.06.2015 (а.с. 28), вважає доведеним неналежне виконання ПП «Шериф Гарант» своїх договірних зобов'язань щодо забезпечення схоронності матеріальних цінностей, а відтак існування підстав для відшкодування відповідачем понесених збитків та покладенням на нього штрафу за вчинене порушення, з чим також погодився місцевий господарський суд.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду, дослідивши подані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення Приватного підприємства «Шериф Гарант» до відповідальності, з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

Колегія суддів звертає увагу, що збитки, які просить відшкодувати позивач становлять вартість двох акумуляторних батарей марки 6СТ-190 в акумуляторному відсіку автокрана на базі автомобіля МАЗ д.н.з. НОМЕР_1, відсутність яких, за твердженнями позивача, було виявлено 17.06.2015 року, та вартість 226 літрів дизельного палива, недостача яких була виявлена 22.06.2015 року у двох автомобілях Мерседес 3343, державні номера, №17770ВІ та №17769 ВІ.

Разом з цим, з п. 5.4. договору вбачається, що об'єкт, який передавався під охорону був визначений сторонами у Додатку №2 до договору - Акт прийому-передачі об'єкта, який є невід'ємною частиною договору.

Так, згідно даного акту, як уже зазначалось вище, передача матеріальних цінностей під охорону здійснюється на підставі відповідного переліку, затвердженого сторонами та запису в «Журналі приймання-передачі чергування» на момент взяття виконавцем-відповідачем у справі об'єктів під охорону.

Однак, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду позивачем не подано ні затвердженого сторонами Переліку майна, яке передавалось під охорону відповідно до п. 5.4., договору та Акту, ні Журналу приймання-передачі чергування з визначеним переліком матеріальних цінностей, майна, приміщень, які передавались під охорону відповідачу.

В матеріалах справи представлена ксерокопія сторінок Журналу прийому здачі чергування, в якому відсутні відомості, що 17.06.2015 року чергові прийняли під охорону транспортний засіб МАЗ д.н. НОМЕР_1 з двома акумуляторними батареями, а також, що 22.06.2015 року на зберігання прийнято два автомобіля «Мерседес 3343» з наявністю в баках певної кількості палива.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» охорона майна - це діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Частинами 3 ст. 8 вищезазначеного Закону унормовано, що замовник послуг з охорони майна зобов'язаний надати суб'єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.

З огляду на вищенаведені умови договору та приписи спеціальних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що власник майна у підписаному сторонами договорі чи іншому документі повинен чітко визначити, яке саме майно передає під охорону, зобов'язаний згідно закону надати відповідні підтверджуючі документи правомірності володіння чи користування цим майном, сторони відповідно повинні скласти детальний перелік такого майна, що відповідно може бути належним підтвердженням факту передачі певного майна під охорону, за пошкодження чи розкрадання якого буде нести відповідальність виконавець послуг.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що під охорону відповідачеві було надано виробничий корпус адміністративно-випробувальної бази, разом з цим жодним належним та допустимим доказом не підтверджено, що на момент здійснення відповідачем охорони, йому під охорону передавався автомобіль МАЗ д.н.з. НОМЕР_1, в акумуляторному відсіку автокрана якого знаходились акумуляторні батареї, не надано жодного доказу фактичного знаходження даного автомобіля на території, що знаходилась під охороною.

Запис в Журналі прийому та здачі чергування (а.с. 25) здійснений 17.06.2015 року апеляційний господарський суд не бере до уваги в якості доказу передачі під охорону відповідачу та подальшого зникнення акумуляторних батарей, оскільки такий запис здійснено особою ОСОБА_4, без жодних відомостей щодо посади та повноважень цієї особи, враховуючи, що охорону об'єкта 17.06.2015 року здійснювали ОСОБА_5, ОСОБА_6, які здали чергування та ОСОБА_7, ОСОБА_8, які прийняли об'єкт для здійснення охорони. В судовому засіданні ні представник позивача, ні відповідача не надали пояснень щодо особи ОСОБА_4, яка здійснила такий запис.

Крім того, даний запис свідчить про відсутність акумуляторних батарей, а не передачу їх під охорону.

Апеляційним судом досліджено, що матеріали справи не містять також доказів передання позивачем під охорону автомобілів Мерседес 3343, державні номера, №17770ВІ та №17769 ВІ з чітко визначеним об'ємом дизельного палива, який знаходився в автомобілях чи доказів їх знаходження у цей період на охоронювальній відповідачем базі.

Відсутні докази реальної дати з зазначенням також часу, коли вказані автомобілі заїхали на територію об'єкта охорони, відсутні докази, які свідчили б про об'єми палива, які знаходились в них. Відтак, Акт проведення контрольного заміру палива від 22.06.2015 року (а.с. 28) колегія суддів не приймає в якості доказу заподіяних збитків, оскільки відсутні будь-які відомості (первинні заміри), відносно яких здійснювався контрольний замір 22.06.2015 року дизельного палива в цих автомобілях.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 7.2.1.3. для з'ясування обставин заподіяних збитків та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей позивач, як замовник за договором, повинен письмово повідомити виконавця, і після прибуття представників останніх негайно провести такі огляди та зняття залишків. Однак, позивачем не подано доказів звернення згідно з даним пунктом договору до виконавця для прибуття уповноважених осіб на місце огляду, не надано відповіді останнього на таке звернення, а тому, враховуючи також те, що підписи представника ПП «Шериф Гарант» на Актах від 17.06.2015 року та від 22.06.2015 року (а.с. 27-28) істотно відрізняються один від одного, хоча нібито здійснені однією особою - ОСОБА_9, колегія суддів не може взяти до уваги такі Акти як належні докази на підтвердження участі представників відповідача під час проведення огляду, зняття залишків майна позивача та на підтвердження факту незаконного заволодіння акумуляторними батареями та дизельним паливом.

Слід також зазначити, що згідно п. 7.2.1.1. договору факти розкрадань, крадіжок, грабежів майна, що охороняється встановлюються окрім сторін також органами досудового розслідування або судом. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази проведення органами досудового розслідування 17.06.2015 року та 22.06.2015 року огляду місця події, складання відповідних протоколів огляду, та встановлення факту крадіжки двох акумуляторних батарей та палива, а подані позивачем Витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить лише про звернення позивача з відповідними заявами до органів досудового розслідування. Доказів встановлення відповідним судом обставин крадіжки та осіб, винних у її скоєнні, сторонами також не надано.

З огляду на вищезазначене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено заподіяння збитків, які складаються із вартості двох акумуляторних батарей та вартості 226 літрів дизельного палива; не доведено протиправної поведінки (порушення своїх зобов'язань) Приватним підприємством «Шериф Гарант», вини останнього у порушенні умов договору.

Враховуючи відсутність всіх загальних умов відповідальності, а також те, що згідно п. 7.2.1.4. договору відшкодування збитків завданих з вини виконавця здійснюється після надання відповідних документів органів досудового розслідування або вироку суду, що встановив факт крадіжки, які в матеріалах справи відсутні, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування Публічному акціонерному товариству «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртранснафта» матеріальних збитків у загальному розмірі 9 650,00 грн є безпідставними, необґрунтованими, а тому суд відмовляє в їх задоволенні повністю.

Позивачем також, згідно ч. 5 п. 7.2.1.6 договору заявлено вимогу про стягнення з Приватного підприємства «Шериф Гарант» штрафу у розмірі 5 469,12 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штраф, як різновид неустойки обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 7.2.1.6 договору у разі, якщо при проведенні перевірок замовником будуть виявлені грубі порушення умов договору щодо забезпечення працівниками виконавця належної охорони об'єкту, зокрема, незабезпечення належного контролю за ввозом-вивозом матеріальних цінностей на територію чи з території об'єкта (без матеріальних перепусток встановленого зразка чи відповідних відміток у робочих документах на посту охорони), виконавець на підставі Акта встановлення порушення (незалежно від того, чи були цим порушенням заподіяні збитки замовнику) сплачує замовникові штрафні санкції у розмірі та в порядку, передбачених ст. 231 Господарського кодексу України (Виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% місячної суми договору за кожне виявлене і підтверджене відповідним Актом перевірки порушення, незалежно від того, чи були цим порушенням заподіяні збитки замовнику).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні Акти виявлених порушень відповідачем умов договору, складені в порядку п. 7.2.1.6 договору, та беручи до уваги недоведеність фактів крадіжки з вини відповідача акумуляторних батарей та дизельного палива, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Приватного підприємства «Шериф Гарант» штрафу, передбаченого п. 7.2.1.6 договору, у розмірі 5469,12 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені належними доказами у справі, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року у справі №910/31223/15 в частині задоволення позову підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладається на позивача - Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртраснафта».

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», що набрав законної сили 01.09.2015 року), за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору 110 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. З огляду на зазначене, при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1339,80 грн (1218,00 грн*110/100), однак, як вбачається з платіжного доручення №1362 від 19.02.2016 року при поданні апеляційної скарги апелянт сплатив 1 515,80 грн, тобто сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено Законом.

Оскільки згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», надмірно сплачений судовий збір підлягає поверненню виключно за клопотанням особи, яка його сплати, то відповідно, враховуючи відсутність такого клопотання апелянта, питання щодо повернення Приватному підприємству «Шериф Гарант» 176 грн надмірно сплаченого судового збору може бути вирішено апеляційним господарським судом лише після подання клопотання відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 49, 99, 101, 102, п.2 ч. 1 ст. 103, п.2, 3 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Шериф Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року у справі №910/31223/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 року у справі №910/31223/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ПАТ «Укртраснафта» (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд.18/7, код ЄДРПОУ 31570412) на користь Приватного підприємства «Шериф Гарант» (02093, м. Київ, вул. Поліська, буд. 22, кВ.126, код ЄДРПОУ 37152962) 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) 80 судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

6. Справу №910/31223/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді В.Г. Суховий

А.О. Мальченко