Постанова № 57224934, 13.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2016 р. Справа№ 910/6705/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Шевченко О. М. - представник за довіреністю № 544 від 01.04.2016

від відповідача: Несміх М. Г. - голова правління

Новицька С. Б. - представник за довіреністю від 14.09.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016

у справі № 910/6705/15-г (суддя Маринченко Я. В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6»

про стягнення 181 859,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 133 659,78 грн. за послуги, надані за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 04582/4-12 від 22.07.1997 в період з 01.01.2012 по 30.06.2014, інфляційних втрат в сумі 15 692,71 грн., 3% річних в сумі 5 105,83 грн., пені в сумі 668,73 грн. та штрафу в сумі 26 731,96 грн.

Справа розгляділась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2016, повний текст якого підписаний 29.02.2016, у справі № 910/6705/15-г позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 67 076,06 грн., інфляційні втрати в сумі 8 225,15 грн., 3 % річних в сумі 2 583,01 грн., пеню в сумі 346,36 грн. та штраф в сумі 13 415,21 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору, укладеного між сторонами, передбачають постачання позивачем відповідачу питної води і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Крім того, згідно з поданою відповідачем заявою суд першої інстанції застосував наслідки спливу строків позовної давності для вимог про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги за грудень 2011 року - січень 2012 року, виставлені позивачеві, відповідно, у січні - лютому 2012 року

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г в частині відмови у стягнення з відповідача 66 583,72 грн. основного боргу, 7 467,56 грн. інфляційних втрат, 2 522,82 грн. 3 % річних, 322,37 грн. пені та 13 316,75 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що спірним договором регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам чинних ДАанПІН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків, включених відповідачем до дислокації до договору, без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності, в тому числі надання послуг, що потребують використання питної води, - гарячого водопостачання населенню.

Також позивач зазначив про те, що п. 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення № 190 від 27.06.2008 не має імперативного характеру та не містить зобов'язання ПАТ «Київенерго» як енергопостачальної організації щодо укладення договорів із споживачами для здійснення розрахунків з виробником (позивачем) за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, в той час як між позивачем та ПАТ «Київенерго» не існувало договірних відносин, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» купувало у позивача питну воду, яка в подальшому використовувалась б для виготовлення гарячої води,та її продажу у спірний період.

Ухвалою від 24.03.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив «Кристал-6» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог заявлених у позовній заяві.

В апеляційній скарзі Житлово-будівельний кооператив «Кристал-6» послався на ті саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог позивача на оплату послуг, наданих у березні 2012 року, та безпідставне задоволення позовних вимог про стягнення вартості стоків питної води, яка використовується для приготування гарячої води.

Ухвалою від 11.04.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача власну апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, представники відповідача власну апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечили.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

22.07.1997 Державне комунальне об'єднання «Київводоканал», правонаступником якого є позивач, як Постачальник та відповідач як Абонент уклали договір на послуги водопостачання та водовідведення № 04582/4-12 (далі Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобов'язується забезпечити відповідачу постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач зобов'язується сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила 1).

Правила 1 втратили чинність починаючи з 18.10.2008 в зв'язку з набранням законної сили Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом № 190 від 27.06.2008 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України (далі Правила 2).

Враховуючи, що в період, заборгованість за який заявлена до стягнення (з 01.01.2012 по 30.06.2014), діяли Правила 2 (з 18.10.2008), які відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон) є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме Правила 2.

З наданого позивачем Розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника ЖБК «Кристал-6» (далі Розгорнутий розрахунок позовних вимог) (а.с. 16-21 т. 1) вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу (133 659,78 грн.) складається з:

- боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків холодної води за період з січня 2012 року по червень 2014 року включно, який рахується за послуги за кодом 5-407, в сумі 27 086,56 грн. (надано послуг на загальну суму 128 606,62 грн., сплачено 101 523,06 грн.);

- боргу, який рахується за послуги за кодом 5-50407, на загальну суму 106 576,22 грн., з яких: 61 497,03 грн. - за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (питна вода), за період з січня 2012 року по червень 2014 року, 45 079,19 грн. - за прийняття стоків гарячої води за період з березня 2012 року по червень 2014 року.

Водночас зі змісту вказаного розрахунку слідує, що позивач, зазначаючи обсяг та вартість спожитих відповідачем протягом певного місяця послуг, фактично зазначає обсяг та вартість послуг, які у вказаному місяці повинні були бути оплачені, тобто послуг, які надані протягом місяця, що передує тому, в якому ці послуги зазначені.

Про вказане свідчать надані позивачем акти зняття показань з приладів обліку (а.с. 83-90 т. 1), зі змісту яких слідує, що, наприклад, в січні 2012 року показники були зняті 01.01.2012 та визначені на рівні 84 119, попередні показники становили 82 976, тобто різниця становить 1 143 куб.м., які, фактично, є обсягом спожитої води за грудень 2011 року, проте позивачем в Розгорнутому розрахунку їх зазначені в графі січень 2012 року. Так само, в графі послуги за червень 2012 року зазначені послуги, надані в травні 2012 року.

Крім того, у Розгорнутому розрахунку позовних вимог за перші 2 місяці спірного періоду, тобто, фактично, грудень 2011 року (1 058 куб. м. на суму 1 383,86 грн.) та січень 2012 року (1 058 куб. м. на суму 1 383,86 грн.) (в розрахунку зазначено січень та лютий 2012 року - примітка суду), вартість послуг з водовідведення гарячої води позивач зазначив не за кодом 5-50407, а за кодом 5-407.

Отже, з огляду на викладені вище обставини, вартість послуг, стягнення плати за які вимагає позивач, фактично становить:

- за період з грудня 2011 року по травень 2014 року включно за кодом 5-407 - 125 838,90 грн.;

- за період з грудня 2011 року по травень 2014 року включно за кодом 5-50407 - 109 343,94 грн., з яких: 61 497,03 грн. - за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, а 47 846,91 грн. - за прийняття стоків гарячої води.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у позові в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 61 497,03 грн., який позивач рахує за відповідачем за постачання гарячої води за період з січня 2012 року по червень 2014 року (код 5-50407), з огляду на таке.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Підпунктом «а» пункту 2.1 Договору встановлено, що позивач зобов'язаний забезпечувати відповідачу постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна».

Отже, спірний Договір укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин щодо постачання позивачем відповідачу гарячої води позивачем суду не надано.

Вказані обставини підтверджуються судовими рішеннями у справі № 52/104 (рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2012, постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2012, постанова Вищого господарського суду від 04.12.2012), предметом дослідження в якій були правовідносини сторін щодо постачання води за умовами спірного Договору, але за інші періоди, де встановлено, що спірний Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення у справі № 52/104 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/6705/15-г, не можуть їм суперечити.

Водночас згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факти, встановлені судом під час вирішення справи № 52/104, зокрема, те, що укладений між сторонами Договір не пов'язаний з постачанням води відповідачу для виготовлення гарячої води, а тому вимога про стягнення плати за цю воду за вказаним договором є безпідставною, визнаються колегією суддів такими, що не потребують доведення.

Водночас колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що постановою Вищого господарського суду від 04.12.2012 у справі № 52/104, на яку відповідач посилається як на доказ того, що умовами Договору не регулюються правовідносини сторін з водовідведення гарячої води, вказаних обставин встановлено не було. Зазначена постанова містить лише посилання на те, що Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, не зазначаючи при цьому про обставини щодо водовідведення такої води.

Будь-яких змін до Договору щодо надання позивачем відповідачу послуг з постачання води для виготовлення гарячої води після ухвалення судових рішень у справі № 52/104 сторонами не вносилось.

Слід зазначити і про таке.

Статтею 19 Закону передбачено договірне формування відносин між підприємствами питного водопостачання та споживачами.

Правилами 2 встановлено наступне:

- договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги» (п. 2.1);

- істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (п. 2.2);

- суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (п. 3.13).

Отже, виходячи зі змісту Правил 2, вартість питної води, що йде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Відповідач стверджує, що він не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії теплових пунктів (котелень), а балансоутримувачем відповідних теплових пунктів є Публічне акціонерне товариство «Київенерго». Позивач вказаних посилань відповідача не заперечив, жодних доказів на спростування зазначеного факту суду не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, оскільки умовами Договору такі взаємовідносини не регулюються.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача вартості послуг з постачання гарячої води в сумі 61 497,03 грн., наданих у період з січня 2012 року по червень 2014 року, задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за Договором послуги за кодом 5-407 слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 22 Закону, одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Враховуючи, що предметом укладеного сторонами Договору є надання позивачем відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення, позивач має законне право вимагати у судовому порядку погашення відповідачем боргу за ці послуги у випадку його наявності.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Факт надання вказаних послуг та їх обсяги підтверджуються актами про зняття показань з приладу обліку (а.с. 83-90 т. 1) та розшифровками рахунків абонента за кодом 5-407 (а.с.91-98 т.1).

Посилання відповідача на те, що позивачем йому по коду 5-407 в червні 2012 року зазначено обсяг води 2904 куб.м., в той час як згідно з актами про зняття показань з приладу обліку вказаний обсяг мав бути 1492 куб.м., колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як встановлено судом, в графі послуги за червень 2012 року фактично зазначені послуги, надані в травні 2012 року.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача плати за послуги з відведення гарячої води слід зазначити таке.

Згідно з п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з позивачем, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.1 Правил 1.

Згідно з п. 21.1 Правил 1, кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел, згідно з показниками водолічильників, а в разі відсутності останніх - за діючими нормами водоспоживання та іншими видами взаємних розрахунків з абонентами згідно з п. 21.2 цих Правил.

Відповідно до п. 3.1 Правил 2 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. В окремих випадках (сезонне водоспоживання, недоцільність установки засобів обліку тощо) розрахунок витрат води споживачами, що не мають засобів обліку, за розрахунковий період за погодженням з виробником здійснюється за нормативами питного водоспоживання, затвердженими у встановленому порядку. (п. 3.3 - 3.5 Правил 2).

З матеріалів справи слідує, що засіб обліку води, яка іде на підігрів, відсутній.

Розпорядженням КМДА від 15.07.2004 № 1285 «Про затвердження норм споживання громадянами холодної та гарячої води і водовідведення, на які надаються пільги та субсидії» встановлено норму водовідведення гарячої води на одну особу у будинках з центральним гарячим водопостачанням 3,5 куб.м на особу.

З наданої позивачем довідки відповідача № 194 від 04.07.1997 (а.с. 167 т. 1) слідує, що у будинку відповідача мешкає 351 особа.

Інших відомостей щодо кількості мешканців яку б відповідач повідомляв позивачу матеріали справи не містять.

За таких обставин, позивач мав нараховувати відповідачу кількість щомісячно спожитої гарячої води 1 228,5 куб.м. в той час як з Розгорнутого розрахунку слідує, що плату за водовідведення гарячої води позивач нарахував виходячи з щомісячного обсягу споживання відповідачем води (1 159 куб.м., а за перші два місяці (грудень 2011 року січень 2012 року в обсязі 1 058 куб.м.), тобто в розмірі меншому за встановлений законодавством, що є правом позивача.

Загальна вартість таких послуг, як встановлено судом, дорівнює 47 846,91 грн.

Згідно з п. 3.6 Договору відповідач розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених позивачем у платіжній вимозі.

В матеріалах справи наявні виставлені позивачем платіжні вимоги-доручення щодо спірних послуг (а.с. 107-167 т. 1) та довідка ПАТ «Радикал Банк» № 35/15 від 31.03.2015 (а.с. 32-45 т. 1), з якої слідує, що відповідні дебетові повідомлення відповідачу надсилались.

В пункті 3.7 Договору сторони погодили, що відповідач має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо позивачем пред'явлено вимогу на раніше оплачені послуги, а в п. 3.8 - що відповідач зобов'язаний письмово повідомити позивача, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрнутовуючі таку відмову документи у 3-денний строк.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у встановленому Договором порядку заперечував щодо обсягів та вартості послуг з прийняття стоків гарячої води, яка визначена відповідачу у встановленому чинним законодавством порядку, а відтак, колегія суддів вважає, що дані позивача щодо обсягів та вартості прийняття стоків гарячої води вважаються фактично прийнятими відповідачем.

При цьому колегія суддів враховує, що як у Правилах 2, так і у Договорі йдеться про водовідведення, без зазначення про те, що це не стосується стоків гарячої води, в той час як проти обсягів та вартості стоків гарячої води відповідач у встановленому Договором порядку не заперечив.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач законно вимагає стягнення з відповідача на свою користь боргу за послуги водопостачання та водовідведення за кодом 5-407 та відведення стоків гарячої води у заявлених до стягнення розмірах.

Отже, загалом на виконання умов Договору позивач в період з січня 2012 року по червень 2014 року надав відповідачу послуг на загальну суму 173 685,81 грн. (125 838,90 +47 846,91).

З наданих позивачем виписок з банківського рахунку слідує, що загалом в рахунок оплати спірних послуг ним було перераховано 111 304 грн. (а.с. 50-78 т. 1).

Посилання відповідача на наявність субсидій, які не були враховані позивачем колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідачем належних та допустимих доказів цього надано не було, в той час як надані ним Зведені акти звірки нарахувань (а.с. 189-192 т. 1), які складені відповідачем одноособово, не можуть вважатися належним доказами на підтвердження вказаних обставин.

Водночас в Розгорнутому розрахунку позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в рахунок оплати наданих послуг сплатив 101 523,06 грн., що на 9 780,94 грн. менше за суму, щодо якої в матеріалах справи наявні докази.

З наданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 208-209 т. 1) слідує, що суму 16 437 грн., яка була сплачена відповідачем 27.01.2012, позивач зарахував згідно з призначенням вказаного платежу, а саме як оплату за січень-листопад 2011 року (доплата за грудень 2011 року), тобто частково, в сумі 9 780,94 грн, не у рахунок спірних послуг, що колегія суддів, з огляду на зміст призначення вказаного платежу, вважає вірним.

Доказів перерахування грошових коштів в іншому розмірі або з іншим призначенням платежу відповідачем суду надано не було, а відтак, колегія суддів вважає доведеним, що на виконання умов Договору щодо оплати вартості наданих у спірний період послуг позивач отримав саме 101 523,06 грн.

Отже, неоплаченими залишились послуги на загальну суму 72 162,75 грн. (173 685,81-101 523,06).

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущений трирічний строк для звернення до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості за січень - березень 2012 року за спірним Договором слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Спірний Договір не містять умови щодо строку оплати спірних послуг, з огляду на що слід виходити з такого.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статті 32 Закону, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні послуги відповідач мав оплачувати в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, включно, а відтак, зобов'язання з виконання вказаного обов'язку вважається простроченим з 21 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Враховуючи, що з вказаним позовом позивач вернувся до суду 19.03.2015, про що свідчить вхідний штамп канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, поза межами трирічного строку позовної давності є обов'язок оплатити послуги, надані грудні 2011 року та січні 2012 року.

Загальна вартість таких послуг становить:

- за кодом 5-407 становить 8 235 грн. (3 429+4 806);

- за кодом 5-50407 становить 2 767,72 грн. (1 383,86+1 383,86) (з врахуванням того, що плату за послуги за відведення гарячої води, надані в грудні 2011 року та січні 2012 року, у Розгорнутому розрахунку позовних вимог вказав як послуги надані за кодом 5-407, що було встановлено вище - примітка суду).

З Розгорнутого розрахунку позовних вимог слідує, що заборгованість за надані в грудні 2011 року січні 2012 року за кодом 5-407 та за кодом 5-50407 (водовідведення гарячої води) (у вказаному розрахунку позивач фактично всі ці послуги зазначив у коді 5-407 - примітка суду) становить 5 086,69 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач як у відзиві на позову заяву (а.с. 187-189 т. 1), так і у відзиві від 28.01.2016 (а.с. 52-55 т. 2) фактично просить суд першої інстанції застосувати строк позовної давності до вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені та штрафу за період з 01.01.2012 по 19.03.2012, проте, з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані в грудні 2011 року та січні 2012 року послуги з постачання та відведення холодної води та відведення гарячої води та частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 67 076,06 грн. (72 162,75-5 086,69). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 668,73 грн., штрафу в сумі 26 731,96 грн., інфляційних втрат в сумі 15 692,71 грн. та 3% річних в сумі 5 105,83 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

В п. 4.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату платіжної вимоги позивач сплачує пеню у розмірі згідно діючому законодавству від суми платежу за кожен день прострочки.

Відповідно до приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.2 Договору, за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20% суми, від оплати якої він відмовився.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, частковому задоволенню підлягають і позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача:

- по коду 5-407 - інфляційних втрат в сумі 3 206,96 грн., 3% річних в сумі 1 105,23 грн. та пені в сумі 95,39 грн.;

- по коду 5-50407 (стоки гарячої води) -інфляційних втрат в сумі 5 018,19 грн., 3 % річних в сумі 1 477,78 грн. та пені в сумі 250,97 грн.;

- штрафу в розмірі 20% від суми, від сплати якої відмовився відповідач, в розмірі 13 415,21 грн. (67 076,06*20%).

Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» задоволенню не підлягають, рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційних скарг, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на їх заявників.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 у справі № 910/6705/15-г залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6705/15-г.

Повний текст постанови складено: 15.04.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха