Рішення № 57224611, 11.04.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" квітня 2016 р.Справа № 916/3779/15

За позовом Спільне українсько-американське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧОРНА РОЗА";

до відповідача ОСОБА_1 архітектури та містобудування Одеської міської ради

про стягнення 4161706,75грн.

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 - за дорученням;

Від відповідача: ОСОБА_3 за дорученням;

Суть спору: Позивач, Спільне українсько-американське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 архітектури та містобудування Одеської міської ради про стягнення збитків у сумі 4 161 706,75 гривень.

Ухвалою суду від 10 вересня 2015 року вказану позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п.4. ст. 63 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 10.09.2015 року по справі №916/3779/15 та надати відстрочку сплати судового збору до прийняття рішення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року скасовано ухвалу господарського суду Одеської області від 10.09.2015 року, матеріали передано на розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23 жовтня 2015 року порушено провадження у справі №916/3779/15 та призначено до розгляду на 23.11.2015 року.

У звязку з надходженням запиту щодо скерування справи до Одеського апеляційного господарського суду, провадження у справі було зупинено ухвалою від 06.11.2015 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 архітектури та містобудування Одеської міської ради залишено без розгляду, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року у справі №№916/3779/15 залишено без змін.

Ухвалою суду від 21.01.2016 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 08.02.2016 року.

Враховуючи ту обставину, що суддя Гуляк Г.І. з 08.02.2016 р. по 17.02.2016 р. перебувала на лікарняному розгляд справи не відбувся, та ухвалою суду від 18 лютого 2016 року справу призначено до розгляду на 29.02.2016 року.

Представник позивача надав обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми збитків вх.№ 5199/16 від 29.02.2016 року, які залучено до справи.

Ухвалою суду від 29.02.29016 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з нез'явленням представників відповідача у судове засідання та необхідністю витребування доказів, для вирішення спору по суті.

Представник позивача 14.03.2016 року надав до суду письмові пояснення стосовно обґрунтування позовних вимог, які залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача 23.03.2016 року надав заяву про застосування строків позовної давності, яка також залучена до справи. Крім того представник відповідача 23.03.2016 року звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 69 ГПК України, вказане клопотання судом розглянуто та ухвалою суду від 23.03.2016 року строк розгляду справи було продовжено до 09.04.2016 року та розгляд справи було відкладено на 11.04.2016 року.

Представник позивача 11.04.2016 року надав до суду письмову позицію щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, яка залучена до матеріалів справи.

Представник відповідача 11.04.2016 року надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених у відзиві на позов. Крім того представник відповідача надав письмові докази, які мають суттєве значення для розгляду справи, вказані документи залучено до матеріалів справи.

По справі відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва до 11.04.2016 року до 14 год.

Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

29 квітня 1996 року між Головним управлінням архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому (орендодавець), правонаступником якого являється ОСОБА_1 архітектури та містобудування Одеської міської ради, та ТОВ "Рестус" (орендар), правонаступником якого є Спільне українсько-американське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Чорна Роза", було укладено договір оренди, за умовами якого Орендодавець здає, а Орендар приймає в оренду підвальні приміщення (під плямою будівлі ГлавУАМ) площею 222,3 м2 строком на 49 років з правом суборенди та наступного викупу, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Некрасова, 1а для розташування магазину-ресторану згідно доданому плану, який є невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 2.1. договору визначено, що вартість орендної плати визначається у відповідності до чинного законодавства. За умовами пункту 2,2. договору розрахунок здійснюється шляхом перерахунку орендної плати еквівалентно об'ємам, виконаних ремонтно-реставраційних робіт в нутрі будівлі ГлавУАМ, що складає 8,28 млрд. крб., що еквівалентно 47 300 у.е. та об'ємам виконаних робіт по реконструкції об'єктів (підвальних приміщень), що складає 26,19 млрд. крб., що еквівалентно 149 700 у.е.

Як зазначив позивач, 22 квітня 1996 року відповідно до акту приймання-передачі ГлавУАМ (замовник) прийняло, а ТОВ "Рестус" передало виконані ремонтно-реставраційні роботи по об'єкту внутрішніх приміщень ГлавУАМ, розташованих у м. Одеса пров. Некрасова, 1. Ремонтно-реставраційні роботи здані в експлуатацію в повному об'ємі за кошторисною документацією на суму 8,28 млрд. крб., що еквівалентно 47 300 у.е. Відповідно до експертного висновку № 24 від 15 квітня 1997 року Одеської обласної служби Української державної інвестиційної експертизи "Укрінвестекспертиза" кошторисна документація на реконструкцію приміщень за адресою: м. Одеса пров. Некрасова, 1 під кафе-бар розглянута Одеською обласною службою "Укрінвестекспертизи" та рекомендовано її для затвердження в сумі 261 980 грн.

Крім того позивач звернув увагу суду на те, що 7 липня 1999 року державною технічною комісією про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації було складено акт відповідно до якого реконструкція підвального приміщення площею 218 м2 під кафе-бар та магазин продтоварів готов до введення в експлуатацію. Таким чином підприємством були понесені витрати в рахунок договору оренди на виконання ремонтно-реставраційних робіт і капітального ремонту будинку в розмірі еквівалентному 197 000,00 доларів США.

25 грудня 2014 року господарський суд Одеської області прийняв рішення, яким задовольнив позов заступника прокурора Приморського району міста Одеси до спільного українсько-американського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Чорна Роза" та управління архітектури та містобудування Одеської міської ради у повному обсязі, визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, провулок Некрасова 1А, від 29 квітня 1996 року, укладений між управлінням архітектури та підприємством, а також виселено підприємство, зобов'язано звільнити спірне приміщення та повернути його Одеській обласній раді в особі управління обласної ради з майнових відносин. Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2015 року та Вищого господарського суду України від 29 квітня 2015 року це рішення було залишено без змін.

Позивач зазначив, що судом при винесенні рішення у справі №916/2893/14 було встановлено, що Головне управління архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому вчинило правочин без відповідного дозволу та відповідно до частини другої статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. В силу частини другої статті 227 цього Кодексу, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину. вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

З наведених обставин та положень законодавства позивач вважає, що Спільне українсько-американське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Чорна Роза" зазнало збитків у розмірі виконаних ремонтно-реставраційних робіт в середині будівлі ГлавУАМ, в сумі, що еквівалентна 47 300 доларів США та об'ємам виконаних робіт по реконструкції об'єктів (підвальних приміщень), в сумі, що еквівалентна 149 700 доларів США, а також у розмірі моральної шкоди, яку підприємство оцінює у розмірі 7 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, відповідно до абзацу третього пункту 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За підрахунком позивача майнова шкода (збитки), завдані Спільному українсько-американському підприємству товариству з обмеженою відповідальністю "Чорна Роза", складається з коштів, витрачених підприємством на проведення ремонтно-реставраційних робіт в середині будівлі за адресою: м. Одеса пров. Некрасова, 1, в сумі, що еквівалентна 47 300 доларів США та виконаних робіт по реконструкції об'єктів (підвальних приміщень), в сумі, що еквівалентна 149 700 доларів США, що разом складає 97 000 доларів США, що за курсом валют, встановленим Національним Банком України на дату подання позову 2108,9882 гривень за 100 доларів США - 4 154 706.75 гривень.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що розпорядженням представника Президента України 17.11.1992р. головному управлінню архітектури та містобудування Одеського міськвиконкому передано у користування пам'ятку містобудування та архітектури - будівлю колишнього будинку Зарифи в м. Одесі, пров. Некрасова, 1. В подальшому між управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради було укладено охоронний договір на користування пам'яткою культурної спадщини вищезазначеної будівлі № 13-А/09 від 18.09.2003р. та додаткову угоду до нього від 01.03.2004р. Договором № 13-А/09 від 18.09.2003р. передбачалось, що користувач приймає на себе зобов'язання по охороні та належному використанню нежитлових приміщень зазначеної будівлі загальною площею 1362,6 кв. м, а укладеною додатковою угодою від 01.03.2004р. охоронювану площу вказаного об'єкту зменшено до 1140,3 кв. м. (виключено підвальні приміщення площею 222,3 кв. м, які використовувались правонаступником ТОВ «Рестус» - ТОВ «ОСОБА_4 троянда»). Після укладення зазначеної додаткової угоди, управління листом від 01.03.2004 року повідомило директора ТОВ «ОСОБА_4 троянда» про розірвання договору оренди від 29.04.1996р. та про необхідність звернення до управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з питання укладення договору оренди нежитлових приміщень підвалу будівлі по вул. Гоголя, 10.

Крім того представник відповідача зазначає, що договір оренди від 29.04.1996р. було розірвано ще у 2004 році та зобов'язання по ньому не виконувались жодною зі сторін. До серпня 2015 року ТОВ «ОСОБА_4 роза» не намагалось оскаржити у судовому порядку його умови та не зверталось до управління з будь-якими вимогами щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Натомість, управління у 2003-2006 роках намагалось стягнути з ТОВ «ОСОБА_4 роза» орендну плату за користування майном відповідно до розрахунків та умов договору. Також слід зазначити, що ТОВ «ОСОБА_4 роза» користувалось нежитловим підвальним приміщенням загальною площею 222,3 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 10 ріг пров. Некрасова, 1 з 29.04.1996р. та до набрання чинності рішенням господарського суду Одеської області від 25.12.2014 р. по справі № 916/2893/14 та вчиненням примусових дій власником приміщення щодо виселення ТОВ «ОСОБА_4 роза» з незаконно займаного приміщення влітку 2015 року.

Відповідач звертає увагу суду на те, що за весь цей час користування комунальним майном ані від ТОВ «Рестус», ані від ТОВ «ОСОБА_4 роза» на рахунок управління не надходили кошти з оплати орендних платежів та комунальних послуг, в той час як ТОВ «ОСОБА_4 роза» користувалась цим майном та навіть надавала частину приміщень в оренду, про що зазначено у витягу з акту перевірки контрольно-ревізійного відділу в м. Одесі за 2003 р., що стосуються встановлення заборгованості по сплаті орендної плати ТОВ «ОСОБА_4 роза».

На думку відповідача вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки кошти начебто витрачені позивачем на ремонтно-реставраційні роботи у зазначених приміщеннях, які були враховані в рахунок орендної плати не покривають суми орендної плати, яку позивач жодного разу не сплатив за весь час користування майном.

Розглянув матеріали справи, на підставі чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку:

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводяться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного звязку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Як вбачається з тексту позовної заяви та матеріалів справи реальними збитками у сумі 4 161 706,75 гривень, позивач вважає виконані останнім ремонтно-реставраційні роботи та капітальний ремонт будинку в розмірі еквівалентному 197 000,00 доларів США, що станом на час звернення до суду складає 4 161 706,75 гривень.

При цьому, в обґрунтування позову позивач послався на п. 2.2. договору, яким передбачалося, що розрахунок здійснюється шляхом перерахунку орендної плати еквівалентно об'ємам, виконаних ремонтно-реставраційних робіт в нутрі будівлі ГлавУАМ, що складає 8,28 млрд. крб., що еквівалентно 47 300 у.е. та об'ємам виконаних робіт по реконструкції об'єктів (підвальних приміщень), що складає 26,19 млрд. крб., що еквівалентно 149 700 у.е.

Але, позивачем до матеріалів справи не надано доказів фактичного виконання умов договору а саме п.2.2 договору, кошторисну документацію, акти виконаних робіт та розрахунки з підрядними організаціями за фактично виконанні ремонтно-реставраційні роботи на заявлену суму.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами та судом оцінюються лише наявні в ній докази.

З матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 1996 року Глав УАГ /замовник/ та МП ТОВ „Рестус /підрядник/ підписали акт приймання передачі виконаних ремонтно-реставраційних робіт по обєму внутрішнього приміщення Глав УАГ, що розташоване за адресою: м. Одеса пр. Некрасова,1, ремонтно-реставраційні роботи виконані у повному обємі у відповідності з кошторисом на суму 8,28 млрд.крб, що еквівалентна 47,3 тис. у.о., тобто ще до укладення договору оренди від 29 квітня 1996 року між сторонами існував договір підряду за яким відповідач виконав зазначені роботи.

Також судом не приймається заява відповідача щодо застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013р. №10).

Оскільки, судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, положення статей 256, 257, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України щодо позовної давності не застосовуються.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду. Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з викладеного, з урахуванням не надання позивачем у справі належних та допустимих доказів у підтвердження заявлених позовних вимог, позовна заява спільного українсько-американського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю „Чорна Роза задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Щодо судових витрат по даній справі, то господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне. При зверненні до суду позивач просив суд відстрочити сплату судового збору та відповідно постанови Одеського апеляційного суду 13.10.2015 року ухвалу господарського суду Одеської області від 10.09.2015 року про залишення без розгляду позовоної заяви - скасували, матеріали були направлені на розгляд до господарського суду Одеської області. Постановою ВГСУ від 23.12.2015 року залишено без змін постанову Одеської апеляційного господарського суду. Відповідно до приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 62 425,60 гривень слід стягнути з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю .

2. Стягнути зі спільного українсько-американського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю „Чорна Роза (65082 м. Одеса провулок Некрасова, 1-а, код ЄДРПОУ 30256700) на користь Державного бюджету України (УК у м. Одесі/Приморський район, код ЄДРПОУ 38016923, р/р 31210206783008, банк одержувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030101, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 62 425 (шістдесят дві тисячі чотириста двадцять пять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 116 ГПК України, видати наказ.

Повне рішення складено 18 квітня 2016 р.

Суддя Г.І. Гуляк