Рішення № 57224564, 12.04.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 915/171/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства

Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6

Відповідач: Комунальне підприємство Тепло-Сервіс

Вознесенської міської ради

56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ,

вул. Синякова, 18 А

Про: стягнення заборгованості в сумі 902419,03 грн.

Суддя О.Г. Смородінова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Не зявився.

Від відповідача: ОСОБА_1 - директор.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 23.02.2016 року звернувся до господарського суду з позовом стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 300000,00 грн., пеню в сумі 224305,52 грн., суму на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в сумі 356068,76 грн., 3% річних у розмірі 22044,76 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов пунктів 1.1, 6.1 договору № 1060/14-БО-22 купівлі продажу природного газу від 22.11.2013 року; актів прийому-передачі природного газу (в кількості 7 штук) на загальну суму 2734582,65 грн. складених в період протягом січня грудня 2014 року; норм ст. ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 231 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору не здійснив повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ в період з січня грудень 2014 року.

Відповідач у відзиві позов визнає частково, інформує суд, що 22.12.2015 року платіжним дорученням № 15 перерахував на рахунок позивача суму боргу у повному обсязі. Що ж стосується пені, інфляційних та 3 % річних, то вважає, що ці суми нараховані позивачем невірно.

Крім того, відповідач посилаючись на норми ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та складний фінансовий стан підприємства, просить суд зменшити розмір пені на 50%.

12.04.2016 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд -

встановив:

22 листопада 2013 року між сторонами був укладений договір № 1060/14-БО-22 «купівлі-продажу природного газу» згідно з предметом якого позивач, як продавець, зобовязався передати у власність покупцю у 2014 році (з 01 січня по 31 грудня обсяг 972,24 тис. куб.м.) природний газ (виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.01.2014 року до договору купівлі-продажу природного газу від 22.11.2013 року № 1060/14-БО-22), ввезений на митну територію України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач, як покупець, взяв на себе зобовязання прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ), на умовах цього договору.

Відповідно до п.3.3 договору приймання-передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюються актом приймання передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюються шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5 го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою,або надати в письмові формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору).

Згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученнях покупець повинен обовязково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплат, за наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли під покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором (п. 6.3 договору).

Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою (п.6.5 договору).

Цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (розділ 11).

В подальшому сторонами неодноразово укладалися до договору додаткові угоди, якими змінювалась ціна за 1000 куб м газу.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2734582,65 грн., про що оформлені та підписані без зауважень наступні акти приймання-передачі природного газу:

від 31.01.2014 року б/н за січень на суму 469816,64 грн.;

від 28.02.2014 року б/н за лютий на суму 496158,47 грн.;

від 31.03.2014 року б/н за березень на суму 302832,50 грн.;

від 30.04.2014 року б/н за квітень на суму 41650,46 грн.;

від 31.10.2014 року б/н за жовтень на суму 108437,65 грн.;

від 03.11.2014 року б/н за листопад на суму 454212,13 грн.;

від 31.12.2014 року б/н за грудень на суму 861474,80 грн.

Як зазначив в судовому засіданні 22.03.2016 року позивач, заборгованість у відповідача на час звернення до суду залишилась лише за останнім актом від 31.12.2014 року в розмірі 300000,00 грн.

Проте, за твердженням відповідача заявлена у позові до стягнення основна заборгованість перед позивачем відсутня.

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПУ України, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про купівлю продаж.

Так, за приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З наданих відповідачем доказів вбачається, що:

- по акту приймання - передачі природного газу від 31.12.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: № 69 від 31.01.2014 року - 139816,64 грн., № 71 від 31.01.2014 року - 86500,00 грн., № 72 від 31.01.2014 року - 53500,00 грн., № 136 від 03.03.2014 року - 190000,00 грн., всього на суму - 469816,64 грн. Про сплату цієї є суми також свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 31.01.2014 року та 03.03.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 28.02.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: № 139 від 03.03.2014 року - 144158,47 грн., № 154 від 11.03.2014 року - 200000,00 грн., № 189 від 31.03.2014 року - 152000,00 грн., всього суму - 496158,47 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 11.03.2014 року та 31.03.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 31.03.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: № 192 від 31.03.2014 року - 35000,00 грн., № 193 від 31.03.2014 року - 80000,00 грн., № 200 від 01.04.2014 року - 20000,00 грн., № 283 від 29.04.2014 року - 7832,50 грн., № 293 від 30.04.2014 року - 10000,00 грн., № 405 від 27.06.2014 року - 50000,00 грн., № 455 від 28.07.2014 року - 12669,14 грн., № 456 від 28.07.2014 року - 32662,75 грн., № 476 від 30.07.2014 року - 11000,00 грн., № 523 від 28.08.2014 року - 23000,01 грн., № 534 від 28.08.2014 року - 20000,00 грн., всього 302164,40 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 01.04.2014 року, від 29.04.2014 року, від 30.04.2014 року, від 27.06.2014 року, від 28.07.2014 року, від 30.07.2014 року, від 28.08.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 30.04.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжним дорученням № 280 від 28.04.2014 року - 41650,46 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківська виписка по рахунку від 28.04.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 31.10.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: № 710 від 03.11.2014 року - 38437,65 грн., № 757 від 25.11.2014 року - 16000,00 грн., № 758 від 26.11.2014 року - 54000,00 грн., всього на суму - 108437,65 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 03.11.2014 року, від 25.11.2014 року та від 26.11.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 31.11.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: №784 від 28.11.2014 року - 124212,13 грн., № 808 від 11.12.2014 року - 20000,00 грн., № 854 від 29.12.2014 року - 310000,00 грн., всього на суму 454212,13 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 28.11.2014 року, від 11.12.2014 року та від 29.12.2014 року;

- по акту приймання - передачі природного газу від 31.12.2014 року відповідач сплатив позивачу за платіжними дорученнями: № 856 від 29.12.2014 року - 61474,80 грн., № 10 від 21.10.2015 року - 500000,00 грн., № 15 від 22.12.2015 року - 300000,00 грн., всього на суму 861474,80 грн. Про сплату цієї є суми свідчать картка рахунку та банківські виписки по рахунку від 23.10.2015 року, від 28.12.2015 року.

Наведені факти та обставини також підтверджуються підписаним сторонами без зауважень актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2015 року.

Таким чином, дослідивши зазначені докази, суд дійшов висновку, що основна заборгованість в сумі 300000,00 грн. відповідачем перед позивачем по спірним відносинам (за актом від 31.12.2014 року) фактично погашена, оскільки відповідач дійсно сплатив позивачу заборгованість за природний газ згідно договору в сумі 300000,00 грн. - платіжним дорученням № 15 від 22.12.2015 року, що не спростовано останнім.

Позов же надійшов до суду 23.02.2016 року, тобто оплата по акту фактично була проведена відповідачем до надходження позову до суду. Отже, у зв'язку з наведеним, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 300000,00 грн. є недоведеними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Додатково позивач в позовній заяві, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача суму на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 356068,76 грн. та 3% річних у розмірі 22044,76 грн.

Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто він несе відповідальність і за відсутності вини.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

З урахуванням вищенаведених норм, обставин справи, суд перевірив нарахування позивачем до стягнення суми на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та 3% річних, і дійшов висновку, що останнім невірно встановлені розміри інфляційних та річних, які за перерахунком суду, враховуючи контрозрахунок відповідача, складають в розмірі: 133027,19 грн. - сума на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення за період з лютого 2014 року по листопад 2015 року; та 21645,98 грн. - сума нарахованих 3% річних.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме - стягненню підлягає сума на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 133027,19 грн. та 3% річних в розмірі 21645,98 грн. В решті розміру стягнення інфляційних та 3 % річних позивачу слід відмовити.

Крім вищенаведених вимог, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення умов п. 7.2 договору купівлі продажу в розмірі 224305,52 грн., за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору сторони дійшли згоди, що в разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла уперіод, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіркою суду встановлено невірне нарахування позивачем розміру пені заявленого до стягнення з відповідача. За розрахунком суду, який узгоджується з контррозрахунокм відповідача, розмір пені, виходячи з умов договору, за період прострочки з 15.02.2014 року по 22.12.2015 року по договору складає в сумі 220746,21 грн.

Отже, з урахуванням наведеного стягненню з відповідача повинна підлягати пеня в розмірі 220746,21 грн.

Разом з тим, до господарського суду від відповідача за вх. № 7218/16 від 12.04.2016 року надійшла заява, в якій останній, мотивуючи скрутним фінансовим станом Комунального підприємства, просить суд зменшити розмір пені на 50 %, посилаючись на наступні докази: рішення балансової комісії з питань виконання фінансових планів комунальними підприємствами за IV квартал 2014 року та 2014 рік - відповідно до якого відповідач у 2014 році фактично отримав збитки на суму 817,8 тис. грн.; фінансовий звіт за 2014 рік - згідно з яким збитки підприємства на 2014 рік становлять 817,9 тис. грн.; фінансовий звіт за 2015 рік - згідно з яким збитки підприємства на 2015 рік становлять 338,5 тис. грн.; звіт про дебіторську та кредиторську заборгованість - відповідно до якого станом на 01.04.2016 року дебіторська заборгованість складає 2937323,80 грн., а кредиторська заборгованість становить 2887898,31 грн.

Розглянувши подану заяву та оцінивши надані докази, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення виною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведені висновки по справі, процесуальні норми та враховуючи: інтереси сторін правочину; те, що заборгованість за поставлений природний газ у відповідача перед позивачем відсутня; ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором; фінансові результати відповідача за 2014 рік та 2015 роки, згідно з якими Комунальне підприємство має складний фінансовий стан; відсутність по спірним відносинам збитків у позивача, суд вважає доцільним та можливим зменшення розміру пені по даній справі на 50% та встановити її розмір в сумі 110373,11 грн. (220746,21/2).

Отже, за вищенаведених обставин позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно ж до ст. 49 ГПК України судовий збір слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (265046,28 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 13536,30 грн. (розмір сплаченого судового збору) / 902419,03 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 3975,70 грн.

Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Тепло-Сервіс Вознесенської міської ради (56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Синякова, 18 А, код ЄДРПОУ 36434288) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - суму на яку збільшено борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення - 133027,19 грн., 3% річних - 21645,98 грн., пені - 110373,11 грн. та 3975,70 грн. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 15 квітня 2016 року.

Суддя О.Г.Смородінова