Рішення № 57224563, 12.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3134/16 12.04.16 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенерготрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ"

про стягнення 84 193,32 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Колеснік О.В. за довіреністю № б/н від 28.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенерготрейд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ" про стягнення 84 193,32 грн.

Ухвалою суду від 29.02.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.03.2016 р.

14.03.2016 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

14.03.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.

У судовому засіданні 15.03.2016 р. представник позивача подала клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою від 15.03.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 15.03.2016 р. оголошувалась перерва.

07.04.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.

У судовому засіданні 12.04.2016 р. представник позивача подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи та підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 12.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техенерготрейд" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ" (відповідач) укладена усна угода, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався передати платформу робочої мод. 639 BLAII у кількості 1 штука загальною вартістю 84 000,00 грн. в тому числі ПДВ, а позивач оплатити вартість вказаного товару.

02.03.2012 р. відповідач надав рахунок фактуру №СФ-030201 на оплату вартості платформи робочої мод. 639 BLAII на суму 84 000,00 грн.

Позивачем вказаний рахунок - фактуру 19.03.2016 р. оплачено в повному обсязі, що підтверджується, зокрема, банківською випискою по рахунку позивача за 19.03.2012 р.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений (усний) спосіб.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином сплатив вартість товару, проте відповідач вказаний товар не поставив.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

23.11.2015 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою поставити платформу робочої мод. 639 BLAII, вартість якої оплачена в повному обсязі, протягом 7 днів з дня отримання даної претензії.

22.01.2016 р. позивач на адресу відповідача направив письмову вимогу про розірвання договору та повернення раніше отриманих коштів.

Проте, претензія та письмова вимога позивача залишені без відповіді та задоволення.

Таким чином, позивач зазначає про порушення відповідачем зобов'язань по поставці оплаченого товару та просить суд стягнути з відповідача суму передоплати.

Так, у матеріалах справи міститься лист відповідача вих.. № 264 від 24.05.2012 р., у якому останній повідомляє позивача про неможливість поставки погодженого товару та пропонує поставити інший товар.

Проте, доказів погодження сторонами поставки такого товару суду не надано.

При цьому, відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, у якій відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що строк позовної давності до вимог позивача сплив 19.06.2015 р.

Дослідивши вказану заяву відповідача, суд зазначає наступне.

Статтями 256 - 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що письмова вимога про поставку платформи робочої мод. 639 BLAII позивачем була направлена на адресу відповідача - 23.11.2015 р.

Оскільки сторонами не встановлено строку поставки товару, така поставка мала відбутись протягом семи днів з дати отримання відповідачем відповідної письмової вимоги.

Таким чином, перебіг троку позовної давності розпочався після спливу строку поставки товару, зазначеному позивачем у вимозі, тож, строк позовної давності у даному випадку станом на час звернення позивача до суду не сплив.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань щодо повернення суми передоплати має сплатити 193,32 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ" (03065, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, буд. 42, літера Л, офіс 6; код ЄДРПОУ 32729573 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенерготрейд" (03113, м. Київ, просп. Перемоги, 68/1, офіс 62; код ЄДРПОУ 32531054) 84 000 (вісімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. заборгованості, 193 (сто дев'яносто три) грн. 32 коп. 3 % річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 18.04.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна