Рішення № 57224513, 06.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016

Справа №910/2463/16

За позовом Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Норсвуд”

про визнання договору недійсним.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Норсвуд” (далі - відповідач) про визнання договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2016 було порушено провадження у справі № 910/2463/16, розгляд справи призначено на 02.03.2016.

29.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

У судове засідання 02.03.2016 представник позивача не з’явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 17.02.2016 про порушення провадження у справі № 910/2463/16 позивач виконав.

У судове засідання 02.03.2016 представник відповідача не з’явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 17.02.2016 про порушення провадження у справі № 910/2463/16 відповідач не виконав.

Враховуючи те, що представники сторін у судове засідання 02.03.2016 не з’явились, а також у зв’язку із невиконанням відповідачем вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/2463/15 від 17.02.2016, розгляд справи було відкладено на 06.04.2016.

Представники сторін у судове засідання 06.04.2016 не з’явились.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2015 між Публічним акціонерним товариством “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” (далі – позивач, сторона – 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Норсвуд” (далі – відповідач, сторона – 2) було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги № ФП 1/22-10 (далі – Договір).

За Договором сторона - 1 передає у власність стороні - 2 грошові кошти в сумі, визначеній в п. 3.1 цього Договору (далі – фінансова допомога), а останній приймає її та зобов’язується повернути суму фінансової допомоги у визначений Договором строк (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору фінансова допомога надана шляхом перерахування грошових коштів у валюті України на банківський рахунок сторони – 2.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 Договору сума фінансової допомоги становить 20 160 000,00 грн. Фінансова допомога надається на строк з моменту перерахування суми фінансової допомоги в повному обсязі на рахунок сторони - 2 до 22.10.2016. Цей строк може бути продовжений або скорочений за згодою сторін, про що сторони укладають додаткову угоду, яка є невід’ємною частиною дійсного Договору.

Відповідно до п. 4.2.3 Договору на дату набрання чинності Договором сторона - 2 запевняє та гарантує стороні – 1, що на дату набрання чинності цим Договором не існує, та відсутня загроза виникнення проваджень, справ, судових процесів, розслідувань або перевірок арбітражних або загальних судів або державних органів, що загрожують стороні – 2 або стосуються неї (за винятком планових податкових перевірок сторони – 2 ) або дій згідно цього Договору, та підстави для будь-яких позовів відсутні. Немає жодних рішень суду стосовно сторони – 2, її бізнесу, майна або активів, які не були виконанні або які потребують постійного контролю з боку сторони – 2. Сторони погоджуються, що положення цього пункту відносять виключно до дій або рішень суду, що можуть суттєво вплинути на операції та дії, вчинення яких передбачено Договором.

Договір набуває чинності з моменту надання позивачем відповідачу фінансової допомоги і є дійсним до дати, зазначеної в п. 3.2 Договору (п. 5.1 Договору).

Позивачем було перераховано відповідачу фінансову допомогу за Договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 122147 від 23.10.2015 на суму 20 160 000,00 грн.

28.12.2015 позивачем було отримано лист від Головного слідчого управління Служби безпеки України вих. № 6/16588 від 09.12.2015, копія якого міститься в матеріалах справи, з якого позивачу стало відомо про порушення 21.08.2015 проти відповідача кримінального провадження.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що на момент укладення Договору та набрання чинності Договором проти відповідача вже було порушено кримінальне провадження, про яке відповідач був обізнаний, проте при укладенні Договору ввів позивача в оману шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, та замовчав про обставини, що мають істотне значення для правочину, в зв’язку з чим Договір має бути визнаний судом недійсним, на підставі ст. 230 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання Договору недійсним позивач вказує на те, що при укладенні оспорюваного Договору відповідач ввів позивача в оману шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, та замовчав про обставини, які мають істотне значення для правочину, а саме, в частині неправдивості та невірності запевнень та гарантій за даним Договором.

Позивач також вказує на ту обставину, що після перерахування коштів відповідачу, останній не виходить на зв’язок, не надає жодних пояснень стосовно порушення умов Договору, що також свідчить, на думку позивача, про умисне введення в оману позивача.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” № 11 від 29.05.2013 року у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення Договору та на момент набрання ним чинності, відносно відповідача було відкрито кримінальне провадження, що підтверджується листом Головного слідчого управління Служби безпеки України № 6/16588 від 09.12.2015, та відповідно свідчить, з урахуванням умов Договору, про введення відповідачем позивача в оману.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що наведені позивачем обставини мають істотне значення та підстави для визнання Договору недійсним, у розумінні положень статті 230 Цивільного кодексу України, оскільки судом встановлено факти, які підтверджують укладення спірного Договору під впливом обману.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання Договору недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір про надання поворотної фінансової допомоги № ФП 1/22-10 від 22.10.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Норсвуд”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Норсвуд” (01021, м. Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 28/2, нежиле приміщення 43; ідентифікаційний код: 39283423) на користь Публічного акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” (50026, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг; ідентифікаційний код: 00191000) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп.

Повне рішення складено 14.04.2016.

Суддя О.В. Нечай