Рішення № 57224374, 12.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016Справа №910/3603/16

За позовом Державного підприємства "ЗАЛ ОФІЦІЙНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ"

до Корпорації "АЛЬТІС-ХОЛДИНГ"

про стягнення 5 115 753,42 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Гуральник В.М. (дов. від 22.07.15)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство"ЗАЛ ОФІЦІЙНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ" звернулося до Господарського суду із позовом до Корпорації "АЛЬТІС-ХОЛДИНГ" про стягнення 5 115 753,42 грн. у зв'язку з не належним виконанням умов договору від 24.11.2010 № 23/ЗОД-24/11.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 910/3606/16 порушено провадження та призначено до розгляду на 23.03.2016.

В судове засідання призначене на 23.03.2016 прибув представник позивача та надав пояснення по справі.

Представники відповідача в судове засідання 23.03.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розгляд справи відкладено на 12.04.2016.

В судове засідання 12.04.2016 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 12.04.2016 не з'явився, витребуваних доказів суду не надав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Ухвала суду від 23.03.2016 отримана відповідачем 01.04.2016, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 03680 1002791 5 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

24.11.2010 між Державним підприємством «ЗАЛ ОФІЦІЙНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ» (надалі за текстом - ДП «ЗОД», позивач) та Корпорацією «АЛЬТІС-ХОЛДИНГ» (надалі за текстом - Корпорація, відповідач) укладено Договір № 23/30Д-24/11 про поворотну фінансову допомогу в розмірі 10 000 000,00 (десять мільйонів 00 коп.) гривень (надалі за текстом - Договір № 23/30Д-24/11).

На виконання п. 2.2. Договору № 23/30Д-24/11 позивачем перераховано на користь відповідача кошти частинами, що підтверджується платіжним дорученнями, а

саме:

- 25.11.2010, номер платіжного доручення 1613 через АТ «Райффайзен банк

Аваль» у м. Києві - суму 2 000 000,00 (два мільйони 00 копійок) гривень;

- 24.12.2010, номер платіжного доручення 3 через Фортуна-Банк - суму 2 000 000,00 (два мільйони 00 копійок) гривень;

- 24.01.2011, номер платіжного доручення 3 через Фортуна-Банк - суму 2 500 000,00 (два мільйони п'ятсот тисяч 00 копійок) гривень.

Відповідачу було перераховано по Договору №23/30Д-24/11 позивачем поворотної фінансової допомоги на загальну суму 6 500 000,00 (шість мільйонів 00 копійок) гривень.

Згідно п.п. 2.4 - 2.5. Договору № 23/30Д-24/11 відповідач отримує фінансову допомогу терміном до 24.02.2011 і по закінченню передбаченого терміну зобов'язаний повернути кошти, отримані в якості фінансової допомоги, в розмірі, фактично отриманому від позивача.

Пунктом 3.1. розділу 3 Договору № 23/30Д-24/11 визначено, що термін повернення фінансової допомоги може бути змінено за згодою сторін.

16.02.2011 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 24.05.2011.

18.05.2011 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 24.08.2011.

19.08.2011 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 3 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 30.12.2011.

19.12.2011 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 4 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 10.05.2012.

07.05.2012 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 5 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 10.05.2013.

30.04.2013 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 6 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 30.09.2013.

30.04.2013 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 7 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 30.09.2013.

В подальшому - 08.04.2015 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 8 до Договору № 23/30Д-24/11 якою встановлено новий термін надання фінансової допомоги - до 30.11.2015.

07.01.2012 відповідач, здійснив перерахування коштів в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч 00 коп.) гривень, що підтверджується банківською випискою про часткове повернення поворотної фінансової допомоги згідно Договору № 23/30Д-24/11.

Також, 28.12.2012 відповідач, здійснив перерахування коштів в сумі 1 000 000 (один мільйон 00 коп.) гривень, що підтверджується банківською випискою про часткове повернення поворотної фінансової допомоги згідно Договору № 23/30Д- 24/11.

23.12.2015 позивач листом за № 925 від 21.12.2015 направив на адресу відповідача претензію з вимогою про погашення наявної заборгованості в розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів 00 коп.) гривень. Однак, відповідач вимоги позивача не задовольнив, свої зобов'язання по поверненню фінансової допомоги не виконав.

Отже, відповідач, порушуючи взяті на себе договірні зобов'язання, грошові кошти, отримані від позивача за Договором № 23/30Д-24/11 на розрахунковий рахунок повернув частково в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч 00 коп.) гривень та 1 000 000 (один мільйон 00 коп.) гривень, а залишок в сумі 5 000 000 (п'ять мільйонів 00 коп.) гривень не повернув.

Таким чином, станом на дату подачі даної позовної заяви, зобов'язання відповідача перед позивачем по поверненню 5 000 000,00 (п'ять мільйонів 00 коп.) гривень поворотної фінансової допомоги не виконано.

У зв'язку з наведеним позивач і звернувся до суду із даною позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги № 23/30Д-24/11 у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів 00 коп.) гривень.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв'язку з наступним:

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суми позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 ст.1050 ЦК України зазначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, тоді як відповідачем обов'язок щодо погашення заборгованості за користування коштами згідно умов договору в повному обсязі не виконано, а сплачено лише 1 500 000,00 грн. із 6 500 000,00 грн. заборгованості.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 5 000 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5 000 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 80 000,00 грн. та 3% річних в сумі 35 753,42 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача інфляційні збитки становлять 80 000,00 грн., а 3% річних - 35 753,42 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "ЗАЛ ОФІЦІЙНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Корпорації "АЛЬТІС-ХОЛДИНГ" (03146, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-В, код ЄДРПОУ 32048530) на користь Державного підприємства "ЗАЛ ОФІЦІЙНИХ ДЕЛЕГАЦІЙ" (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 26191463) основний борг в сумі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 35 753(тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 42 коп., інфляційні збитки в сумі 80 000(вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., 76 736(сімдесят шість тисяч сімсот тридцять шість) грн. 30 коп. судового збору.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 15.04.2016