Рішення № 57224292, 18.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.04.16р. Справа № 904/10352/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР від 13.02.2014 у загальному розмірі 2 216 659 грн. 07 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 55 від 07.12.2015

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація" (далі - відповідач) заборгованість за несвоєчасне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР від 13.02.2014 у загальному розмірі 2 216 659 грн. 07 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 084 996 грн. 27 коп. - пеня;

- 323 083 грн. 00 коп. - 7% штрафу;

- 743 297 грн. 38 коп. - інфляційні втрати;

- 65 282 грн. 42 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР від 13.02.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року природний газ у встановлений договором строк. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.12.2014 по 01.07.2015 в сумі 1 084 996 грн. 27 коп. та 7% штрафу в сумі 323 083 грн. 00 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.12.2014 по 01.07.2015 у сумі 65 282 грн. 42 коп., а також інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по червень 2015 року у сумі 743 297 грн. 38 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.12.2015.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 84036/15 від 21.12.2015), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з тим, що його представник перебуває на лікарняному.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 84221/15 від 21.12.2015), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи, у якості доказів оплати, реєстр прийнятих платежів.

У судове засідання 21.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 21.12.2015 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, при цьому, як було зазначено вище, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача залишив вирішення цього питання на розсуд суду.

Ухвалою суду від 21.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.01.2016, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача та необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 928/16 від 12.01.2016) про призначення комплексної економічної судової експертизи. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивачем у позовній заяві наводяться розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, проте вони, на думку відповідача, не достатньо докладно відображають те, як саме позивач дійшов висновку про розмір сум пені, інфляційних втрат, 3% річних. В розрахунках не наведені формули, за якими позивач проводив підрахунок сум вищенаведених санкцій, що не дає змоги визначити чи правильно позивач розрахував ці санкції чи ні. Крім того, відповідачу не зрозуміло яким чином розподілялись та списувались грошові кошти перераховані за використаний природний газ, бо всупереч положень договору купівлі-продажу природного газу, щодо передплати за поставку даної продукції та обмеження або припинення постачання газу сторонами жодного разу даного факту дотримано не було. Те, як складені ці розрахунки, не дає відповідачу можливості перевірити їх вірність, та не зрозуміло, яким чином були розраховані штрафні санкції при відсутності періоду в платежах за використаний природний газ. Крім того, відповідач зазначав, що позивачем до позовної заяви не надані документи, які підтверджують розрахунки між сторонами, що ставить під сумнів спроможність позивача документально довести вірність розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних, зазначених у позовній заяві, в зв'язку з чим відповідач просив призначити по справі № 904/10352/15 судову економічну експертизу, проведення якої доручити фахівцям Харківського науково-дослідного інститут судових експертиз Міністерства юстиції України та просив суд на вирішення судової економічної експертизи поставити наступні питання:

1. Яка кількість газу фактично була спожита протягом лютого-грудня 2014 року?

2. На яку суму фактично було спожито природного газу протягом лютого-грудня 2014 року?

3. Яка сума виплат за природний газ, отриманий протягом лютого-грудня 2014 року, здійснена ПрПТ "Теплогенерація" підтверджується документально?

4. Яка сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за отриманий природний газ нарахована ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ПрАТ "Теплогенерація" підтверджується документально?

5. Яка сума втрат від інфляційних процесів в зв'язку з несвоєчасним погашенням заборгованості за отриманий природний газ нарахована ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ПрАТ "Теплогенерація" підтверджується документально?

6. Яка сума 3% річних за несвоєчасне погашенням заборгованості за отриманий природний газ нарахована ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ПрАТ "Теплогенерація" підтверджується документально?

7. Яка сума 7 % штрафу за несвоєчасне погашенням заборгованості за отриманий природний газ нарахована ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ПрАТ "Теплогенерація" підтверджується документально?

8. Який об'єм природного газу, поставлений ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ПрАТ "Теплогенерація" протягом лютого-грудня 2014 року, та на яку суму документально підтверджується?

9. Чи підтверджується документально зазначені в позовній заяві ПАТ "НАК "Нафтогаз України" суми заборгованості ПрАТ "Теплогенерація" за природний газ, отриманий протягом лютого-грудня 2014 року, та дати їх виникнення та погашення?

10. Чи відповідає розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних, зазначений у позовній заяві, умовам укладеного між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПрАТ "Теплогенерація" договору купівлі-продажу природного газу № 184/14-Пр від 13.02.2014 та вимогам діючого законодавства з урахуванням фактичних (документально підтверджених) дат виникнення та погашення заборгованості?

У судове засідання 13.01.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2016 наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.01.2016 відзиву на позов не надав, але заявив клопотання про призначення по справі комплексної економічної судової експертизи, необхідність призначення якої обґрунтував викладеними в клопотанні про призначення експертизи обставинами.

Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2016 залишив вирішення питання щодо призначення експертизи по справі на розсуд суду.

З метою перевірки обґрунтованості вимог позивача, правильності обчислення позивачем суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, нарахування 3% річних, пені та 7% штрафу, ухвалою суду від 13.01.2016 призначено по справі № 904/10352/15 комплексну економічну судову експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 13.01.2016 провадження у справі зупинено до одержання судом результатів комплексної економічної судової експертизи, а справу скеровано з супровідним листом від 15.01.2016 до експертної установи.

Так, 05.04.2016 від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_2 Міністерства юстиції України надійшла справа № 904/10352/15 та висновок комісійної судово-економічної експертизи № 915/1514 від 29.03.2016.

Враховуючи те, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, були усунуті, ухвалою суду від 05.04.2016 провадження у справі було поновлено та справу призначено до розгляду в засіданні на 18.04.2016.

Від відповідача надійшов відзив з урахуванням висновку експертизи (вх.суду 22790/16 від 13.04.2016), в якому він зазначає про необхідність вирішення спору з урахуванням висновку комісійної судово-економічної експертизи № 915/1514 від 29.03.2016.

Від відповідача також надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.суду 23237/16 від 14.04.2016), в якому він просить суд зменшити суму пені та штрафу до 1 грн. 00 коп., відповідно. Вказане клопотання відповідача обґрунтоване наступним:

- на дату пред'явлення позову основний борг погашено відповідачем в повному обсязі;

- протягом 2014 року при зростанні цін на природний газ несвоєчасно проводилося коригування газової складової в тарифі на теплову енергію, в результаті чого підприємство отримало збитки в розмірі 2 748 000 грн. Так, за результатами фінансово-господарської діяльності за період від початку створення Товариства, згідно бухгалтерського обліку, відображено збитки на 31.12.2014 в сумі 23 630 000 грн. Протягом 2015 року при постійному зростанні цін на природний газ також невчасно проводилося коригування газової складової в тарифі на теплову енергію, в результаті чого підприємство отримало збитки в розмірі 23 477 000 грн. За результатами фінансово-господарської діяльності за роки від початку створення Товариства, згідно бухгалтерського обліку, відображено збитки на 01.12.2015 в сумі 47 107 000 грн.;

- підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що стало наслідком об'єктивних, незалежних від відповідача причин, а саме: спадом трубної промисловості в Україні; неодноразовим підвищенням цін на природний газ; несвоєчасним коригуванням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, цін на теплову енергію, що виробляє Товариство; відсутністю грошових коштів в бюджеті, що спричинило несвоєчасний розрахунок населення та бюджетних організацій за поставлене Товариством тепло та електроенергію; зобов'язанням Кабінету Міністрів України всім теплопостачальним організаціям розподіляти кошти, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу; державне регулювання розподілу витрат на виробництво теплової та електричної енергії у відповідністю з затвердженими в НАЕР питомими витратами газу; використання виробничих потужностей (у зв'язку з падінням обсягів) на 10% від встановленої, що порушує технологію виробництва, тобто зайві витрати газу. так, відповідач посилається на те, що значна частина прибутку підприємства залежить від реалізації виробленої продукції в опалювальний період. Проте, за період опалювального сезону заборгованість організацій м.Нікополя в тому числі й бюджетних перед відповідачем на початок 2015 року становила 17 857 773 грн. 33 коп., а вже на кінець 2015 року заборгованість підприємств перед підприємством вже становила 38897 грн. 99 коп., тож покриття збитків за рахунок прибутку унеможливлюється внаслідок поточної заборгованості підприємств та організацій, яких підприємство відповідача як ліцензіат не має право відключити від опалення, бо це є порушенням ліцензійних умов. Щороку 80% погашення заборгованості бюджетних організацій приходиться на кінець опалювального сезону, більш того, погашення заборгованості цих організацій залежать від наявності грошових коштів в державному бюджеті України. На сьогоднішній день кредиторська заборгованість відповідача по відношенню до контрагентів склала 32 002 644 грн. 82 коп..

- в разі зупинки підприємства відповідача, установи і організації промислової площадки колишнього ПАТ "НПТЗ" вимушені будуть зупинити своє виробництво, в результаті чого понесуть великі збитки через неотримання теплової та електричної енергії. Також, без тепла залишаться мікрорайони міста, без опалення та гарячої води можуть залишитись лікарні, школи, професійні технічні заклади. На сьогоднішній день підприємство відповідача є єдиною в м. Нікополі організацією, що надає послуги населенню, підприємствам та організаціям всіх форм власності в сфері постачання тепла. Більше того, підприємство відповідача є об'єктом 1-ї категорії з надійності безперебійного очікуваного постачання електричної енергії по фідеру ГРУ-15 задля підтримки "Головної" насосної станції Комунального підприємства "Нікопольського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради і внаслідок зупинки підприємства відповідача та неотримання електричної енергії в м. Нікополь може відбутися техногенна катастрофа. Отже, відповідач вказує, що вказані обставини є підставою для зменшення штрафних санкцій до 1 грн. 00 коп., відповідно.

Від відповідача також надійшло доповнення до клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.суду 23567/16 від 18.04.2016), в якому він додатково наголошує на тому, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції є надмірно великими.

У судове засідання 18.04.2016 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 18.04.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, проте, про час, день та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою від 05.04.2016, яка була отримана представником позивача 06.04.2016 (а.с.99). Крім того, з поштового повідомлення № 4994530677567 (№ 0160123015816) вбачається, що ухвала суду від 05.04.2016 була отримана позивачем 11.04.2016.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач не скористався правом участі його представника у судовому засіданні 18.04.2016.

У судовому засіданні 18.04.2016 представник відповідача визнав наявність прострочення за спірний період, але просив врахувати подане ним клопотання та зменшити суму пені та штрафу до 1 грн. 00 коп., відповідно, з підстав, що наведені у вказаному клопотанні.

Суд також враховує, що провадження у даній справі було порушено 02.12.2015 та протягом всього часу розгляду справи судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 02.12.2015 по 18.04.2016 відбулося три судових засідання у даній справі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 13.02.2014 між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Теплогенерація" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 184/14-ПР (далі - договір, а.с.15-20), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01.02.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 18 930 тисяч куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.02.2014, і діє в частині поставки природного газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги пятої Цивільного кодексу України.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

У відповідності до пункту 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У пункті 3.4. договору сторони узгодили, що не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставною для остаточного розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору позивачем у період з лютого 2014 року по грудень 2014 року було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 1 022 062 тис. куб. м. на загальну суму 6 630 146 грн. 19 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- акт від 28.02.2014 про прийняття відповідачем у лютому 2014 року природного газу обсягом 186,207 тис. куб.м. на суму 768 742 грн. 95 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.26);

- акт від 30.06.2014 про прийняття відповідачем у червні 2014 року природного газу обсягом 200,000 тис. куб.м. на суму 1 234 579 грн. 20 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.27);

- акт від 30.11.2014 про прийняття відповідачем у листопаді 2014 року природного газу обсягом 218,043 тис. куб.м. на суму 1 446 305 грн. 39 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.28);

- акт від 31.12.2014 про прийняття відповідачем у грудні 2014 року природного газу обсягом 417,812 тис. куб.м. на суму 3 180 518 грн. 65 коп. (з урахуванням його транспортування) (а.с.29).

Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ.

Так, відповідно до пункту 5.1. ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 113 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 265 грн. 10 коп., крім того ПДВ - 20% - 53 грн. 02 коп., всього з ПДВ - 318 грн. 12 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 440 грн. 36 коп., крім того ПДВ - 20% - 688 грн. 07 коп., всього з ПДВ - 4 128 грн. 43 коп.

Крім того, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 16.04.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.04.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 020 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на 1 транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 265 грн. 10 коп., крім того ПДВ - 20% - 53 грн. 02 коп., всього з ПДВ - 318 грн. 12 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 4 365 грн. 50 коп., крім того ПДВ - 20% - 873 грн. 10 коп., всього з ПДВ - 5 238 грн. 60 коп." (а.с.21).

Між позивачем та відповідачем було також укладено, зокрема, додаткову угоду № 2 від 20.05.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.05.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 724 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 144 грн. 08 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 028 грн. 82 коп., всього з ПДВ - 6 172 грн. 90 коп." (а.с.22).

Також між позивачем та відповідачем було також укладено додаткову угоду № 3 від 02.09.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.09.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 4 874 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 297 грн. 08 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 059 грн. 42 коп., всього з ПДВ - 6 356 грн. 50 коп." (а.с.23).

В подальшому, позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 4 від 05.11.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.11.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 100 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 527 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 105 грн. 52 коп., всього з ПДВ - 6 633 грн. 12 коп." (а.с.24).

Крім того, позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 5 від 01.12.2014 до договору, якою сторони погодили викласти з 01.12.2014 пункт 5.2. договору в наступній редакції:

- "5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 900 грн. 00 коп. без урахування податку на додану і вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 325 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 65 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 390 грн. 72 коп.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 343 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 1 268 грн. 72 коп., всього з ПДВ - 7 612 грн. 32 коп." (а.с.25).

У пункті 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1. договору термінів.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року природний газ оплатив у повному обсязі наступним чином:

- поставлений у лютому 2014 року природний газ обсягом 186,207 тис. куб.м. на суму 768 742 грн. 95 коп. був оплачений відповідачем 07.03.2014. Отже, відповідач здійснив оплату спожитого в лютому 2014 року газу без прострочення;

- поставлений у червні 2014 року природний газ обсягом 200,000 тис. куб.м. на суму 1 234 579 грн. 20 коп. був оплачений відповідачем 07.03.2014. Отже, відповідач здійснив оплату спожитого в лютому 2014 року газу без прострочення (у вигляді попередньої оплати);

- поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 218,043 тис. куб.м. на суму 1 446 305 грн. 39 коп. був оплачений наступним чином: частково 07.03.2014 - в сумі 11 352 грн. 67 коп. - без прострочення (у вигляді попередньої оплати); залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив лише 24.06.2015 - в сумі 1 434 952 грн. 72 коп., а отже, з простроченням;

- поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 417,812 тис. куб.м. на суму 3 180 518 грн. 65 коп. був оплачений наступним чином: частково 24.06.2015 - в сумі 5 624 грн. 08 коп.; частково 25.06.2015 - в сумі 2 588 260 грн. 20 коп.; залишок заборгованості за спожитий у вказаному місяці газ відповідач погасив лише 01.07.2015 на суму 586 634 грн. 37 коп., а отже, з простроченням.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у листопаді та грудні 2014 року природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.

При цьому, судом було враховано, що під час отримання часткових оплат позивач здійснював їх розподіл та зарахування в рахунок погашення основного боргу (без врахування положень статті 534 Цивільного кодексу України). Вказане підтверджується розрахунком позивача та самими позовними вимогами, оскільки позивач визнає відсутність заборгованості відповідача щодо оплати спожитого в спірний період газу, а штрафні санкції та втрати, які накопичились через прострочення оплати в цей період позивач заявляє до стягнення у судовому порядку.

Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за загальний період з грудня 2014 року по червень 2015 року в сумі 743 297 грн. 38 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 15.12.2014 по 01.07.2015 в сумі 65 282 грн. 42 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Суд також зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме:

- до періодів нарахування включені місяці, в яких мав бути здійснений платіж, а також місяці, в яких існувала заборгованість не повний місяць;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.12.2014.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 218,043 тис. куб.м. на суму 1 446 305 грн. 39 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 11 352 грн. 67 коп. була здійснена 07.03.2014, а отже, без прострочення (попередня оплата); оплата в залишковій сумі 1 434 952 грн. 72 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 23.06.2015 (сума заборгованості 1 434 952 грн. 72 коп.), а інфляційні втрати за період з січня по травень 2015 року складають 576 084 грн. 63 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 417,812 тис. куб.м. на суму 3 180 518 грн. 65 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; часткова оплата в сумі 5 624 грн. 08 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, в період прострочення з 15.01.2015 по 23.06.2015 інфляційні втрати за період з лютого по травень 2015 року (сума боргу 3 180 518 грн. 65 коп.) складають 1 142 845 грн. 58 коп.; часткова оплата в сумі 2 588 260 грн. 20 коп. була проведена відповідачем 25.06.2015, а отже, за 24.06.2015 (сума боргу 3 174 894 грн. 57 коп.) інфляційні втрати не нараховуються; оплата в залишковій сумі 586 634 грн. 37 коп. була проведена відповідачем 01.07.2015, а отже, в період прострочення з 25.06.2015 по 30.06.2015 (сума боргу 586 634 грн. 37 коп.) інфляційні втрати за червень 2015 року складають 2 346 грн. 54 коп.

Після здійсненого власного розрахунку судом було визначено, що інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня по червень 2015 року складають 1 721 276 грн. 75 коп. Отже, розрахована сума інфляційних втрат є більшою, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 743 297 грн. 38 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 743 297 грн. 38 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано наступне:

- позивач здійснив нарахування 3% річних на дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.12.2014.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке.

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 218,043 тис. куб.м. на суму 1 446 305 грн. 39 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 11 352 грн. 67 коп. була здійснена 07.03.2014, а отже, без прострочення (попередня оплата); оплата в залишковій сумі 1 434 952 грн. 72 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 23.06.2015 (сума заборгованості 1 434 952 грн. 72 коп.), а 3% річних в цей період складають 22 408 грн. 85 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 417,812 тис. куб.м. на суму 3 180 518 грн. 65 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; часткова оплата в сумі 5 624 грн. 08 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, в період прострочення з 15.01.2015 по 23.06.2015 (сума боргу 3 180 518 грн. 65 коп.) 3% річних складають 41 826 грн. 00 коп.; часткова оплата в сумі 2 588 260 грн. 20 коп. була проведена відповідачем 25.06.2015, а отже, 24.06.2015 (сума боргу 3 174 894 грн. 57 коп.) 3% річних складають 260 грн. 95 коп.; оплата в залишковій сумі 586 634 грн. 37 коп. була проведена відповідачем 01.07.2015, а отже, в період прострочення з 25.06.2015 по 30.06.2015 (сума боргу 586 634 грн. 37 коп.) 3% річних складають 289 грн. 30 коп., а всього 64 785 грн. 10 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 64 785 грн. 10 коп.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов договорі він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф 7% від суми простроченого платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 15.12.2014 по 01.07.2015 в сумі 1 084 996 грн. 27 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано таке:

- позивач здійснив нарахування пені на дні, в яких була проведена оплата відповідачем;

- позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати спожитого у листопаді 2014 року природного газу припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 15.12.2014.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- за поставлений у листопаді 2014 року природний газ обсягом 218,043 тис. куб.м. на суму 1 446 305 грн. 39 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.12.2014; оплата в сумі 11 352 грн. 67 коп. була здійснена 07.03.2014, а отже, без прострочення (попередня оплата); оплата в залишковій сумі 1 434 952 грн. 72 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, період прострочення становить з 16.12.2014 по 23.06.2015 (сума заборгованості 1 434 952 грн. 72 коп.), а пеня в цей період складає 361 293 грн. 58 коп.;

- за поставлений у грудні 2014 року природний газ обсягом 417,812 тис. куб.м. на суму 3 180 518 грн. 65 коп. граничний строк оплати - 14.01.2015; часткова оплата в сумі 5 624 грн. 08 коп. була проведена відповідачем 24.06.2015, а отже, в період прострочення з 15.01.2015 по 23.06.2015 (сума боргу 3 180 518 грн. 65 коп.) пеня складає 727 598 грн. 10 коп.; часткова оплата в сумі 2 588 260 грн. 20 коп. була проведена відповідачем 25.06.2015, а отже, 24.06.2015 (сума боргу 3 174 894 грн. 57 коп.) пеня складає 5 219 грн. 01 коп.; оплата в залишковій сумі 586 634 грн. 37 коп. була проведена відповідачем 01.07.2015, а отже, в період прострочення з 25.06.2015 по 30.06.2015 (сума боргу 586 634 грн. 37 коп.) пеня складає 5 785 грн. 98 коп., а всього 1 099 896 грн. 67 коп.

Після здійсненого власного розрахунку судом було визначено, що пеня за загальний період прострочення з 16.12.2014 по 30.06.2015 складає 1 099 896 грн. 67 коп. Отже, розрахована сума пені є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 1 084 996 грн. 27 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 1 084 996 грн. 27 коп.

Крім того, на підставі пункту 7.2. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 323 083 грн. 00 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 323 083 грн. 00 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства та умовам договору.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 323 083 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що:

- основний борг за спірний період є погашеним, остання частина боргу сплачена відповідачем у добровільному порядку ще 01.07.2015, до звернення із позовом до суду;

- частина платежів за природний газ, поставлений у спірний період, здійснювалась відповідачем у вигляді попередньої оплати (за лютий та червень у повному обсязі, частково за листопад 2014 року);

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- відповідачем належними доказами підтверджено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі (згідно балансу підприємства сума дебіторської заборгованості складає 39 506 тис. грн.; за результатами діяльності за 2015 рік підприємство відповідача понесло збитки у розмірі 22 900 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід); при цьому, вказаний фінансовий стан утворився із об'єктивних, незалежних від відповідача, причин;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання грошового зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій та зменшити розмір пені в сумі 1 084 996 грн. 27 коп. та штрафу в сумі 323 083 грн. 00 коп. до 50%, а саме: до 542 498 грн. 14 коп. та до 161 541 грн. 50 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 542 498 грн. 14 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 161 541 грн. 50 коп.

Суд також відзначає, що згідно зі статтею 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Суд вважає за необхідне відхилити висновок судового експерта в частині досліджень правильності розрахунку інфляційних втрат, 3% річних, а також пені за порушення строків оплати поставленого в період з лютого 2014 року по грудень 2014 року природного газу, оскільки експертом у висновку було підтверджено правильність здійснених позивачем розрахунків вказаних сум, при цьому, під час дослідження судом розрахунків інфляційних втрат, 3% річних та пені, здійснених позивачем та доданих до позовної заяви, судом було виявлено помилки, які були описані вище.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 32083093) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 743 297 грн. 38 коп. - інфляційних втрат, 64 785 грн. 10 коп. - 3% річних, 542 498 грн. 14 коп. - пені, 161 541 грн. 50 коп. - штрафу, 33 242 грн. 43 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3