Ухвала суду № 57220376, 12.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2953/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг,

встановила:

17.03.2015 року представник Комунального підприємства Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» (далі - КП ЖКС «Хмельницький») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг у сумі 6376,54 грн.

Свій позов позивач обґрунтовув тим, що будинок № 30 по вулиці Прохорівській в м. Одесі належить житловому фонду місцевих Рад та значиться на балансі КП ЖКС «Хмельницький». Квартира № 18 у вказаному будинку є ізольованою, приватизованою, загальною площею 35,80 кв.м, має комунальні зручності: газ, водопровід, каналізацію.

Власником даної квартири є ОСОБА_3, однак в порушення вимог ст.162 ЖК УРСР не вносить відповідної плати на утримання будинку та прибудинкової території, за надані комунальні послуги. Згідно виписки з особового рахунку НОМЕР_1 заборгованість станом на 01.02.2015 року складає на 6376,54 грн., яку ОСОБА_3 в добровільному порядку сплачувати відмовляється, що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно являється власником квартири АДРЕСА_1, однак з 01.12.2006 року та по сьогоднішній день зареєстрований та фактично мешкає за іншою адресою, АДРЕСА_2, а тому саме з 01.12.2006 року не здійснює фактичного споживання житлово-комунальних послуг за вказаною у позові адресою.

Відповідач вказав, що з 01.12.2006 року отримує та сплачує в повному обсязі житлово-комунальні послуги за адресою реєстрації та споживання, про що відомо керівництву та бухгалтерії позивача. Крім того, відповідач наполягав, що позивачем не надано жодного документу, який би підтверджував проведення будь-яких робіт по утриманню будинку і прибудинкової території, ремонту інженерно-технічних комунікацій.

Також відповідач зазначив, що згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Оскільки сума заборгованості розрахована позивачем за період, що перевищує строк позовної давності, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову з цих підстав також.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року позовні вимоги КП ЖКС «Хмельницький» були задоволені частково, на суму 2671,08 грн. В іншій частині позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3М ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового, яким у задоволенні позову КП ЖКС «Хмельницький» відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог КП ЖКС «Хмельницький», в апеляційному порядку не оскаржується.

Таким чином, предметом апеляційного оскарження є питання, чи повинен відповідач ОСОБА_3 сплачувати витрати на утримання будинку і прибудинкової території, чи має бути звільнений від сплати вказаних послуг.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що згідно п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 є власником квартири № 18 по вулиці Прохорівській (Хворостіна) в м. Одесі, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло № 6-615 від 31 травня 1998 року. Квартира складається з однієї кімнати, загальною площею 35,8 кв.м.

Разом з тим, сторонами не оспорюється, що ні відповідач, ні інші особи, у даній квартирі не зареєстровані і не проживають з грудня 2006 року.

Позивач є балансоутримувачем будинку, у якому знаходиться вищезазначена квартира, він утримує цей будинок та прибудинкову територію і надає житлово-комунальні послуги його мешканцям.

Суд дійшов правильного висновку, що незважаючи на те, що договір про надання житлово-комунальних послуг між позивачем та ОСОБА_3 не укладався, останній має нести витрати на утримання будинку і прибудинкової території, оскільки позивач здійснює зазначені послуги по утриманню будинку і прибудинкової території, тобто в односторонньому порядку надає відповідачу вищевказані послуги, незважаючи на те, що відповідач не проживає у вказаній квартирі.

Так, судом був досліджений наданий стороною позивача розрахунок заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, нарахований за особовим рахунком № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3, за період з 01.01.2007 року по 01.04.2015 року. Згідно цього розрахунку борг за утримання будинку та прибудинкової території склав 5708,01 грн.

У відповідності до ч.2 ст. 382 ЦК України всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції буднику, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами квартири або в середині квартири, яке обслуговує більш ніж одну квартиру. Вищевказана норма права встановлює порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням. Власники квартир у багатоквартирному житловому будинку зобовязані брати участь у витратах на його утримання, у тому числі допоміжних приміщень будинку. При цьому розмір частки у майні будинку кожного співвласника визначається для кожного з них пропорційно розміру квартири, яка є їхньою власністю.

З огляду на викладене, є безпідставними доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що він буде зобовязаний сплачувати послуги на утримання будинку і прибудинкової території лише у разі, якщо за ним буде визнано право власності на частку приміщення загального користування, опорні конструкції буднику, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання будинку.

Також безпідставними є доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що позивач неналежним чином утримує будинок і прибудинкову територію, оскільки вони спростовуються наступним.

Так, позивач надав суду докази щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, а саме акт про виконання робіт у вказаному житловому будинку за період з 2009 по 01.04.2015 року, підписаний начальником ПТО КП ЖКС «Хмельницький», протокол громадських слухань мешканців житлового будинку № 30 по вул. Прохорівській в м. Одесі від 06.09.2011 року, акти виконаних робіт по прибиранню прибудинкової території за період, починаючи з січня 2012 року по квітень 2015 року.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку, що позивачем надавалися послуги відповідачу, повязані з утриманням будинку та прибудинкової території, які мають бути оплачені відповідачем.

Суд обгрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача стосовно того, що оскільки він не проживає в квартирі, належній йому на праві власності, то і не повинен нести витрати, повязані з утриманням житлового будинку та прибудинкової території. При цьому суд виходив із того, що діюче законодавство України не передбачає звільнення власника майна від таких витрат, у звязку з не проживанням у квартирі належній йому на праві власності, так як обєкти нерухомого майна, а особливо житлові будинки, потребують догляду та несення витрат, незалежно від того чи проживають в них мешканці квартир.

Разом з тим, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин трирічний строк позовної давності, про застосування якого просив ОСОБА_3 в своїх запереченнях на позовну заяву, як того вимагає ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України.

Враховуючи, що позивач вперше звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, в тому числі заборгованості за оплату послуг повязаних з утриманням будинку та прибудинкової території, 29.10.2014 року, то суд дійшов правильного висновку про необхідність стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності, яка згідно наданого розрахунку заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території склала 2673,08 грн. (5708,01 3034,93 = 2673,08).

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_4

ОСОБА_2