Рішення № 57219823, 07.04.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10104/15-ц

Провадження № 2/522/591/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді - Шенцевої О.П.,

за участю секретаря - Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Національного банку України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив суд визнати недійсним договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року, а також визнати додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року, недійсною.

При цьому позивач посилається та не, що 08.05.2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрСоцбанк» був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102. На виконання вказаного договору цього ж дня був укладений іпотечний договір.

19.01.2011 року була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року, якої змінена процентна ставка з 14 до 15,67.

Позивач вважає, що оскільки кредит отримувався у доларах США та суттєво змінився курсу гривни до долару США, а також договір не містить інформацію про сукупну вартість кредиту, відсутня ціна договору, а також у зміст угоди невключені основні права споживача, то договір та додаткова угода до нього повинні бути визнані недійсними.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник Публічного акціонерного товариства «УкрСоцбанк» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши до суду письмові заперечення, відповідно до яким просить у його задоволенні відмовити.

Представник Міністерства юстиції України у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши до суду письмові заперечення, відповідно до яким просить у його задоволенні відмовити.

Представник Національного банку України в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.05.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрСоцбанк» був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102.

На виконання вказаного договору 08.05.2008 року був укладений іпотечний договір, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрСоцбанк» та ОСОБА_2.

19.01.2011 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «УкрСоцбанк» була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року, якої змінена процентна ставка з 14 до 15,67.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статтею 47 цього Закону визначено, що банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Вимоги щодо наявності генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ при здійсненні банками операцій з валютними цінностями встановлені також Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Судом враховано, що укладаючи кредитний договір в іноземній валюті сторони дійшли згоди по всіх його істотних умовах, прийняли на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

У свою чергу, ст. 6 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» передбачено, що фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України.

Таким чином, для позивача відсутні будь-які перешкоди у придбанні іноземної валюти з метою погашення кредитної заборгованості.

Відсутність у боржника необхідних коштів для погашення заборгованості не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Також судом враховано, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року, яким внесено зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» та заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України набув чинності 16 жовтня 2011 року, а кредитний договір між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрСоцбанк» був укладений у 2008 році. При цьому відповідно до розділу 2 п. 2 вказаного закону його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобовязання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача на таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже з викладеного можна зробити висновок, що укладаючи кредитний договір позивачу була надана повна та достовірна інформація про умови споживчого кредиту, що виключає порушення банком ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідност. 57 ЦК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідност. 58 ЦК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідност. 59 ЦК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо недійсності правочинів, суд виходив з наступних норм матеріального права.

Згідност. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положеньст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповіднодо положеньст. 203 ЦКУкраїни, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивачем не зазначено, яку саме норму порушено при укладанні договору оспорюваного правочину.

Згідно положень ст. 216ЦКУкраїни, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1, тим самим, погодилась, з ціллю його використання, встановленими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів суду законність та обґрунтованість своїх вимог щодо порушення його цивільних прав під час укладення спірних правочинів, тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 84, 88, 110, 209, 213-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Національного банку України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10 ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя

07.04.2016