Рішення № 57219691, 06.04.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №522/9168/15-ц

Провадження №2/521/1866/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року місто ОСОБА_1

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, третя особа ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, третя особа ОСОБА_4.

В обґрунтування позову та пояснюючи підстави звернення до суду повноважний представник банку вказував, що 27 червня 2006 року між АППБ «Аваль» з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений кредитний договір за №014/0077/74/58140, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 21000,00 доларів США строком до 27 червня 2024 року виходячи з процентної ставки 11,5% річних, а остання в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобовязання між сторонами було укладено договір забезпечення.

Однак не зважаючи на взяті на себе зобовязання, боржник в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у звязку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, в якому просив суд солідарно стягнути з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 суму заборгованості в загальному розмірі 19410,91 доларів США, що еквівалентно 452211,84 гривень.

В процесі розгляду справи від відповідача ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява, в якій ОСОБА_3 посилалась, що положення кредитного договору є дискримінаційними по відношенню до позичальника як споживача. При цьому, заявник вважає, що при видачі кредиту в іноземній валюті банком було порушено ряд положень нормативних актів, що регулюють використання іноземної валюти на території України.

У звязку з цим ОСОБА_3 просила суд визнати недійсними кредитний договір №014/0077/74/58140 від 27 червня 2006 року та відповідний іпотечний договір від 27 червня 2006 року.

Представник банку у відкрите судове засідання зявився, заявлені вимог підтримав, просив суд позов задовольнити, проти задоволення вимог ОСОБА_3 заперечував, просив суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.

ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у відкрите судове засідання зявились, заявлені вимог підтримали, просили суд позов задовольнити, проти задоволення вимог ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» заперечували, просили суд в задоволенні первісного позову відмовити.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, належну правову оцінку, проаналізувавши відповідні арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 27 червня 2006 року між АППБ «Аваль» (в теперішній час ПАТ «ОСОБА_2 Аваль») з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений кредитний договір за №014/0077/74/58140, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 21000,00 доларів США строком до 27 червня 2024 року виходячи з процентної ставки 11,5% річних, а остання в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобовязання 27 червня 2006 року між АППБ «Аваль» з однієї сторони, та ОСОБА_4 з іншої сторони, було укладено договір поруки, згідно якого поручитель ОСОБА_4 бере на себе прямі зобовязання відповідати перед кредитором по зобовязанням боржника ОСОБА_3

При цьому 27 червня 2006 року між АППБ «Аваль» з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, під реєстровим №1197, відповідно до умов якого зокрема позичальник ОСОБА_3 надає в іпотеку банку квартиру №3 в будинку під №51 по вулиці Адм.Лазарєва у місті Одесі, вартістю 142007,00 гривень, що еквівалентно 28120,20 доларів США.

Проте як свідчив представник банку, в порушення вимог кредитного договору, позичальник умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, судом зазначається, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору, договорів забезпечення. Однак відповідач ОСОБА_3 не виконує відповідного грошового зобовязання.

Перевіряючи обґрунтованість зустрічного позову, суд встановив, що факт укладення кредитного договору підтверджуються підписами сторін договору, а також діями, що свідчать про добровільне виконання покладених на сторін обовязків. До даного висновку суд приходить виходячи, з одного боку з факту надання банком грошових коштів ОСОБА_3 на умовах кредитного договору у визначений правочином строк та порядок, а з іншого боку з факту звернення ОСОБА_3 до банку та безпосереднього отримання грошових коштів.

Позичальник не була позбавлена права відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що встановлено ст. 1056 ч.2 ЦК України, але подібних дій з боку ОСОБА_3 здійснено не було.

Відтак, сторони вчинили дії, які, з одного боку, засвідчують їх бажання укласти відповідний кредитний договір, а з іншого спрямовуються на виконання укладеного договору. Відповідними діями сторони підтвердили факти укладення договору та здійснили фактичні дії щодо його виконання.

Статтею 627 ЦК Українизакріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за субєктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

При укладанні договору в іноземній валюті та беручі на себе певні обовязки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, перш за все позичальник, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що можлива зміна цього курсу, а тому повинні були враховувати та передбачати валютний ризик за договором.

У звязку з цим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору.

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що, на думку сторони позивача, видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті, відмінній від української гривні, без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсними кредитних договорів, у яких зобовязання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.

Ураховуючи правову позицію відповідача ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Як встановлює ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави Національного банку України. Втім, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав, офіційного тлумачення цього положення Коституційним Судом України не надавалось.

В силу ст. 192 ч.1 ЦК України, законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Згідно ст. 533 ч.ч.1,2 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Але в той же час, ст. 192 ч.2 ЦК України встановлює, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. А ст. 533 ч.3 ЦК України регламентує, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Як прямо передбачає ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми; банківська ліцензія це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність; кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Законодавцем в ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» чітко визначені банківські операції, здійснювати які банки мають право на підставі банківської ліцензії незалежно від валюти, яка використовується національної або іноземної.

Згідно з ст. 55 ч.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

В силу ст. 5 ч.ч.1,2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно ст. 5 ч.4 п.п.«в»,«г», індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно ст. 44 ч.1, ч.2 п.1, Закону України «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Як встановлено в п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України №200 від 30 травня 2007, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 року за №656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового звязку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України №275 від 17 липня 2001 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, ст. 5 ч.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право АППБ «Аваль» на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в тому числі надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам та відповідно вимагати виконання зобовязання в іноземній валюті.

Розглядаючи дану справу суд встановив, що Національним банком України було видано АППБ «Аваль» банківську ліцензію №10 від 03 грудня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невідємною частиною ліцензії є дозвіл №10-3 від 03 грудня 2001 року з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати АППБ «Аваль» з валютними цінностями.

Але, зокрема на момент укладення кредитного договору, законодавством України не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті, як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Даний факт, на переконання суду, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, повязані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, суд не вбачає порушень законодавства при укладенні та виконанні кредитного договору, а посилання сторони позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав, повязаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є безпідставними.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ОСОБА_3 отримала визначену суму кредитних коштів в користування до 27 червня 2024 року. Однак як погодили сторони в кредитному договорі, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредитів, сплати процентів та інших повязаних із кредитами виплат, передбачених договором, у випадку зокрема неналежного виконання його умов позичальником (п.6.5. договору), що відповідає вимогам ст. 1050 ч.2 ЦК України.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_3 прострочила виконання зобовязання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання грошового зобовязання за кредитним договором було забезпечено зокрема порукою, іпотекою, неустойкою.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин і виходячи із умов кредитного договору, суд прийшов до наступного висновку.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 18 березня 2015 року, за яким загальна сума боргу ОСОБА_3 у валюті кредиту 19410,91 доларів США, що еквівалентно 452211,84 гривень, яка складається з наступного: 16366,81 доларів США заборгованість за кредитом; 1426,97 доларів США заборгованість за відсотками; 1617,13 доларів США пеня.

З приведеного вище аналізу досліджених судом відомостей сукупно випливає, що існує законне підґрунтя для задоволення вимог банку та за даним спором солідарному стягненню з відповідачів підлягає заявлена грошова сума.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» суму оплаченого судового збору у розмірі 3654,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» суму заборгованості за кредитним договором №014/0077/74/58140 від 27 червня 2006 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 19410,91 доларів США, що еквівалентно 452211,84 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» суму оплаченого судового збору у розмірі 3654,00 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, третя особа ОСОБА_4 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: