Постанова № 57209501, 18.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2016 року № 826/8853/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ані - Арт» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ані - Арт» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2014 №0006112203, №0006122203 та від 24.02.2015 №0000432203.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем правомірно сформовано витрати виробництва та податковий кредит. Також позивач посилається на безпідставність призначення перевірки.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав правомірності прийнятого рішення та відсутності реального вчинення позивачем господарських операцій.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання 22.10.2015 р., суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд встановив наступне.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, на підставі пп. 78.1.11, п. 78.1, ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України, постанови слідчого з особливо важливих справ ВКР СУФР ГУ Міндоходів у Київській області від 23.06.2014 р. проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІ-АРТ».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено 14.11.2014р. акт « 8956/26-51-22-03/35758020 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІ-АРТ» (код ЄДРПОУ 5758020) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ФОРТ» (ЄДРПОУ 36309459) за період вересень, жовтень 2011 року, вересень 2012 року, березень, квітень, травень, серпень 2013 р. (далі - акт перевірки).

Актом перевірки було встановлено порушення позивачем ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та встановлено заниження об'єкта оподаткування прибутку підприємств за період III, IV 2011р., ІІІ кв. 2013 p., у розмірі 88 472,85 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 18 048 грн.

Також перевіркою було встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3. п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 17 695,00 грн.

Порушення, встановлені перевіркою, полягали в наступному.

В акті перевірки зазначено, що до податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ФОРТ» за період вересень, жовтень 2011 p., вересень 2012 p., березень, квітень, травень, серпень 2013 р.

Так, позивачем до перевірки надано рахунки-фактури від зазначеного контрагента:

№ СФ-930/1 від 30.09.2011 р. на суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (Дизайнерські послуги за вересень 2011 p.); № СФ-1017/1 від 17.10.2011 р. на суму 20 167,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 361,24 грн. (Плівка JRACAL 640, чорнила СМУК); № СФ-928/1 від 28.09.2012 р. на суму 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 666,67 грн. (Дизайнерські послуги за З квартал 2012 p.); № СФ-329/1 від 29.03.2013 р. на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн. (Дизайнерські послуги за 1 квартал 2013 p.); № СФ-430/2 від 30.04.2013 р. на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн. (Дизайнерські послуги за 1 квартал 2013 p.); № СФ-531/3 від 31.05.2013 р. на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн. (Дизайнерські послуги за 1 квартал 2013 p.); № СФ-830/2 від 30.08.2013 р. на суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (Дизайнерські послуги за серпень 2013р.).

Також в акті перевірки зазначено, що позивачем надано акти виконаних робіт №ОУ-930/2 від 30.09.11, №1017/1 від 17.10.11, №ОУ-928/4 від 28.09.12, №ОУ-329/3 від 29.03.13, №430/4 від 30.04.13, №531/3 від 31.05.13, №830/4 від 31.05.13 та податкові накладні №50,8,51,38,25,26,11.

З посиланням на те, що особа, яка значиться керівником контрагента позивача, пояснила, що не здійснювала діяльності, а підприємство заснувала за винагороду без такої мети, відповідач дійшов висновків про відсутність реального вчинення операцій позивача.

Як вбачається з матеріалів справи всі вищезазначені документи від імені ПП «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ФОРТ» підписані ОСОБА_1. При цьому згідно облікових даних вказаного підприємства дана особа не є його директором.

Натомість ні скарги позивача, подані в порядку адміністративного оскарження, ні позовна заява, подана до суду, ні додаткові документи не містять жодних доказів та пояснень відносно конкретизації напрямку використання нібито наданих послуг, персоніфікації осіб, якими виконувались роботи, дати, часу та місця їх виконання, засобу комунікації з контрагентами, перевірки повноважень посадових осіб, тощо.

Суд вважає, що за таких обставин, особи, що представляють контрагентів під час укладання та виконання угод, об'єктивно не можуть залишитися невідомими позивачу, у випадку реального вчинення господарських операцій.

З огляду на вищезазначене суд критично ставиться до тверджень позивача про надання йому послуг та використання послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до приписів пункту 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд доходить висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Податкового кодексу та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України встановлено такий критерій господарської діяльності, як направлення діяльності на отримання доходу.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати-сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються, серед іншого, згідно з п. 138.10.3 цієї статті.

Згідно з пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включається, серед іншого, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрат на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Натомість позивачем не надано жодних доказів щодо наявності прямого або опосередкованого зв'язку витрат позивача з одержанням прибутку, або намаганням його одержати.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку.

Аналогічну позицію висловлено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 02.10.2014р. № К/800/31683/14.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» решту суми судового збору в розмірі 1571,22 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судового збору доручити ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук