Ухвала суду № 57204443, 05.04.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2016 рокусправа № 808/1280/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року у справі № 808/1280/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року задоволений адміністративний позов ОСОБА_1. Суд визнав протиправними дії Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, визнав протиправною відмову Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області згідно листа від 26.06.2014 № 23.26-899 та зобов'язав Вільнянський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за зазначеною адресою.

Вказане рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку Вільнянським районним сектором Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, який у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з'ясування обставин по справі, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у зазначеній квартирі є неможливою у зв'язку із відсутністю згоди квартиронаймача ОСОБА_2, відсутністю договору найму, укладеного із ОСОБА_1 Крім того, позивач з 13.01.1999 року по 13.01.2003 року відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте на протязі шести місяців після звільнення не зареєстрував своє місце проживання у цій квартирі, як це передбачено статтею 71 Житлового кодексу України. Також суд не надав оцінки тій обставині, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 отримав лише 13.08.2014 року та зареєстрував своє місце проживання у АДРЕСА_2.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

У поданих до суду письмових запереченнях позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване та зазначив, що суд встановив усі обставини по справі, у тому числі, і обставину його постійного проживання у спірній квартирі станом на травень 2015 року, що підтверджено актом обстеження житлово-побутових умов та показаннями свідків. Крім того, позивач вказує на відсутність судового рішення про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, яка була надана для постійного проживання його бабусі ОСОБА_3, йому та ОСОБА_2 До сьогоднішнього дня квартира перебуває у комунальній власності і позивач, на його думку, має право бути в ній зареєстрованим, оскільки фактично там проживає.

У судовому засіданні ОСОБА_1 надав суду для огляду оригінал договір найму спірної квартири від 15.01.2003 року та вказав на те, що він є основним квартиронаймачем, а ОСОБА_2 зазначений у договорі як член сім'ї.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, та пояснив суду, що він також укладав договір найму спірної квартири у 2004 році. Також він постійно проживає зі своєю родиною у цій квартирі, сплачує за комунальні послуги, а ОСОБА_1 не несе витрат на утримання квартири, вчиняє скандали, тому проживаня разом з ним є неможливим. ОСОБА_2 підтвердив, що він дозволив ОСОБА_1 проживати у квартирі, проте фактично він там відсутній.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженої постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Рішення Райвиконкому № 448 від 16.12.1980, на ім'я ОСОБА_3 був виданий Ордер № 448 від 16.12.1980 на вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно вказаного Ордеру також мали право на вселення та користування вказаною квартирою. 16 січня 2003 року ОСОБА_1 був укладений договір найму житла в будинках державного і комунального фонду, згідно якого ОСОБА_2 зазначений як член сім'ї. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 06.05.2015 року, станом на травень 2015 року ОСОБА_1 постійно проживає за вказаною адресою без реєстрації. ОСОБА_1 звернувся до Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою про реєстрацію місця проживання, проте отримав відмову із посиланням на втрату ним права користування вказаною квартирою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправну відмову Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області у здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за зазначеною адресою, оскільки встановлення того, що особа втратила право користування житлом відбувається у судовому порядку, а таке рішення суду на час звернення ОСОБА_1 із заявою про реєстрацію відсутнє. Крім того, ОСОБА_2 фактично дозволив вселитися ОСОБА_1 у квартиру, а відтак останній отримав право на реєстрацію місця проживання. Також договір найму житла, який дає право на безстрокове користування квартирою, уклав ОСОБА_1 ще у 2003 році.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статтею 6 якого встановлено, що для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до п.п. 2.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1077 від 22.11.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421 ( редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг - до відповідного центру, документи, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 16 січня 2003 року був укладений договір найму житла в будинках державного і комунального фонду, за умовами якого спірна квартира передана йому та члену його сім'ї ОСОБА_2 у безстрокове користування. Зазначена обставина не була врахована відповідачем при розгляді заяви ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання. Крім того, відмову у здійснення реєстрації відповідач у своїх письмових відповідях № 23.26-899 від 26.06.2014 року та № 23.26-1372 від 14.10.2014 року обґрунтовував втратою ОСОБА_1 права користування спірною квартирою та відсутністю згоди ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у цій квартирі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за приписами статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Рішення суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою на момент звернення його до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання відсутнє, тому зазначена обставина, як підстава для відмови у такій реєстрації, не може вважатись правомірною.

Також, не є обґрунтованим і доводи відповідача щодо відсутності згоди ОСОБА_2, який зареєстрований у спірній квартирі, на реєстрацію ОСОБА_1 Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 також укладав договір найму спірної квартири 15 червня 2004 року, проте термін дії цього договору був визначений до 15.06.2009 року. Будь-яких інших документів, на підтвердження статусу ОСОБА_2, як власника або наймача квартири, до суду не надано.

Слід зазначити, що ні апелянтом, ні ОСОБА_2 не спростовані висновки суду першої інстанції щодо фактичного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі. Натомість при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 підтвердив, що він дозволив ОСОБА_1 вселитися в квартиру, проте останній вчиняє сварки, що робить неможливим спільне проживання.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що на підтвердження доводів ОСОБА_2 про неправомірну поведінку ОСОБА_1 не надано жодних доказів та не ініційовано судового провадження про його виселення. Також відсутні докази, що ОСОБА_1 вселився до спірної квартири всупереч волі членів сім'ї.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції встановлені усі обставини по справі, надана правильна оцінка доказам та зроблений вірний висновок про протиправність відмови відповідача, як суб'єкта владних повноважень, у здійсненні реєстрації місця проживання позивача на підставі поданої ним заяви.

Однак, суд першої інстанції при вирішенні спору по суті, на думку колегії суддів, застосував нормативно-правовий акт, який не підлягав застосуванню - Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 35 від 16.01.2003 року. Зважаючи на те, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із відмовою відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у 2014 році, вони регулюються Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1077 від 22.11.2012 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421, проте як вказане вище Тимчасове порядок втратив чинність ще 11 травня 2006 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 617.

Проте, неправильне застосування підзаконного нормативно-правового акту не впливає на правильність рішення суду першої інстанції, тому не може бути підставою для його скасування.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням того, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій постанові, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Вільнянського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року у справі № 808/1280/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко