Ухвала суду № 57204309, 13.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4133/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І. А.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

13 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Майданюк Я.Л.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Марусич Л. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 22577-17 від 22.09.2015 р.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Немирівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №22577-17 від 22.09.20105 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 03 лютого 2016 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечили відносно задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримав податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендної плати з фізичних осіб у розмірі 32249,28 грн.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зважаючи на те, що частина земельної ділянки, в його користуванні (в оренді) не знаходиться, в зв'язку з відчуженням нерухомого майна, що знаходилось на ній, ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду.

Вінницький окружний адміністративний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, зважаючи на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та Ковалівською сільською радою, 25 грудня 2006 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,684 га, розташованої по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для обслуговування господарських будівель, які йому належали на праві власності.

Відповідно до угоди про зміну орендної плати до договору оренди землі від 25 грудня 2006 року, зареєстрованого за №040784000003 від 10 лютого 2007 року, укладеної між Ковалівською сільською радою та ОСОБА_2 внесено зміни до вищевказаного договору, виклавши п. 9 в наступній редакції: Орендна плата вноситься за земельні ділянки державної або комунальної власності із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку орендарем у грошовій формі в розмірі 1055 грн. в рік (тобто 87 грн. 92 коп. в місяць) на р/р №33219815600401 місцевий бюджет.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5.(покупець), продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти у власність і оплатити 7/20 часток комплексу будівель та споруд загальною площею 1958,2 кв. м.

З витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу №307 від 02.04.2013 року ОСОБА_6 придбано у власність 3/50 частки комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Як слідує з витягу КП «Тульчинське МБТІ» №25962769 від 26.04.2010 року, 26.04.2010 року прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2010 року.

Згідно розрахунку розміру нарахованої орендної плати з фізичних осіб за 2015 року по ОСОБА_2, сформованного головним державним ревізором-інспекторм відділу доходів і зборів з фізичних осіб, позивачу нараховано 32249,28 грн. орендної плати.

За вказаним розрахунком визначено суму податкового зобовязання та сформовано податкове повідомлення-рішення.

Вищевказані спірні правовідносини регулюються наступними нормами законодавства.

Згідно підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За положеннями п. 287.1 статті 287ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Водночас, відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 ПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

За приписами даної норми органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Пунктом 288.2, 288.3 статті 288 ПК України унормовано, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавець поклав обов'язок сплати оренди на користувачів (орендарів) земельних ділянок.

Разом з тим, в пункті "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (ЗК України) підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно частини першої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За положеннями ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна за змістом норма міститься й у частині третій статті 7 Закону України "Про оренду землі", у якій зазначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено вичерпний перелік підстав припинення договору оренди, серед яких зазначено - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Отже, цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Аналогічна позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 7.07.2015 р. у справі № 21-775а15.

Відтак, з урахуванням, наведених вище положень норм чинного законодавства, позиції ВСУ, обставин справи, обов'язок щодо сплати орендної плати за землю, на якій розташовані будівлі, споруди, придбані у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6, покладено саме на них у відповідних частинах.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності можливості виокремити земельні ділянки, на яких перебуває нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а тому неможливо й розмежувати нараховану суму орендної плати визначену в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, наслідком непідтвердження та безпідставно визначеної позивачу частини орендної плати, нарахованої в тому числі і на земельні ділянки, на яких знаходиться нерухоме майно, що належить іншим особам на праві власності, стало неправильне донарахування податковим органом в цілому податкового зобов'язання, що визначене в оскаржуваному рішенні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, за умови, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Однак, в даному випадку неможливо відокремити невірно нараховану суму податкового зобов'язання, оскільки відсутня як технічна документація так і будь-яка реєстраційна справа (справи) на земельні ділянки, на яких перебувають споруди, що належать ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Разом з тим, необхідно зазначити, що матеріалами справи підтверджується звернення позивача до голови Ковалівської сільської ради з відповідними заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельні ділянки, однак позитивного рішення останній не отримав.

Отже, здійснивши системний аналіз діючого на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справі доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд дійшов вірного висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про неправомірність заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 квітня 2016 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.