Постанова № 57204229, 13.04.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/4559/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Градовського Ю.М.при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року ТОВ «КАСКАД» (надалі - Позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ від 03.08.2015 року:

- №0002702205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2766,00 грн.;

- №0002712205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 63181,00, грн.;

- №0002692205, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток на суму 253 583,00 грн..

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що податкові зобов'язання за спірними повідомленнями-рішеннями нараховані на підставі помилкових висновків акту перевірки позивача Акт №87/22-213/21421740/3882 від 13.07.2015 року, які суперечать положенням податкового законодавства, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у позивача документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2015 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту №87/22-213/21421740/3882 від 13.07.2015 року «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.04.2015 року» (надалі - Акт перевірки).

За висновками акту перевірки позивачем були допущені наступні порушення податкового законодавства, які вплинули на спірні повідомлення-рішення:

- пп.138.8.5 п.138.8 ст.138, п.п.138.1, 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 265875,7 грн. та занижено суму податку на прибуток на 2213 грн.;

- п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 50544,25 грн. та заниження ПДВ до сплати в бюджет на цю суму.

Зі змісту розділу 3.1 акту перевірки слідує, що підставами для збільшення зобов'язань з податку на прибуток на суму 2213,00 грн. та зменшення розміру від'ємного значення з цього податку на суму 253583,00 грн. став висновок ДПІ про завищення позивачем валових витрат на суму 265875,70 грн..

З пункту 3.1.2. акту перевірки вбачається, що порушення, які, на думку ДПІ, призвели до завищення витрат на суму 265875,7 грн., полягають в наступному:

- завищення амортизації за 2012, 2013 та 2014 роки на суму 12180,00 грн., яка нараховувалась позивачем на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, п.Кароліно-Бугаз, вул.Чорноморська, 7, яке на думку ДПІ належало іншому підприємству - ТОВ БМП «Волсбуд»;

- завищення витрат на суму 60593,52 грн. за листопад та грудень 2014 року по взаємовідносинам із ТОВ «Грін Сістемс», господарська діяльність якого має ознаки нереальності;

- завищення витрат на суму 107328,70 грн. за жовтень 2012 року та січень 2013 року по взаємовідносинам із ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», яке відсутнє за місцем реєстрації та не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, як то: трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспорту, тощо;

- завищення витрат на суму 27616,50 грн. за червень 2014 року по взаємовідносинам із ТОВ «Латустрейд», яке відсутнє за місцем реєстрації та не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, як то: трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспорту, тощо;

- завищення витрат на суму 53184,00 грн. за липень 2014 року по взаємовідносинам із ТОВ «Мегабудкомпані-2014» яке відсутнє за місцем реєстрації та не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, як то: трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспорту, тощо;

За змістом розділу 3.2 акту перевірки висновок про завищення податкового кредиту на суму 50544,25 грн. ДПІ обґрунтовує неправомірністю віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям із вищевказаними контрагентами ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014», з тих самих підстав, що викладені у п.3.1.2 акту перевірки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що формування позивачем витрат та податкового кредиту по операціям із ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014» повністю підтверджено позивачем наданими до суду та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що свідчить про безпідставність та неправомірність винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору не повно з'ясував усі обставини справи, що мають значення для справи.

Так, суд першої інстанції в оскарженій постанові залишив поза увагою викладене на стор.7 акту перевірки порушення абз. б) пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України у вигляді завищення позивачем амортизації за 2012, 2013 та 2014 роки на суму 12180,00 грн., не дав цьому порушенню належної правової оцінки та не оцінив його вплив на прийняття спірних повідомлень рішень з податку на прибуток.

Слід зазначити, що у позовній заяві позивач не наводить жодних заперечень висновків акту перевірки про завищення амортизації. Не спростовував такі висновки позивач і в запереченнях на акт перевірки (т.1 а.с.40-49). Під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції представники позивача також не спростовували таких висновків.

Враховуючи закріплений в адміністративному судочинстві принцип офіційного з'ясування усіх обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку такому висновку податкового органу та оцінити його вплив на спірні рішення з податку на прибуток.

В акті перевірки податковий орган стверджує про неправомірність нарахування позивачем амортизації на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Одеська обл.., Овідіопольський район, п.Кароліно-Бугаз, вул.Чорноморська, 7, вказуючи на те, що актом перевірки від 11.06.2015 року №3433/15-52-22-213/30495083/72 про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ БМП «Волсбуд» встановлено факт належності цього приміщення ТОВ БМП «Волсбуд» згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.02.2008 року.

З цих підстав ДПІ вважає неправомірним нарахування позивачем протягом 2012-2014 років амортизації на це приміщення, яке фактично позивачу не належало.

Відповідно до абз. б) пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України, в редакції до 01.01.2015 року, на порушення якого вказує ДПІ, до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

Отже, амортизація на основні засоби, які не є предметом лізингу, а також не є предметом оренди відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», може нараховуватися платником податків лише якщо такі основні засоби належать йому на праві власності.

Оскільки позивач не навів заперечень щодо викладеного в акті перевірки висновку ДПІ про належність вищевказаного об'єкту нерухомого майна ТОВ БМП «Волсбуд» на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.02.2008 року, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок акту перевірки про завищення позивачем амортизації за 2012, 2013 та 2014 роки на суму 12180,00 грн..

Що стосується висновків акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Грін Сістемс» ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд» ТОВ «Латустрейд» ТОВ «Мегабудкомпані-2014», колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою таких висновків, як безпідставних, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «КАСКАД» (Підрядник) та ТОВ «Волсбуд» (Замовник) було укладено Договір підряду №П-03 від 03.01.2014 року, відповідно до п.1.1 якого за дорученням Замовника, Підрядник зобов'язується виконати певну роботу за умов цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити її.

З метою виконання умов вищезазначеного договору, між позивачем та ТОВ «Грін Сістемс» (Підрядник) укладено Договори виконаних робіт від 11.11.2014 року №П-12, від 03.11.2014 року №П-11, від 11.11.2014 року №П-13 відповідно до яких за дорученням Замовника, Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати певну роботу за умов цього Договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її.

Також, між Товариством (Замовник) та ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд» (Підрядник) були укладені Договори підряду від 03.01.2013 року №П-01, від 02.10.2012 року №31.

02.06.2014 року між Товариством (Генеральний підрядник) та ТОВ «Латустрейд» (Субпідрядник) був укладений Договір №П-06, відповідно до п.п.1.1, 2.1.1 п.2.1 якого за дорученням Генпідрядника, Субпідрядник зобов'язується на власний ризик виконати певну роботу за умов цього Договору, а Генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити її.

З матеріалів справи також вбачається, що між Товариством (Замовник) та ТОВ «Мегабудкомпані-2014» (Підрядник) укладено Договори виконаних робіт №П-08 від 07.07.2014 року, №П-07 від 02.07.2014 року відповідно до п.п.1.1, 2.1.1 п.2.1 яких за дорученням Замовника, Підрядник зобов'язується виконати певну роботу за умов цього Договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у п.п.138.2, 138.4 ст.138 ПК України, в редакції на час проведення вказаних операцій, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

В акті перевірки наведений перелік первинних документів, на підставі яких позивач формував валові витрати та податковий кредит по операціям із вказаними контрагентами, зокрема: акти надання послуг, акти КБ-2в, податкові накладні.

Копії цих та інших документів, які стосуються проведених позивачем операцій із вказаними контрагентами, долучені позивачем до матеріалів даної справи, зокрема: податкові накладні, платіжні доручення, акти робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акти надання послуг, акти приймання виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.72-126, т.1 а.с.191-251, т.2 а.с.1-55).

ДПІ не посилається на те, що вказані первинні документи мають певні дефекти їх складання.

Всі вищенаведені документи складені з дотриманням законодавчо передбачених вимог, містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам п.201.1 та 201.7 ст.201 ПК України.

Також не заперечує ДПІ і того факту, що ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014» на момент проведення операцій з позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Отже, спеціальні вимоги щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з ПДВ по операціям з вказаними контрагентами позивачем дотримані.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові накладні, актив виконаних робіт тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів та послуг у ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання послуг від цих контрагентів.

В якості доказів неможливості проведення позивачем операцій з вказаними контрагентами, податковий орган в акті перевірки посилається виключно на інформацію від інших податкових органів стосовно обставин діяльності вказаних контрагентів, зокрема: на Лист ДПІ у Вишгородському районі ГУ Міндоходів в Київській області від 26.01.2015 року №6/7/10-08-22-01/39361181 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грін Сістем»; лист ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 24.12.2014 року №42806/7/15-53-22-04 щодо ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд»; акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 24.07.2014 року №1676/26-59-22-08/39150972 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Латустрейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2014 року по 30.06.2014 року»; акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 03.09.2014 року №2042/26-59-22-08 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Мегабудкомпані-2014».

Колегія суддів вважає, що посилання ДПІ на вищевказані листи та акти інших податкових органів не можуть вважатися належним підтвердженням фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання послуг у вищевказаних контрагентів.

Сама по собі інформація з актів перевірок інших податкових інспекцій стосовно контрагентів позивача не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014» та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ними, висновок ДПІ про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Стосовно механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, слід зазначити, що Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту та валових витрат, але таких порушень колегією суддів не виявлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт отримання Товариством послуг за вищевказаними Договорами повністю підтверджено наданими позивачем та наявними у матеріалах справи відповідними первинними документами, котрі повністю підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, а відтак є належними доказами, підтверджуючими правомірність віднесення позивачем спірних сум до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ДПІ не доведено належними та допустимими доказами існування таких обставин, як власне не доведено і здійснення ТОВ «КАСКАД» та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що зміст укладених між Товариством та його контрагентами ТОВ «Грін Сістемс», ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд», ТОВ «Латустрейд», ТОВ «Мегабудкомпані-2014», правочинів, не відповідає дійсним намірам сторін, і що такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за наслідками відповідних фінансово-господарських операцій.

Колегія судів зазначає, що під час розгляду спорів про правомірність податкових-повідомлень рішень предметом дослідження суду є не тільки висновки податкового органу про наявність порушень, які стали підставою для винесення таких рішень, а також і правильність проведених податковим органом нарахувань як зобов'язань за основним платежем, так і за штрафними санкціями.

Як вже зазначено вище, ДПІ визначило загальну суму завищення валових витрат в загальному розмірі 265875,70 грн.. Однак загальний підсумок сум завищення витрат за усіма порушенням (12180,00 грн. (амортизація)+60593,52 грн. (ТОВ «Грін Сісттем»)+107328,70 грн. (ТОВ «Будівельна фірма «Укрбуд»)+27616,50 грн. (ТОВ «Латустрейд»)+53184,00 грн. (ТОВ «Мегабудкомпані-2014») = 260902,72 грн.) не відповідає сумі, яку визначила ДПІ.

Отже, ДПІ невірно визначила базу для розрахунку сум за спірними повідомленнями-рішеннями з податку на прибуток.

Вимога апеляційного суду про надання податковим органом відповідного розрахунку суми за спірними повідомленнями-рішеннями з податку на прибуток в розрізі виявлених порушень та операцій із вказаними контрагентами залишилась не виконаною податковим органом.

Колегія суддів зазначає, що якщо за результатами судового розгляду порушення, які вплинули на оскаржене податкове повідомлення-рішення, знайдуть своє підтвердження лише частково, то суд може скасувати таке податкове повідомлення-рішення в частині лише в тому разі, якщо суд може самостійно відокремити правомірно нараховану частину податкових зобов'язань чи суму завищення від'ємного значення (бюджетного відшкодування) від неправомірно нарахованої. Якщо суд не зможе самостійно здійснити таке відокремлення, то таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

У даній справі колегія суддів не може здійснити таке відокремлення, оскільки, по-перше - загальна сума визначених актом перевірки порушень з податку на прибуток по завищенню валових витрат (260902,72 грн.) не відповідає загальній сумі завищення валових витрат, яку визначила ДПІ як базу для обрахунку сум за повідомленнями-рішеннями з податку на прибуток (265875,70 грн.), і таку невідповідність ДПІ не спростувала; а по-друге - ДПІ не надала розрахунку сум за спірними повідомленнями-рішеннями з податку на прибуток в розрізі виявлених порушень та операцій із вказаними контрагентами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток підлягають скасування в повному обсязі.

Також підлягає скасуванню і податкове повідомлення-рішення з ПДВ №0002712205, оскільки підстави для нарахування позивачу цим рішенням податкових зобов'язань з ПДВ не знайшли свого підтвердження, про що також вірно зазначив і суд першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи неповно встановив усіх обставин справи, але прийняв вірне по суті рішення про визнання протиправними скасування усіх податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження по даній справі.

Відповідно до п.1 ст.202 КАС України підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав для задоволення позову.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд зазначає, що апелянт ДПІ (суб'єкт владних повноважень), не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Разом з апеляційною скаргою ДПІ подало клопотання про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 року в задоволені клопотання ДПІ про звільнення від сплати судового збору відмовлено та прийнято рішення про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до положень ч.1 ст.4, п.3.2 таблиці ставок судового збору ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» складає 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Оскільки розмір судового збору за подання позову складав 1827,00 грн., то розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 2009,70 грн., що підлягає стягненню з апелянта.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року змінити з підстав задоволення позову.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2009 (дві тисячі дев'ять) грн. 70 коп..

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 квітня 2016 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук Ю.М. Градовський