Ухвала суду № 57203817, 12.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 р.Справа № 818/3758/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Король М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016р. по справі № 818/3758/15

за позовом ОСОБА_3

до Територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області, третя особа: Управління Держпраці у Сумській області

про скасування наказу, визнання дій неправомірними, поновлення на посаді, стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ ТУ Держгірпромнагляду України в Сумській області від 28.10.2015 р. №107-к "Про звільнення ОСОБА_3."; негайно поновити на посаді головного державного інспектора з охорони праці Державної інспекції нагляду на транспорті, у зв'язку, в агропромисловому комплексі та соціально-культурній сфері ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області; стягнути з ТУ Держгірпромнагляду України в Сумській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2015 р. по день фактичного поновлення на посаді, стягнути з ТУ Держгірпромнагляду України в Сумській області моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області №107-к від 28.10.2015р.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора з охорони праці (АПК) Державної інспекції нагляду на транспорті, у зв'язку, в агропромисловому комплексі та соціально-культурній сфері територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області.

Стягнуто з Територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області (і.к.37970341) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 8171,60 грн. (вісім тисяч сто сімдесят одна грн. 60 коп.).

В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Постанову в частині поновлення на посаді та виплати ОСОБА_3 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2767,80 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят сім грн. 80 коп.) допущено до негайного виконання.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 1 ст. 40, п. 6 ч. 1 ст. 43-1, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, п. 15, п. 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що 27.03.2015 р. Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Сумській області письмово попереджено позивача про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією (а.с.21).

Позивачу 03.08.2015р. було запропоновано одну вакантну посаду в новоутвореній установі - Управлінні Держпраці у Сумській області, а саме - головного державного інспектора сектору нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Сумській області на яку позивач погодився, про що зазначено на даному повідомленні (а.с.19).

05.10.2015р. позивачем подано заяву про звільнення його із займаної посади з 06.10.2015р., яку позивач мотивував реорганізацією ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області.

06.10.2015р. позивачем подано заяву про відкликання свого підпису на заяві від 03.08.2015р. в якій він погодився на запропоновану одну вакантну посаду головного державного інспектора сектору нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Сумській області (а.с.22).

У період з 05.10.2015 р. по 09.10.2015 р. позивач знаходився у трудових відносинах із ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області, що підтверджується табелем обліку робочого часу за жовтень 2015р. (а.с.24).

З 12.10.2015р. по 21.10.2015р. позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 26). В подальшому, з 22.10.2015р. по 28.10.2015р. позивач також знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а.с.7), в якому зазначено, що позивачу необхідно стати до роботи 29.10.2015р.

Під час знаходження позивача на лікарняному, 28.10.2015р. відповідачем було видано наказ про звільнення позивача в зв'язку із реорганізацією відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (а.с.16).

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ був прийнятий з порушенням процедури звільнення працівника з посади у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про державну службу" регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється в т.ч. і на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, у тому числі, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. N 1074.

Відповідно до п. 15 даного Порядку, у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

Пунктом 21 Порядку визначено, що Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Статтею 36 КЗпП передбачені виключні підстави припинення трудового договору. Зокрема п.4 ч. 1 ст. 36 КЗпП передбачено, що підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

В даному випадку припинення трудового договору відбувалося за ініціативи власника, враховуючи зміст спірного наказу від 28.10.2015р. №107-к (п.1 ч. 1 ст.40КЗпП ), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача про його звільнення з 06.10.2015р., яка в подальшому була відкликана позивачем, не має відношення до спірного наказу, оскільки звільнення ОСОБА_3 відбулося не за ініціативою працівника по його заяві, а за ініціативою власника.

Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції, Управлінням Держпраці у Сумській області було надано перелік вакантних посад станом на день звільнення позивача - 28.10.2015р. (а.с.70), акт засвідчення факту відмови ОСОБА_3 від подальшого працевлаштування в Управлінні Держпраці у Сумській області від 28.10.2015р. (а.с.72).

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи докази, суд зобов'язаний оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Луценко проти України", суд наголошує, що хоча ст. 6 Конвенції гарантовано право на справедливий судовий розгляд, у ній не встановлено правил допустимості доказів, оскільки це насамперед є предметом регулювання національного законодавства (див.: рішення від 12 липня 1988 р. у справі "Шенк проти Швейцарії", № 10862/84, п. 46; рішення від 9 червня 1998 р. у справі "Тейксейра де Кастро проти Португалії", № 25829/94, п. 34). Тому Суд не повинен взагалі визначати, чи можуть бути допустимими конкретні докази. У цьому випадку необхідно з'ясувати, чи було справедливим провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів (див. рішення від 11 липня 2006 р. у справі "Яллог проти Німеччини" [ВП], № 54810/00, п. 95). Під час оцінки, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати якість доказів, а також встановити, чи не дають обставини, за яких вони були отримані, приводу сумніватися в їх достовірності й точності.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач категорично заперечував проти того, що 28.10.2015р. йому пропонувалися вакантні посади, у зв'язку з чим судом першої інстанції було допитано в якості свідків осіб, що підписали акт від 28.10.2015р. про відмову позивача від подальшого працевлаштування та відмову у підписанні пропозиції, а саме - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Допитані в судовому засіданні свідки не змогли назвати точний час складання акту, не змогли надати інформацію про перелік вакантних посад, свідок ОСОБА_4 взагалі не чув, які саме вакантні посади були запропоновані позивачу, сам акт також не містить перелік вакантних посад, які пропонувалися позивачу.

Також позивач категорично заперечував проти того, що йому озвучувався перелік вакантних посад, про те, що йому було необхідно з'явитися до ГУ Держгірпромнагляду в Сумській області 28.10.2015р. керівник його повідомив в телефонному режимі о 15-30, про що надав суду виписку із деталізованого рахунку його мобільного номеру, і тільки після 15-30 він з'явився в управлінні.

Судом першої інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_7, яка надала пояснення, що 28.10.2015р. вона немає жодного відношення до обставин, які відбувалися на день звільнення позивача із займаної посади, про це їй нічого не відомо. Зазначала, що ОСОБА_3 у вересні місяці написав заяву про звільнення, йому пропонували на той час залишатися на роботі, але позивач зазначав, що його не влаштовують умови праці на його посаді, надати інформацію які саме і коли пропонували посади ОСОБА_3 пояснити не змогла.

Отже, матеріали даної адміністративної справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що позивачу пропонувалися всі наявні вакантні посади 27.03.2015р., під час попередження про наступне вивільнення, чи станом на день затвердження штатного розпису Управління Держпраці у Сумській області, станом на 06.10.2015р. - день відкликання свого підпису про погодження із запропонованою однією посадою або на час звільнення позивача із займаної посади.

Як визначено у абзаці 2 п.19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами; трудових спорів" у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Питання припинення публічної служби внаслідок реорганізації, зміни структури публічного органу нормами спеціальних законів не врегульовані, а тому при розгляді спірних правовідносин по цій справі застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.

Як зазначено вище, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП), що в даному випадку не було дотримано відповідачем.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (постанова Верховного Суду України від 1 липня 2014 р. у справі N 21-212а14).

Зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 цього Кодексу. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Слід зазначити, що з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 і 91 статті 116 Конституції України, Постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2014 р. N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Наказом №15 від 19.03.2015р. "Про реорганізацію територіальних управлінь Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України" (а.с.53-55) утворено комісію із реорганізації ТУ Держгірпромнагляду України в Сумській області, при цьому відбувається не повна ліквідація установи, оскільки Державна служба України з питань праці є правонаступником відповідача.

Я обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, позивача було звільнено під час його тимчасової непрацездатності.

Так, з 12.10.2015р. по 21.10.2015р. позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 26). У період з 22.10.2015р. по 28.10.2015р. позивач також знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а.с.7), в якому зазначено, що позивачу необхідно стати до роботи 29.10.2015р. Під час знаходження позивача на лікарняному, 28.10.2015р. відповідачем було видано наказ про звільнення позивача в зв'язку із реорганізацією відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

З наданого представником відповідача табелю обліку робочого часу за жовтень 2015р. вбачається, що з 22.10.2015р. по 28.10.2015р. позивач знаходився на робочому місці. Такі твердження спростовуються наявним в матеріалах справи листком непрацездатності, оригінал якого оглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні. Жодних належних доказів на підтвердження того, що позивач у вищезазначений період знаходився на робочому місці (наприклад, журнал виходу на роботу, який містить підписи позивача тощо), відповідачем під час судового розгляду справи до суду не надано.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також перебування у відпустці (частина третя ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору згідно з чинним законодавством здійснюється з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Посилання відповідача на те, що в такому випадку можливо змінити дату звільнення позивача на перший робочий день судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки відповідачем не доведено правомірність та законність процедури звільнення позивача із займаної посади за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 08.09.2015р. зареєстровано професійну спілку "Справедливість" Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області (а.с.13-14), в якій позивач є заступником голови профспілки (а.с.41).

Відповідно до ст. 43 Кодексу законів про працю України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року № 21-319а13.

В матеріалах справи відсутні жодні звернення до профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору. Відсутнє жодне рішення профспілкового органу щодо звільнення позивача із займаної посади.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області не було достовірно відомо про утворення та дію профспілки "Справедливість" Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Таким чином, вказана норма закріплює вимоги про належність до всеукраїнської чи іншої профспілки організації, які діють на підставі їхніх статутів. Проте, профспілка "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області не належить до всеукраїнської чи іншої профспілки та не входить до складу будь-якої профспілки.

Законом України від 13 грудня 2001 року № 2886-ІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ст. 16 вказаного Закону було викладено в новій редакції, згідно з якою профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу залежно від рівня виборної організації, відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. При цьому легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, а лише може запропонувати профспілці надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу. Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Отже, початок діяльності Профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області - з моменту затвердження статуту профспілки та її легалізації, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи, що на момент звільнення ОСОБА_3 був членом професійної спілки (заступник голови Профспілки "Справедливість" Управління Держпраці у Сумській області), його звільнення відбулося також і без дотримання вище зазначених норм.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині скасування наказу №107-к від 28.10.2015р. "Про звільнення ОСОБА_3", а також поновлення на посаді головного державного інспектора з охорони праці (АПК) Державної інспекції нагляду на транспорті, у зв'язку, в агропромисловому комплексі та соціально-культурній сфері ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Враховуючи, що час вимушеного прогулу за період з 28.10.2015р. по 26.01.2016р. становить 46 робочих дні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який слід стягнути з відповідача, становить 8171,60 грн. (131,80 грн. х 46 робочих дні = 8171,60 грн.), який слід стягнути з відповідача. При цьому суд обґрунтовано виходжив із розміру середньоденного заробітку у 131,80 грн., зазначеного у довідці ТУ Держгірпромнагляду у Сумській області (а. с. 29), а також довідки №2627 від 01.12.2015р. Сумського міського центру зайнятості про те, що позивач не зареєстрований у центрі зайнятості, допомогу не отримує (а.с.12).

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, в межах розгляду даної апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Держгірпромнагляду України в Сумській області - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016р. по справі № 818/3758/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 18.04.2016 р.