ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2016 р. Справа № 820/12051/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.
за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Маковей А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/12051/15
за позовом ОСОБА_1
до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 року №519-1704, винесене відповідачем.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 07.04.2015 року №519-1704.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. 267 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.
Протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року замінено в порядку процесуального правонаступництва на підставі ст. 55 КАС України первинного відповідача по справі - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на Центральну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.04.2015 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення форма «Ф» № 519-1704 про нарахування транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25000,00 грн. (а.с. 9)
Не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду про його скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Харківської міської ради № 1793/15 "Про місцеві податки і збори" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, однак з інших підстав.
Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 внесено зміни до статті 267 Податкового кодексу України, що набули чинності з 01.01.2015.
Відповідно до вимог підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (з урахуванням змін) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
За приписами пунктів 267.2 - 267.5 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Тобто, податкові органи обчислюють податкове зобов'язання платникам транспортного податку на підставі отриманих відомостей про зареєстровані транспортні засоби, згідно критеріїв, визначених Податковим кодексом України, за такими платниками податку (фізичними та юридичними особами).
Матеріали справи свідчать, що за позивачем зареєстровано автомобіль марки LEXUS RX 350 державний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, який відповідає критеріям, визначеним п. 267.2 ст. 267 ПК України.
Проте, як встановлено під час судового розгляду справи, вищезазначений автомобіль позивача було викрадено в листопаді 2014 року, у зв'язку з чим він звернувся із заявою до Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області.
За даним фактом було відкрито кримінальне провадження за ознаками складу злочину передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України. Заява позивача зареєстрована в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний № 12014220480005946 від 07.11.2014 року. Розпочато досудове розслідування. (а.с. 11)
Зазначена обставина, як і та, що викрадений автомобіль позивачем не знятий з реєстрації, сторонами не заперечується.
Згідно вимог Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування.
Колегія суддів зазначає, що ст. 267 ПК України передбачає обов'язок зі сплати транспортного податку та не містить виключень вибуття об'єкту оподаткування з володіння власника поза волею останнього (викрадення), оскільки визначений законодавцем обов'язок сплати транспортного податку безпосередньо пов'язаний саме з фактом реєстрації транспортних засобів за фізичними/юридичними особами з чим погодився суд першої інстанції.
При цьому, колегія суддів також враховує, що таке буквальне тлумачення податковим органом конкретної статті ПК України, окремо від інших вимог законодавства, суперечить нормам, які встановлені Конституцією, загальними положеннями Податкового кодексу України.
Крім того, відповідачем не враховано сутність цього податку, як податку з майна, що безпосередньо пов'язаний з фактом володіння та розпорядження цим майном.
Відповідно до ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно із ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Тобто, ознаками платника податку є дотримання всіх або принаймні однієї правомочності, що становлять зміст права власності: володіння та/або користування та/або розпорядження (довірча власність).
Відповідно до ст.ст. 316-321 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на розсуд власника, якщо такі дії не суперечать закону. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні інакше як у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вищенаведені норми визначають те, що обов'язок власника сплачувати податок на майно (власність зобов'язує) кореспондується з можливістю такого власника володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном.
Визначальним, як для вимог ПК України, так і ЦК України, є встановлення обставин, які б, зокрема, встановлювали обов'язок власника нести тягар утримання майна, в даному випадку сплачувати податок за це майно. Проте, у разі протиправного вибуття майна з володіння власника у останнього припиняється обов'язок і щодо утримання цього майна аж до моменту його повернення власнику.
Колегія суддів вважає, що відсутність обов'язку сплати транспортного податку в особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, оскільки цей транспортний засіб викрадений, підтверджується також системним аналізом положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" від 07 вересня 1998 року №1388 (Порядок).
Так, згідно вимог чинного законодавства України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. В окремих випадках момент набуття права власності пов'язується з державною реєстрацією (нерухоме майно). В інших випадках, як правило, моментом набуття права власності є передання особі майна.
Водночас, вищезазначеним Порядком передбачена обов'язкова державна реєстрація транспортних засобів, без якої експлуатація таких транспортних засобів заборонена (абз.2 п.7). Так, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) цих транспортних засобів.
Таким чином, державній реєстрації підлягає майнове право особи - власника транспортного засобу, та згідно вищенаведених вимог Порядку реєстрації є обов'язковим. Проте, факт державної реєстрації сам по собі не може бути підставою для покладання на власника зареєстрованого за ним майна обов'язку сплати податків, якщо вказане майно вибуло з володіння власника внаслідок викрадення, оскільки таке твердження суперечило б цілям, які переслідувала держава, встановлюючи обов'язковість державної реєстрації транспортних засобів.
Так, мета з якою здійснюється державна реєстрація транспортних засобів визначена у п.3 вищезазначеного Порядку, а саме: здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів; дотримання законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); використання транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану; ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Державна реєстрація транспортного засобу хоча і використовується для вимог податкового законодавства, оскільки відповідно до даних, внесених до реєстру, визначаються платники транспортного податку, разом з тим не може бути визначальною для покладення обов'язку сплати податку особами, які внаслідок вчинених стосовно них злочинних дій позбавлені володіти, користуватися, розпоряджатися власним майном, яке є об'єктом оподаткування.
Більше того, положення Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів не тільки не зобов'язують власників зняти з обліку викрадені у них транспортні засоби, але й фактично унеможливлюють такі дії.
Так, відповідно до п.40 Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника тощо. Такий огляд оформляється відповідним актом, засвідчується підписом посадової особи, що скріплюється печаткою підрозділів Державтоінспекції.
Згідно із п. 45 Порядку зняття з обліку транспортних засобів без їх огляду уповноваженою особою Державтоінспекції можливе лише внаслідок вибракування (знищення) цих транспортних засобів. В такому випадку до підрозділів Державтоінспекції здаються номерні знаки та реєстраційні документи на такий транспортний засіб.
Таким чином, колегія суддів зауважує на тому, що позивач внаслідок викрадення у нього транспортного засобу позбавлений можливості виконати вимоги Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та надати підрозділу Державтоінспекції автомобіль та номерні знаки на нього.
За таких обставин, зважаючи на системний аналіз вищевикладених вимог законодавства України, вбачається, що платником податку на майно має бути власник цього майна, який має можливість в повному обсязі реалізувати своє право власності. Використання законодавцем в нормі ПК України терміну "зареєстроване право власності" не змінює даної обставини, а лише є наслідком того, що дані про об'єкти оподаткування, які відповідають критеріям, встановленим ПК України, беруться податковими органами з відомостей, сформованих за допомогою реєстру зареєстрованих транспортних засобів, ведення якого здійснюють органи МВС.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України в ході розгляду справи не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення № від 07.04.2015 року №519-1704, яке є протиправним та підлягає скасуванню.
Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, який слугував підставою для задоволення позову ОСОБА_1, про можливість застосування контролюючим органом положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", та рішення 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 21.01.2015 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 Кодексу установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України транспортний податок відносять до місцевих податків, як податок на майно.
В той же час застосування до спірних правовідносин, що привело суд першої інстанції до висновку про можливість застосування контролюючим органом положень ст.267 ПК України та рішення 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 21.01.2015 не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, положень п. 10.3 ст. 10, п.12.3, 12.5 ст.12 Податкового кодексу України є необґрунтованим.
Так, за приписами п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
П.12.3 ст.12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
12.3.1. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
12.3.2. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
12.3.4. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
З огляду на системний аналіз наведених правових норм, колегія суддів вважає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014 року, введено в дію положення ст.267 ПК України, яке починаючи з 01.01.2015 року по новому встановлює, регулює, визначає об'єкт оподаткування, платників цього транспортного податку, розмір ставки, податковий період за який підлягає обчисленню та сплаті, його адміністрування податковим органом.
Колегія суддів зазначає, що питання застосування п.12.3, 12.5 ст.12 ПК України щодо прийняття рішення про встановлення місцевого податку, його офіційного оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування, набрання чинності такого рішення, який є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками, не має правового впливу на транспортний податок, з огляду на різне правове навантаження та регулювання суспільних інтересів в сфері податкового законодавства, в тому числі за органом який встановлює податок, часу введення в дію такого податку та його застосування.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про хибність та помилковість висновків суду першої інстанції, що транспортний податок який установлено 21.01.2015 рішенням 36 сесії 6 скликання Харківської міської ради, підлягає нарахуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Беручи до уваги те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо задоволення позову, проте, невірно визначив підстави та мотиви прийняття такого рішення, внаслідок помилкового застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/12051/15 підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. п. 1, 2 ст. 198, ст. ст. 200, 201, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/12051/15 змінити з підстав та мотивів задоволення позову ОСОБА_1.
В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/12051/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18.04.2016 р.
Судове рішення № 57203782, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 12.04.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 820/12051/15. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: