Ухвала суду № 57203644, 18.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2016 р. Справа № 876/1838/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Керод Х.І.

з участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Урядка Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

16.12.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.12.2015 року №0008121701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 172 569,49 грн., в тому числі, за основним платежем - в розмірі 138 055,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 34 513,9 грн. та за №0008131701, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170 грн. та №0008131701.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ним правомірно не включено до річної податкової декларації за 2014 рік суму анульованої банком заборгованості.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов.

В апеляційній скарзі покликається на те, що в результаті реалізації договірних правовідносин між банком та позивачем , останнім було повернуто банку суму більшу, ніж була отримана ним в якості кредиту, тобто у позивача внаслідок вказаних правовідносин фактично не відбулось збільшення загального майнового стану чи приросту його активів у тій чи іншій формі, а тому у нього і відсутній об'єкт оподаткування в розумінні положень ст.14, п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164 ПК України.

У ході апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 та представник апелянта ОСОБА_2 надали пояснення та просять задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача Урядка Р.Я. у ході апеляційного розгляду надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що встановлено факт отримання ОСОБА_1 у 2014 році доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 920 370,60 грн., останній підлягав оподаткуванню за ставками, визначеними пунктом 167.1. статті 167 Податкового кодексу України, а отже позивач зобов'язаний був сплатити 138 055,59 грн. податку на доходи фізичних осіб. ОСОБА_1 в повній мірі виконано передбачений нормами ПКУ обов'язок щодо подачі декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, а отже податкове повідомлення-рішення за № 0008131701 від 02.12.2015 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170 грн. винесене відповідачем безпідставно.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що Долинською оДПІ виявлено факт одержання позивачем у ІІ кварталі 2014 року від ПАТ «УкрСиббанк» доходу в сумі 920 370,6 грн. у вигляді додаткового блага, який залишився невідображеним у відповідній податковій декларації за 2014 рік.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

На підставі вищенаведеного 19 листопада 2015 року Долинською ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманих доходів за 2014 рік ОСОБА_1.

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 19.11.2015 року за №2043/172/НОМЕР_2, згідно якого перевіркою встановлено, що платником порушено пп. «д», «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого виявлено заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 138 055,59 грн.; п.120.1 ст.120 ПК України, неподання декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік (а.с. 33-36).

На підставі акту перевірки 02.12.2015 року Долинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення за №0008121701, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 172 569,49 грн., в тому числі, за основним платежем - в розмірі 138 055,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 34 513,9 грн. та за № 0008131701, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170 грн. (а.с. 8, 9).

14.08.2014 року ПАТ «УкрСиббанк» прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1, що виникла відповідно до кредитного договору за №11023884000 від 28.07.2006 року, яка станом на 14.08.2014 року складала 920 370,60 грн. (а.с. 78).

Дана обставина відповідно до ч.3 ст. 72 КАСУ доказуванню не підлягає, як така, що визнається сторонами та в суду не виникає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Окрім того як вбачається з наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу по справі повідомлення ПАТ «УкрСиббанк» за №31-4-21/333 від 14.08.2014 року анульована сума заборгованості в сумі 920 370,6 грн. є доходом, отриманим як додаткове благо, який необхідно відобразити у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб (а.с. 78).

Підставою для винесення оскаржуваних повідомлень-рішень від 02.12.2015 року було виялення відповідачем факту неподання ОСОБА_1 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік з відображенням у ній доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 920 370,6 грн., отриманого від ПАТ «УкрСиббанк» внаслідок анулювання (прощення) останнім заборгованості в загальній сумі 920 370,6 грн. та відповідно не сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 138 055,59 грн. За невиконання позивачем визначеного Законом обов'язку щодо своєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи та своєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб відповідачем накладено на даного платника податків штраф у розмірі 34 513,9 грн. та 170 грн.

Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно підпункту 9.1.2. пункту 9.1. статті 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків належить податок на доходи фізичних осіб.

Підпунктом 16.1.3. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків і зборів зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Правові засади справляння податку на доходи фізичних осіб встановлюються розділом IV Податкового кодексу України.

Підпунктом 162.1.1. пункту 162.1. статті 162 розділу IV Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно підпункту 163.1.1. пункту 163.1. статті 163 цього Кодексу об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до абзацу "д" підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно підпункту 14.1.47. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Помилковим є твердженням позивача, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, який ОСОБА_1 в будь-якій формі і не отримувався, оскільки, на переконання суду, доходом платника податку є не тільки фактично отриманий дохід у матеріальній чи нематеріальній формі, а й також одержана можливість зберегти існуючі активи на суму зобов'язання, яке мало бути виконане платником, який однак, у силу певних обставин він був звільнений від такого обов'язку.

Таким чином, системний аналіз вищевказаних норм Податкового кодексу України з урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, дозволяє зробити висновок про те, що анульований ПАТ "УкрСиббанк" борг позивача за кредитним договором за №11023884000 від 28.07.2006 року в сумі 920 370,6 грн. є доходом останнього, який підлягав включенню платником податку до його річного оподатковуваного доходу, як отримане додаткове благо відповідно до абзацу "д" підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України. Підставами для такого включення є письмове повідомлення ПАТ «УкрСиббанк» за №31-4-21/333 від 14.08.2014 року про анулювання боргу (а.с. 78).

У відповідності до підпункту 54.3.5. пункту 54.3. статті 53 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно пункту 167.1. статті 167 Податкового кодексу ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Таким чином, оскільки судом встановлено факт отримання ОСОБА_1 у 2014 році доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 920 370,60 грн., останній підлягав оподаткуванню за ставками, визначеними пунктом 167.1. статті 167 Податкового кодексу України, а отже позивач зобов'язаний був сплатити 138 055,59 грн. податку на доходи фізичних осіб.

Пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, відповідачем згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 02.02.2015 року за № 0008121701 правомірно донараховано позивачу 138 055,59 грн. податку на доходи фізичних осіб та накладено на даного платника податку штраф у розмірі 34 513,9 грн. (138 055,59 грн. х 25%) (а.с. 9).

Окрім вказаного, суд приймає до уваги, що приписи підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України в редакції від 01.01.2015 року застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Так відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного суду України від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) встановлено, що Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзац 3 пункту 2 Рішення КС України).

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу (абзац 4 пункту 2 Рішення КСУ).

За змістом названої норми термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку (абзац 2 пункту 4 Окремої думки судді Конституційного суду України Савенка М. Д.).

Тобто, Конституцією України встановлено можливість зворотної дії у часі норми права лише у випадку, якщо вона пом'якшує або скасовує відповідальність особи (санкції). Однак, статтею 58 Конституції України не передбачено зворотної дії у часі норми права, яка встановлює правило поведінки або умови, за яких таке правило вступає в дію (гіпотези або диспозиції). Водночас, абзац "д" підпункту 164.2.17. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України закріплює саме правило поведінки та умови, за яких воно вступає в дію (гіпотезу і диспозицію) та не передбачає відповідальність особи за вчинення цього правопорушення, оскільки санкція встановлена зовсім іншою статтею Податкового кодексу України, а саме пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України, до якої жодні зміни, в тому числі, які скасовують або пом'якшують відповідальність не вносились.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 02.12.2015 року за № 0008121701 відповідачем винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Одночасно колегія суддів вважає безпідставним прийняття податкового повідомлення-рішення за № 0008131701 від 02.12.2015 року, яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170 грн. за неподання фізичною особою ОСОБА_1 декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі №809/4423/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний