Постанова № 57202592, 12.02.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2016 рокум. Ужгород№ 807/1031/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого - судді Луцович М.М., суддів Скраль Т.В. та Гебеш С.А.,

при секретарі судового засідання - Симканич Ю.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідачів 1, 4 - Цап Н.В.,

представника відповідача 2 - Хамник М.М.,

представника відповідача 3 - Тягур І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Господарського суду Закарпатської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, про стягнення вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ ДСА в Закарпатській області, відповідач - 1), Господарського суду Закарпатської області (далі - відповідач 2), Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (далі відповідач - 3), про стягнення вихідної допомоги.

Ухвалою суду, яка занесена до журналу судових засідань від 07.09.2015 року залучено до участі у справі в якості відповідача 4 Державну судову адміністрацію України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2013 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку. Рішенням Вищої ради юстиції від 22.10.2013 р. «Про внесенно подання до Верховної ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку» заяву позивача про відставку було задоволено та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді господарського суду Закарпатської області. 25.12.2014 року Верховною радою України прийнято постанову «Про звільнення суддів», якою було звільнено позивача з посади судді господарського суду Закарпатської області. Наказом Голови господарського Закарпатської області № 02.7-07/115-К від 29.12.2014 року позивача відраховано зі штату Господарського суду Закарпатської області. Позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області та Господарського суду Закарпатської області із заявами про виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Однак, позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті даної вихідної допомоги. Вказану відмову позивач вважає протиправною, відтак просить суд зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили суд їх задовольнити.

Відповідач 1- Територіальне управління Державної судової адміністрації в закарпатській області надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зокрема зазначив, що у своєму листі від 05.06.2015 року № 567 ТУ ДСА України в Закарпатській області на звернення позивача повідомило, що відповідно до повноважень, територіальні управління здійснюють функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501040 «Здійснення правосуддя місцевими загальними судами», в межах якого здійснюється оплата праці суддів та працівників апаратів, закупівля товарів, робіт та послуг для місцевих загальних судів. Натомість господарські суди, в тому числі і Господарський суд Закарпатської області, з посади судді якого позивача було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку, фінансується за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 «Здійснення правосуддя місцевими господарськими судами», розпорядником якого Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області не являється. Господарський суд Закарпатської області у своїй структурі має фінансово-господарський відділ, на який і покладено функції здійснення нарахувань та виплат, що стосуються суддів та працівників апарату господарського суду Закарпатської області. (а.с. 53-55).

У судовому засідання представник ТУ ДСА у Закарпатській області проти позову заперечив, з мотивів наведених у письмових запереченнях.

Відповідач 2 - Господарський суд Закарпатської області надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що на момент прийняття акту про відставку позивача законодавчі підстави для виплати йому вихідної допомоги були відсутні. Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, розподіляє та доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, яким є Господарський суд Закарпатської області у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань та затверджує їх кошторис. Бюджетні асигнування на здійснення виплат вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою суддям, які вийшли у відставку, на 2015 рік головним розпорядником коштів не доводилось, оскільки здійснення таких виплат не передбачено діючим законодавством (а.с. 28-30).

Представник відповідач - 2 у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Відповідач 3 - ГУ Державної казначейської служби в Закарпатській області надав суду письмі заперечення, в яких вказав що враховуючи компетенцію органів казначейства та органів місцевого самоврядування жодні правові зв'язки Головного управління Казначейства з позивачем не виникали і не могли виникнути, а спірні правовідносини виникли виключно між позивачем і Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Закарпатській області та Господарським судом Закарпатської області. Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням і не несе відповідальності за неправомірні дії посадових чи службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (а.с. 194-195).

Представник відповідача -3 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Відповідач 4 у письмових запереченнях проти позову зазначив, що на час прийняття постанови про звільнення з посади позивача, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою втратила свою чинність згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» від 27.03.2014 року. Таким чином застосовуються норми закону, які діють на час прийняття рішення про звільнення судді (а.с. 103-105).

В судовому засіданні представник відповідача-4 позов не визнав, щодо задоволення позовних вимог заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.06.1992 року призначений арбітром арбітражного суду Закарпатської області (станом на сьогодні - Господарський суд Закарпатської області). З вересня 2010 року позивач обіймав посаду заступника голови Господарського суду Закарпатської області.

26 вересня 2013 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку.

Рішенням Вищої ради юстиції від 22.10.2013 року № 1116/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку» було внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.11).

25 грудня 2014 року Верховною Радою України було прийнято постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів», якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку позивача було звільнено з посади судді Господарського суду Закарпатської області.

На підставі вказаної постанови Верховної Ради України, наказом голови Господарського суду Закарпатської області № 02.7-07/115-К від 29.12.2014 року позивача відраховано зі штату Господарського суду Закарпатської області (а.с. 44). Відповідний запис зроблено у трудовій книжці позивача (а.с. 17-18).

12.05.2015 року позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області щодо виплати йому вихідної допомоги при виході у відставку.

Листом від 11.06.2015 року № 01-13/4175/15 голова Господарського суду Закарпатської області відмовив у виплаті вихідної допомоги. Відмова мотивована тим, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції, що діяла на момент звільнення), що передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою - виключено. Відтак на момент відставки, підстави для виплати вихідної допомоги були відсутні (а.с. 45).

28.05.2015 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області щодо нарахування йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (а.с. 19).

Листом Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області від 05.06.2015 за № 567 позивача повідомлено, що питання про прийняття рішення щодо виплати та нарахування позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою не належить до компетенції ТУ ДСА України в Закарпатській області (а.с. 56).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі Закон № 2453) (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 2453 (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляд такої заяви) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно положень частини 4 статті 47 Закону № 2453, незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону № 2453 органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону № 2453 при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно ч. 1 ст. 109 Закону № 2453 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 109 Закону № 2453 заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно із ч. 4 ст. 109 Закону № 2453 суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення, та відповідно до ч. 5 ст. 109 Закону № 2453 за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно п.9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, судді звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону № 2453 судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відтак, як вбачається з вищевикладеного, звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме наявності у судді стажу роботи визначеного в ч.1 ст.109 Закону №2453 та подання суддею заяви, яка є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Так, в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII «Прикінцеві положення», абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), Конституційний Суд України вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідачів щодо відсутності у них правових підстав для здійснення виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII від 25.12.2014 р. «Про звільнення суддів», якою, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Закарпатської області, ст.136 Закону №2453 втратила чинність відповідно до Закону №1166, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 26.09.2013 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку. Рішенням Вищої ради юстиції від 22.10.2013 р. № 1116/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку» внесено подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Господарського суду Закарпатської області.

Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 року, яким скасовано статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, набрав чинності лише з 01.04.2014 року, тобто вже після здійснення позивачем свого волевиявлення, щодо виходу у відставку, шляхом подання відповідної заяви до Вищої Ради Юстиції.

Відповідно до ч.1 ст.111 Закону №2453 порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Згідно ч.4 ст.111 Закону №2453 рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

В той же час, ч.1 ст.9 Закону України «Про Регламент Верховної ради України» (надалі - Закон №1861) визначено, що Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 1861 порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію.

В той же час, п.4 ч.4 ст.20 Закону №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі й ОСОБА_1 неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України (а.с. 76-83, 84-86), однак з незалежних від позивача причин, постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», якою у зв'язку з поданням заяви про відставку, було звільнено позивача з посади судді Господарського суду Закарпатської області, Верховною Радою України було прийнято лише 25.12.2014 р.

Крім того, матеріалами справи спростовуються доводи відповідачів, на рахунок того що станом на момент винесення Наказу № 02.7-07/115-К від 29.12.2014 року, яким було звільнено та відраховано ОСОБА_1 зі штату Господарського суду Закарпатської області, а саме на грудень 2014 року, позивач не мав права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку у зв'язку з тим, що ст.136 Закону №2453, зокрема якою була передбачена виплата вихідної допомоги, з 01.04.2014 р. була виключена на підставі Закону №1166, оскільки як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що не спростовано представниками відповідачів, позивачем були виконані всі, передбачені чинним на той час законодавством, вимоги щодо порядку подання заяви про відставку.

Крім того, суд зазначає, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, жодним чином не залежав від його волі, а тому й не впливає на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Так, суд приймає до уваги, що постановою Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 21-195а/15 бездіяльність Верховної ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку визнано протиправною.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відтак, суд зазначає, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до ст.136 Закону №2453, яка діяла на момент подання позивачем заяви про відставку від 26.09.2013 р. та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст.22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у рішенні №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України у цьому ж рішенні вказав, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 р., в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Разом з тим, в рішенні №6 від 05.02.2015 р. при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до статті 127 Конституції України та статті 53 Закону №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Разом з тим необхідно зазначити, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, суд погоджується з доводами позивача на рахунок того, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку позивач реалізував до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 року, яким було виключено ст.136 Закону №2453, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову позивача та стягнення з відповідачів 2 та 4 на його користь вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 219240,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, що стосується позовних вимог, які звернені до відповідачів 1 та 3 то суд констатує, що відповідно до повноважень, територіальне управління Закарпатської області здійснюює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501040 «Здійснення правосуддя місцевими загальними судами», в межах якого здійснюється оплата праці суддів та працівників апаратів, закупівля товарів, робіт та послуг для місцевих загальних судів. Натомість господарські суди, в тому числі і Господарський суд Закарпатської області, з посади судді якого позивача було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку, фінансується за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 «Здійснення правосуддя місцевими господарськими судами», розпорядником якого Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області не являється. Господарський суд Закарпатської області у своїй структурі має фінансово-господарський відділ, на який і покладено функції здійснення нарахувань та виплат, що стосуються суддів та працівників апарату господарського суду Закарпатської області, крім того, що стосується відповідача 3 Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, то позивачем до такого позовних вимог не заявлено взагалі.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Господарського суду Закарпатської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, про стягнення вихідної допомоги - задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) та Господарського суду Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 03499922) на користь ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що становить 219 240,00 грн. (двісті дев'ятнадцять тисяч двісті сорок гривень).

В задоволенні решти позовних - відмовити.

Присудити солідарно з Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) та Господарського суду Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 03499922) на користь ОСОБА_1 (88000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок їх бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 438,49 грн. (чотириста тридцять вісім гривень сорок дев'ять копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддяМ.М. Луцович

Судді С.А. Гебеш

Т.В. Скраль