Ухвала суду № 57199624, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/16177/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 по справі № 2а-13202/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алгоритм"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012 №0008532305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 2 186 263,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 546 565,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідачем не надано доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій проведених позивачем з контрагентом та наявності між ними, при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, а отже факт порушення правил формування податкового кредиту не мав місця.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Профілакторій» за січень 2012 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2012 №2188/2305/31060274.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит на суму 2 186 333,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ «Профілакторій» (покупець) та ТОВ «Інновіда -Україна» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1, згідно якого продавець передає у власність покупця іменні інвестиційні сертифікати на загальну суму 13 115 000,00 грн., а останній зобов'язується їх прийняти та оплатити.

Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 21.06.2012, по справі № 5023/2523/12 за позовом ТОВ «Профілакторій»до ТОВ «Інновіда-Україна» про визнання недійсним договору, яке набрало законної сили, в позові відмовлено. Вказаним рішенням було встановлено, що в діях посадових осіб ТОВ «Профілакторій» та ТОВ «Інновіда-Україна» по укладанню та виконанню договору купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 не вбачається умислу на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Зміст договору купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 не суперечить положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, в обумовлений цим договором правочин був спрямований на реальне настання передбачених ним правових наслідків. Таким чином, договір купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 не суперечить вимогам ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини.

Між ТОВ «Профілакторій» та ТОВ «Інновіда -Україна» в забезпечення виконання ТОВ «Профілакторій» обов'язків по договору купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 був укладений договір іпотеки від 01.09.2011, предметом якої є розташовані на земельній ділянці за адресою: Волинська обл., м.Ковель, вул. Володимирівська, 143, будівля профілакторію, трансформаторна підстанція, сарай з овочесховищем та убиральня.

В забезпечення виконання ТОВ «Профілакторій» обов'язків по договору купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 та на виконання договору про надання послуги по наданню поруки від 17.08.2011 № У-А-Пр-001/08-11, укладеного між ТОВ «Профілакторій та ТОВ «Алгоритм», між ТОВ «Алгоритм» як поручителем та ТОВ «Інновіда-Україна» (кредитор) був укладений договір поруки від 17.08.2011 № ПР-ИУ-А-П-001/07-11.

У січні 2012 ТОВ «Алгоритм» виконало за боржника - ТОВ «Профілакторій» умови договору купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1, а саме: сплачено грошові кошти у розмірі 13 115 0000,00 грн. на користь ТОВ «Інновіда-Україна», що підтверджується платіжними дорученнями від 11.01.2012 та від 13.01.2012.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Таким чином, з дати виконання підприємством обов'язків ТОВ «Профілакторій» за договором купівлі-продажу цінних паперів від 22.06.2011 №11-Б-325/Д-1 до позивача перейшли всі права кредитора щодо обов'язку боржника за основним договором, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Судами встановлено, що 18.01.2012 був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки від 01.09.2011 згідно якого сторони домовилися, зокрема, передати новому кредитору ТОВ «Алгоритм» усі права та обов'язки первісного кредитора як іпотекодержателя за договором іпотеки.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Профілакторій» двічі був повідомлений про порушення умов основного договору, спочатку Первісним кредитором - ТОВ «Інновіда-Україна», листом від 29.09.2011 №29/0911, а потім ТОВ «Алгоритм» листом від 19.01.2012 №19/01.

На лист ТОВ «Алгоритм» від 19.01.2012 №19/01 було одержано відповідь від 25.01.2012 № 25/1, згідно якої ТОВ «Профілакторій» повідомляє про те, що не має можливості перерахувати на адресу ТОВ «Алгоритм» грошові кошти у розмірі 13 115 000,00 грн. в строк до 20.02.2012 у зв'язку з тим, що перебуває у важкому фінансовому становищі; не заперечує проти звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-який спосіб передбачений законодавством України та договором іпотеки від 01.09.2012 та відмовляється від переважного права придбання предмета іпотеки у разі його продажу Іпотекодержателем від власного ім'я .

Судами встановлено, що станом на 29.01.2012 заборгованість ТОВ «Профілакторій» перед позивачем погашена не була.

30.01.2012 по акту приймання-передачі іпотекодавець ТОВ «Профілакторій», передав предмет іпотеки (будівлю профілакторію, трансформаторну підстанцію, сарай з овочесховищем, убиральню) ТОВ «Алгоритм» для продажу від імені ТОВ «Алгоритм». Зазначені об'єкти нерухомого майна були оприбутковані ТОВ «Алгоритм» на забалансовому рахунку 024, що підтверджується карткою рахунку 024 за січень 2012 року.

Право на продаж іпотекодержателем предмету іпотеки від свого імені передбачено ст. 36, 38 Закону України «Про іпотеку» та є одним з способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону або право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя міститься у п. 13 договору іпотеки від 01.09.2011.

Згідно з ст. 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Відповідно до акту приймання-передачі від 30.01.2012 нерухомого майна згідно договору іпотеки від 01.09.2011 на поставку нерухомого майна для продажу ТОВ «Профілакторій» виписано на адресу ТОВ «Алгоритм» податкову накладну від 30.01.2012 № 4 на загальну суму 13 118 000,00 грн., яка включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних , а сума ПДВ включена до податкового кредиту січня 2012 та відображена у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2012.

В подальшому отримане на реалізацію нерухоме майно було реалізоване позивачем ТОВ «Декуріон», що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 30.01.2012, витягу з Державного реєстру правочинів, акту приймання-передачі нерухомого майна до договору купівлі-продажу від 30.01.2012.

Так, згідно з пп. 14.1.15. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності.

Відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких, такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування (пп. 14.1.31. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 14.1.191 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пп. «а» п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Таким чином, враховуючи, те, що ТОВ «Алгоритм» не здійснювалося набуття права власності на предмет іпотеки, оподаткування даної операції ПДВ здійснено за правилами п. 189.4 ст. 189 Податкового кодексу України, абз. 2 якого встановлено, що дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими ст. 187 і ст. 198 цього Кодексу, тобто по першій з подій. В даному випадку першою подією стало постачання предмета іпотеки іпотекодержателю для продажу його від імені іпотекодержателя третій особі, яке відбулося 30.01.2012.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) в межах провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій, проведених з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів, враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, ТОВ «Профілакторій» на момент укладення договорів та їх виконання був належним учасником цивільних та господарських правовідносин, був платником ПДВ.

Вищий адміністративний суд України також зазначає, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків, а отже, доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 по справі № 2а-13202/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер А.О. Рибченко