Ухвала суду № 57199609, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/4304/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: визнати протиправними дії та бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради у частині невиконання рішень суду, які набрали законної сили; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_4 кошти на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2011 роки у розмірі 21 028,30 грн. та компенсацію за затримку їх виплати у розмірі 16 214,02 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_5 кошти на оздоровлення за 2008-2011 роки у розмірі 8 991 грн. та компенсацію за затримку їх виплати у розмірі 3 087,63 грн.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_6 кошти на оздоровлення за 2008-2011 роки у розмірі 8 991 грн. та компенсацію за затримку їх виплати у розмірі 3 087,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що вони є потерпілими від аварії на Чорнобильській АЕС та відповідно до рішень суду, що набрали законної сили, їм були присуджені соціальні виплати на оздоровлення, які повинен виплачувати відповідач. Однак останній не виконує рішення суду, через що позивачі були змушені звернутися до суду із даним позовом.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, позивачам відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 18 квітня 2014 року (ВП №42986541) та від 29 липня 2014 року (ВП №44216140) було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів №2-а-9/2011 та №2-а-4261/11, виданих 23 грудня 2013 року та 12 березня 2014 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_4 щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2011 роки згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та компенсації за затримку виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.

Постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 29 липня 2014 року (ВП №44216200) та від 05 березня 2014 року (ВП №42316987) було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів №2-а-57/10 та №2-а-4259/11, виданих 25 червня 2013 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про зобов'язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_6 розмір соціальних виплат на оздоровлення за 2008-2011 роки згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 05 березня 2014 року та від 18 квітня 2014 року (ВП №42987174) було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів №2-а-100/10 та №2-а-4260/11, виданих 25 червня 2013 року та 23 грудня 2013 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про зобов'язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_5 розмір соціальних виплат на оздоровлення за 2008-2011 роки згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи протиправними дії відповідача у частині невиконання судових рішень, які набрали законної сили, позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги позивачів щодо зобов'язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити їм щорічні разові виплати на оздоровлення фактично вже вирішені судовими рішеннями, які набрали законної сили, і повинні виконуватися у порядку, встановленому Законами України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та «Про виконавче провадження», а не шляхом звернення з позовом про зобов'язання відповідача виконати судові рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Порядок виконання судових рішень, які набрали законної сили, визначений Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Пунктом 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440, визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Згідно статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

За наведених вище обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки позовні вимоги позивачів про зобов'язання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити щорічні разові виплати на оздоровлення вирішені судовими рішеннями (справи №2-а-9/2011, №2-а-57/10, №2-а-100/10, №2-а-4259/11, №2-а-4260/11, №2-а-4261/11), які набрали законної сили, то подальше виконання зазначених судових рішень має відбуватися у порядку, передбаченому, зокрема, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Крім того, згідно положень абзацу 1 частини 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

З огляду на те, що щорічна допомога на оздоровлення, що виплачується громадянам на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відноситься до соціальних виплат, що мають разовий характер, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало