Ухвала суду № 57199488, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/5658/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2015

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2014

у справі № 820/17572/14

за позовом Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

до Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева»

про стягнення податкового боргу

ВСТАНОВИВ:

Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області звернулась до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» заборгованості перед бюджетом України у сумі 1 165 701,28 грн. з земельного податку з рахунків у банках, які обслуговують його на користь Державного бюджету України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2015, позов задоволено; стягнуто з Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» кошти з рахунків у банках, які обслуговують його на користь бюджету України в рахунок погашення заборгованості з земельного податку в сумі 1 165 701,28 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством подана до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області податкова декларація з плати за землю № 9008670283 від 20.02.2014, якою самостійно визначено податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку державної і комунальної власності за 2014 рік в загальній сумі 13 988 415,04 грн. із щомісячним платежем у розмірі січень - листопад 2014 року у сумі 1 165 701,28 грн., грудень 2014 року у сумі 1 165 700,96 грн.

Відповідно до звітних і облікових даних Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (відповідно до даних облікової картки) підприємство має узгоджені податкові зобов'язання по орендній платі за землю, не сплачені у встановлений строк за вересень 2014 року у сумі 1 165 701,28 грн.

Також, судами встановлено, що Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була сформована та направлена на адресу відповідача податкова вимога № 27 від 19.04.2011, яка вручена відповідачу 26.04.2011, згідно поштового повідомлення про вручення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що невиконання платником податкового обов'язку зі сплати до бюджету самостійно задекларованих сум податкових зобов'язань, призвело до виникнення у відповідача податкового боргу, який підлягає стягненню в примусовому порядку.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За правилами п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, відповідно до п. 59.5 ст. 59 зазначеного Кодексу у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Таким чином, надіслана платникові податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. При цьому чинним податковим законодавством України не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.

Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено питання щодо наявності непогашеного податкового боргу у відповідача згідно податкової вимоги № 27 від 19.04.2011 на момент звернення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з даним позовом до суду.

При цьому, суд касаційної інстанції відхиляє посилання відповідача в касаційній скарзі на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.12.2011 про порушення провадження у справі № 5023/10655/11 про банкрутство Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналізуючи наведені законодавчі положення, можна дійти висновку про те, що питання відносно визначення та стягнення податкового боргу вирішується за правилами Податкового кодексу України та належить до компетенції адміністративного суду, а власне ж порядок стягнення такого боргу з платника, який перебуває у процедурі банкрутства, використання його активів для погашення боргу, тощо визначається положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, судам по даній справі необхідно з'ясувати питання наявності непогашеного податкового боргу відповідача згідно податкової вимоги № 27 від 19.04.2011, за результатами чого визначити дотримання податковим органом процедури звернення до суду із вимогами про стягнення боргу у відповідності до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2015 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний