Ухвала суду № 57199157, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/665/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,

суддів:Іваненко Я.Л.,Тракало В.В.,

при секретарі - Крапивки Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Шевченківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, третя особа - ОСОБА_8 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_8 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивачі звернулися з даним позовом до суду, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - міграційна служба) під час здійснення реєстрації місця проживання ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1 від 22 жовтня 2013 року та поновлення такої реєстрації від 23 бере?зня 2015 року на підставі судових рішень (далі - спірна реєстрація місця проживання). Також позивачі просили стягнути на їх користь понесені судові витрати у розмірі 14473,08 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі третя особа ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати та в позові відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що міграційна служба під час вчинення дій, пов'язаних із здійсненням спірної реєстрації місця проживання ОСОБА_8 від 22 жовтня 2013 року та 23 березня 2015 року, діяла всупереч чинному законодавству. Крім того, суди дійшли правильного висновку про те, що у разі задоволення позовних вимог відшкодуванню на користь позивачів підлягають усі документально підтвердженні судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачами та третьою особою існувала низка судових спорів щодо права користування квартирою № 221 в будинку 9 по вул. Лук'янівська в м. Києві.

На зазначену квартиру в 1987 році виконавчим коміт?етом Київської міською Радою наро?дних депутатів видано ор?дер на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_10 У 1998 році помер наймач квартири ОСОБА_9, а згодом 18 травня 2012 року померла дружина наймача ОСОБА_10

Судами встановлено, що за вказаною адресою з 2004 року зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Така реєстрація здійснена на підставі договору найму жилого приміщення, укладеного між ОСОБА_10 та позивачами.

Також з матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2013 року за вказаною адресою зареєстровано ОСОБА_8 на підставі рішення суду. Після чого, за результатами службової перевірки таку реєстрацію місця проживання скасовано 30 вересня 2014 року на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV) та Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 22 листопада 2012 року №1077 (далі - Порядок №1077), оскільки виявлено, що така реєстрація здійснена після смерті ОСОБА_10

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 грудня 2014 року визнано протиправним рішення міграційної служби з приводу зняття ОСОБА_8 з вказаної реєстрації.

23 березня 2015 року реєстрацію місця проживання ОСОБА_8 поновлено.

Суди правильно виходили з того, що з урахуванням вимог вказаного вище Закону та Порядку міграційна служба неправомірно здійснила спірну реєстрацію місця проживання та поновлення такої.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло (стаття 47).

Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Правова позиція Європейського суду з прав людини у відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції, охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі «Powell and Rayner v. the U.K.» від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункту 2 статті 8 Конвенції.

За змістом статті 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

За приписами статті 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник, зокрема, подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно статті 11 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Вказаним Законом визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.

Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування врегульовано Порядком №1077, відповідно до пункту 2.2 якого для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема: письмову заяву про реєстрацію місця проживання; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; документи, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, правових підстав для здійснення спірної реєстрації місця проживання ОСОБА_8 у міграційної служби не було, а тому суди дійшли правильного висновку про неправомірність дій відповідача.

У відповідності з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суди правильно встановили, що доказів у підтвердження своїх доводів і заперечень відповідачі, всупереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не представили, на відміну від позивача, який довів підставу своїх позовних вимог.

Також є правильним висновок апеляційного суду, яким змінено рішення суду першої інстанції, в частині стягнення судових витрат.

Згідно вимог пункту 5 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За правилами частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на правову допомогу.

У відповідності з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно даних матеріалів справи судові витрати позивачів, що складаються з 73,08 грн. сплаченого судового збору та 14000 грн. витрат на правову допомогу, повністю підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підстав для відмови у цій частині позовних вимог немає.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_8 колегія суддів вважає безпідставними і такими, що суті спору сторін не стосується, оскільки згідно вимог частини 2 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути скасоване судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права , якщо це не призвело і могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: Я.Л. Іваненко

В.В. Тракало