Ухвала суду № 57199132, 05.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2016 р. м. Київ К/800/53875/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Чех М.В.від відповідачаЛаврук В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКоломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській областіна постановуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2011

та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014у справі № 2а-2795/10/0970за позовомПублічного акціонерного товариства «Отинійська ПМК-150»доКоломийської об'єднаної державної податкової інспекціїпровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Отинійська ПМК-150» звернулось до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004842310/0 від 30.06.2010 та №0004842310/1 від 28.07.2010.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) його правонаступником - Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт №1556/231/01037560 від 21.06.2010;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7, п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 435 000 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004842310/0 від 30.06.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 435 000 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію на суму 217 500 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження, рішенням №4881/10/25-008/7/23 від 26.07.2010 податкове повідомлення-рішення №0004842310/0 від 30.06.2010 залишено без змін, а скаргу без задоволення, та податковим повідомленням-рішенням № 0004842310/1 від 28.07.2010 контролюючим органом встановлено платнику нові строки для сплати нарахованого податкового зобов'язання.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем безпідставно сформовано дані податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Ніка-Ден», які укладені без мети створення правових наслідків та є нікчемними, оскільки проведеною перевіркою позивача не виявлено документів, по яких відбувся рух товарно-матеріальних цінностей від продавця до перевізника та до покупця, а прокуратурою м. Рівне порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_7 (керівника ПП «Ніка-Ден») за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. Також відповідач стверджує, що позивачем безпідставно формовано суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Європейські будівельні технології», оскільки факт придбання нежитлового приміщення на момент оформлення наявної у позивача податкової накладної № 144 від 31.12.2008 не настав.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з того, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області по справі № 1/57 від 28.12.2010 стягнуто з позивача заборгованість на суму 300 000 грн. за отриманий товар по договору від 16.07.2009, а факт порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Ніка-Ден», за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України, не свідчить про доведеність вини, оскільки вирок у даній справі відсутній.

Також, суди виходили з того, що позивачем правомірно задекларовано податковий кредит на підставі податкової накладної №144 від 31.12.2008, яка Законом України «Про податок на додану вартість» визначена як підстава для формування податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанції передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем (як покупцем) та ПП «Ніка-Ден» (як продавцем) було укладено договір поставки від 16.07.2009.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору було досліджено обставини фактичного здійснення спірних операцій позивача з ПП «Ніка-Ден», що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Отже, з метою встановлення факту здійснення/нездійснення спірних господарських операцій та законності формування позивачем сум податкового кредиту судам слід з'ясувати зміст господарських операцій, передбачених укладеними позивачем договорами, їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх вчинення, встановити зв'язок між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Ніка-Ден» за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України не свідчить про доведеність вини, оскільки відсутній вирок у даній справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу, вказану обставину не дослідив, а висновки не перевірив.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Стаття 551 Господарського кодексу України містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто, такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.

Так, норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку юридичну особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто, злочин, передбачений ч.1 ст.205 КК України.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 30 вересня 2015 року по справі № 21-1575а15.

Таким чином, обставина щодо порушення відносно директора контрагента позивача кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, не може залишаться неврахованою та підлягає дослідженню, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.12.2008 між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Європейські будівельні технології» (як продавцем) укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), яке буде створене в майбутньому. Позивачем 31.12.2008 в рахунок оплати за нежитлове приміщення передано ТОВ «Європейські будівельні технології» простий вексель № 703361493496 на суму 2 310 000 грн. та отримано податкову накладну №144 від 31.12.2008, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2008 на суму 385 000 грн.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

З урахуванням наведеного, колегією суддів касаційної інстанції не вбачається обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано суми податкового кредиту на підставі податкової накладної №144 від 31.12.2008, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не перевірено доводи відповідача щодо безпідставності складення податкової накладної №144 від 31.12.2008 та не встановлено й не досліджено обставини справи щодо наявності у позивача права на формування податкового кредиту на підставі названої податкової накладної у зв'язку з настанням першої з подій у розумінні пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було досліджено належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) його правонаступником - Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.

2. Касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

3. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний