Ухвала суду № 57199083, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2016 р. м. Київ К/800/56917/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна постанову та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014у справі № 825/2695/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Аленгрос»доДержавної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіпровизнання протиправними дій ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аленгрос» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової невиїзної перевірки з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2013 року по 30.04.2014 року та складення акту №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, в яких він проти доводів відповідача заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як підставні та обґрунтовані.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне:

- відповідачем на підставі наказу №403 від 03.06.2014 згідно ст.ст. 78, 79, 81, 82 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період 01.01.2013 по 30.04.2014, за результатами якої складено акт №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014;

- 03.06.2014 відповідачем одночасно були надіслані позивачу повідомлення, копія наказу про проведення перевірки та акт №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення перевірки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не виконано обов'язок щодо ознайомлення платника податків безпосередньо до проведення перевірки з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014, суд першої інстанції дійшов висновку, що названий акт перевірки породжує правові наслідки для осіб, що у ньому зазначені, оскільки такий акт є носієм доказової інформації в кримінальній справі, в межах якої була призначена перевірки постановою слідчого.

Залишаючи рішення суду першої інстанцій в цій частині позовних вимог без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржувані дії в цій частині позовних вимог є наслідком протиправних дій відповідача щодо проведення перевірки, а тому є такими, що вчинені не у спосіб та не у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Колегія суддів касаційної інстанції частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що, звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій контролюючого органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин особи, яка звернулася за їх захистом.

Згідно п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За змістом п.79.1 ст.79 названого Кодексу документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

За змістом п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, невиконання податковим органом обов'язку щодо ознайомлення платника податків з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення, передбаченого п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, до початку її проведення є підставою для визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Така правова позиція узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.06.2014 відповідачем одночасно були надіслані позивачу повідомлення на перевірку, копія наказу про проведення перевірки та акт №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності законних підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення перевірки позивача, оскільки відповідачем не виконано передбаченого п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України обов'язку щодо ознайомлення платника податків до початку проведення перевірки з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що акт №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014 не є актом індивідуальної дії в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише відображенням фактичних дій посадових осіб податкового органу, вчинених в процесі здійснення документальної невиїзної перевірки позивача, та є носієм інформації, яка використовується податковим органом при реалізації своїх повноважень.

При цьому, викладені в ньому висновки та їх зміст, як і сам акт, не порушують права чи законні інтереси позивача, оскільки не породжують будь-яких безпосередніх правових наслідків для платника податку у сфері публічно-правових відносин.

Однак, задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо складення акту №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014, судами попередніх інстанцій не враховано, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача.

Внаслідок цього, при розгляді цих позовних вимог судами не було встановлено, чи є дії відповідача щодо складення даного акту перевірки такими, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Судам слід врахувати, що питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог платника податків до податкового органу, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право. При цьому, наявність спірних правовідносин та, як наслідок, факт порушення права потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.

Таким чином, під час нового розгляду справи судам необхідно дослідити відповідні обставини та встановити, чи впливають оскаржувані дії податкового органу щодо складання акту безпосередньо на права та обов'язки позивача, чи є порушені права позивача (за захистом яких він звернувся до суду) та чи порушені вони саме діями відповідача щодо складення акту №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про .

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином фактичні обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області щодо складення акту №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

В іншій частині - постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 підлягає залишенню без змін на підставі ст.224 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області щодо складення акту №365/17-16-22-01/38930834 від 03.06.2014 скасувати та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині - постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний