Ухвала суду № 57199077, 12.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2016 року м. Київ К/800/1013/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Скляров Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014

у справі № 814/383/14

за позовом Дочірнього підприємства "Торжок"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представником відповідача було заявлене клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Згідно зі ст. 55 КАС України, заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 10.01.2014 № 12/14-04-22-01/32143382, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п.138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 9559310,00 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п.138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 882553,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, пп. 4.6.1, пп. 4.6.8 п. 4.6 "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2011 року на 22175,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, пп. 4.6.1 пп. 4.6.8 п. 4.6 "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42811,00 грн.

Порушення ґрунтується на господарських операціях позивача з ТОВ «Таврія -В» щодо передачі майна в оренду та з ТОВ «Ман Строй», ППФ «Процес Йде» по наданню послуг.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 28.01.2014 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000092201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9559310,00 грн., яке позивачем оскаржується в частині 7148832,00 грн.;

- №0000102201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 53513,75 грн., з яких 42811,00 грн. за основним платежем та 10702,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000112201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 22175,00 грн.;

- № 0000082201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1004009,25 грн., з яких 882553,00 за основним платежем та 121456,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 цієї статті передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пп. 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 цієї статті встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з пп. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Матеріали справи, свідчать що між позивачем та ТОВ "Таврія-В" було укладено договір оренди нерухомого майна від 30.11.2010, предметом якого є строкове платне користування частиною приміщення, площею 3868,4 кв. м., у торгівельному центрі по вул. Мала Морська, 108/5 м. Миколаєва. Сторони домовились, що орендна плата протягом перших 12 місяців оренди складає 0,44 грн., за 1 кв. м., та поступово збільшується: протягом другого року оренди - 10 грн. за 1 кв. м., протягом третього року оренди - 20 грн. за 1 кв. м.

Факт порушення ґрунтується на тому, що іншим орендарям позивач надає приміщення в оренду за 130 грн. та 300 грн., за 1 кв. м., таким чином, середня вартість орендної плати складає 215 грн., за 1 кв. м., а тому основний орендар сплачує значно меншу орендну плату по відношенню до інших орендарів, що вказує на відсутність мети одержання прибутку та перевищення собівартості наданих послуг доходу від реалізації послуг. Виходячи з середньої вартості орендної плати, відповідач здійснив перерахунок доходу від надання послуг і встановив його заниження на 13161765,06 грн.

З пояснень позивача вбачається, що такі дії обумовлено зацікавленістю останнього в укладенні довгострокового договору оренди більшої частини власного приміщення, так як ТОВ "Таврія-В" орендує більше половини приміщення, решта орендарів користується значно меншими площами: 2-6 кв.м. Поступове збільшення орендної плати є маркетинговим ходом для створення сприятливих умов основному орендарю.

Разом з тим, судами встановлено, що відповідачем не доведено, а в матеріалах справи відсутні належні докази щодо економічної необґрунтованості господарського договору, так як останнім врегульовано питання оренди приміщення, які відповідають меті та цілям господарської діяльності позивача та направлені на отримання прибутку. З боку податкового органу не встановлено конкретних даних, які вказували б на наявність невідповідності прибутку позивача його витратам або наявності інших арифметичних розрахунків.

Крім того, слід зазначити, що застосування податковим органом порівняльного методу між умовами оренди, укладеними з ТОВ "Таврія-В", як основним орендарем більшої частини приміщення, та іншими орендарями, які здійснюють діяльність на малих площах, є безпідставним, так як економічно обґрунтованим вважається укладення саме довгострокового договору більшої частини орендованого приміщення на умовах, хоч і меншої оплати, однак, з подальшим підняттям тарифу, а тому такі умови є найвигідніші для отримання прибутку.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Ман Строй» та ППФ «Процес Йде», колегією суддів слід зазначити наступне.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ "Ман Строй" було укладено договори підряду від 08.07.2011, 11.07.2011, 10.10.2011 та 24.10.2011, предметом яких є виконання будівельних робіт (облаштування трамвайної зупинки, ремонт офісу тощо).

Факт виконання умов договору підтверджується: податковими накладними; технічними завданнями; локальними сметами; графіками виконання робіт; доказами оплати робіт; актами приймання виконаних робіт та іншими.

Основним видом діяльності ТОВ "Ман Строй" є будівництво будівель, що узгоджується з наданими позивачу послугами, та останній мав ліцензію на будівельну діяльність і реєстрацію платника ПДВ.

Також, встановлено, що між позивачем та ППФ "Процес Йде" укладено договір підряду від 03.09.2012, предметом якого є виконання робіт з ремонту трансформатора.

Факт виконання договору підтверджується: договірною ціною; локальною сметою; графіком виконання робіт; рішенням про укладання угоди; податковими накладними, актами та іншими.

ППФ "Процес Йде" має ліцензію та дозвіл на вид робіт, виконаних для позивача.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Здійснити заміну Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В.Борисенко (підпис)В.В. Кошіль