Ухвала суду № 57199012, 29.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2016 р. м. Київ К/800/44435/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Лосєва А.М.,

при секретарі: Бруй О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року

у справі №820/6902/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1)

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Харківська ОДПІ),

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Банк Національний кредит» (надалі - ПАТ«Банк Національний кредит»),

про скасування податкової вимоги, -

встановив:

В липні 2015 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської ОДПІ, третя особа ПАТ «Банк Національний кредит», в якому просила суд визнати незаконною та скасувати податкову вимогу відповідача №1812-25 від 20.05.2015 року на суму 114177,12грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про задоволення позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу Харківська ОДПІ зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ФОП ОСОБА_1 16.04.2015 року до контролюючого органу була подана податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи підприємця з визначенням суми єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками звітного періоду у розмірі 114177,12грн. (граничний термін сплати самостійно визначених грошових зобов'язань - 19.05.2015 року).

Відповідно до платіжного доручення №1 від 06.05.2015 року ФОП ОСОБА_1 було сплачено грошові зобов'язання у розмірі 114177,12грн. на розрахунковий рахунок №31510970700437, що підтверджується також банківською випискою з ПАТ «Банк національний кредит» від 06.05.2015 року (а.с.15).

В той же час, відповідно до банківської виписки ПАТ «Банк національний кредит» від 07.05.2015 року, вказаною банківською установою було повернуто підприємцю вищезазначене платіжне доручення №1 від 06.05.2015 року без виконання, з огляду на необхідність уточнення платником розрахункового рахунку одержувача, що не заперечувалось сторонами по справі.

Враховуючи те, що ФОП ОСОБА_1 вчасно не здійснено сплату грошових зобов'язань на діючий р/р №31415699700437 у загальному розмірі 114177,12 грн., контролюючий орган прийшов до висновку, що дане зобов'язання набуло статусу податкового боргу.

У зв'язку з несплатою боржником узгодженого податкового зобов'язання у гранично встановлені строки, Харківською ОДПІ було винесено податкову вимогу № 1812-25 від 20.05.2015 року, яка була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку та отримана позивачем 26.06.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що позивач, був обізнаним про факт не проведення банком платіжного доручення на недійсний рахунок одержувача 07.05.2015 року (граничний строк сплати за податковою декларацією - 19.05.2015 року), а відтак у позивача було достатньо часу для з'ясування питання щодо підстав не виконання банком платіжного доручення та відповідно для вирішення питання про внесення єдиного податку на вірний розрахунковий рахунок або/та за допомогою інших банківських установ.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавцем для такого платника передбачено негативні наслідки.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія платіжного доручення від 05.06.2015 року №1 про сплату ФОП ОСОБА_1 єдиного податку за І квартал 2015 року в сумі 114080,12грн на розрахунковий рахунок №31415699700437 (а.с.16) та квитанція від 16.06.2015 року №Q825066196 про спалу цього ж зобов'язання в розмірі 97,00грн (а.с.17).

Проте, факт сплати позивачем коштів в сумі 114080,12грн на розрахунковий рахунок №31415699700437 не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи та не з'ясовано обставин щодо перерахування цих коштів відповідною банківською установою та чи отримані вони податковим органом.

В той же час, судами помилкового зазначено, що позивачем повторно проведено сплату по єдиному податку на недіючий розрахунковий рахунок №31510970700437 згідно платіжного доручення №1 від 05.06.2015 року.

У зв'язку з чим слід зазначити, що виходячи з положень ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Таким чином, для вирішення спору у даній справі під час нового розгляду судам необхідно встановити факт наявності чи відсутності сплати позивачем суми грошового зобов'язання та обставини, за яких контролюючим органом не було отримано цих коштів, з урахуванням їх неодноразової сплати.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в визначений законодавством строк, має кваліфікуватися як дія хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування негативних наслідків, передбачених законодавцем.

Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі №21-3920а15.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції на підставі ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ А.М. Лосєв