Ухвала суду № 57198845, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/1272/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Левченка О.В.,

відповідача - Дмитренка О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 808/6866/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.08.2013 № 0000692600 про зменшення платникові суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2013 року на 44 236 208 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до часу узгодження в установленому порядку податкових повідомлень-рішень, прийнятих Інспекцією за наслідками проведення попередніх податкових перевірок, у платника відсутній обов'язок враховувати результати цих перевірок при формуванні даних податкової звітності; Інспекцією не доведено невідповідності цін, за якими позивачем експортувалася феросплавна продукція, рівню звичайних ринкових цін, оскільки використана Інспекцією інформація (надана державним підприємством «Держзовнішінформ» та Запорізькою митницею) про рівень цін на вказаний товар не враховує таких суттєвих умов договору, як кількість поставленого товару, базисні умови поставки, фізико-хімічні характеристики поставленої продукції, ринку поставок та інші фактори ціноутворення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані посиланням на висновки адміністративного суду в адміністративній справі № 0870/7317/12, предметом якої було оскарження податкових повідомлень-рішень від 19.07.2012 № 0000280026 і № 0000290026. Зазначені акти індивідуальної дії, були прийняті за наслідками проведення попередньої податкової перевірки, результати якої були використані Інспекцією при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 06.08.2013 № 0000692600. Суди під час розгляду справи № 0870/7317/12 встановили, що поставка феросплавної продукції в адресу покупців - зокрема, компанії ARRAN CONTINENTAL S.A. (Британські Віргінські острови), товариства з обмеженою відповідальністю «Феросплав» (Російська Федерація), товариства з обмеженою відповідальністю «Ферекс» (Російська Федерація), товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромінвест» (далі - Російська Федерація) та інших - здійснювалася без штучного заниження бази оподаткування внаслідок порушення платником правил застосування звичайних цін. На думку судів, наведені висновки з огляду на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не потребують доказування в даній справі та є обов'язковими при прийнятті рішень зі спору.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 КАС у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувані рішення та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства. Мотивуючи касаційні вимоги, Інспекція зазначає про невідповідність використаних платником цін на феросплавну продукцію рівню звичайних цін на відповідні товари; податковим органом аналізувалися умови поставок укладених Товариством контрактів та звичайна ціна визначалася виходячи з мінімальної ціни на відповідну продукцію за співставних умов, з урахуванням й тих факторів ціноутворення, на яких наголошує позивач.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність і обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства як платника податку на прибуток за І квартал 2013 року з питання достовірності визначення об'єкта оподаткування, оформленої актом від 19.07.2013 № 27/26-00/00186542.

В акті відображено висновок Інспекції про протиправне відображення у податковому обліку Товариства від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок реалізації на експорт феросплавної продукції за цінами, значно нижчими ніж ціни на відповідні товари на світовому ринку. Як зазначає відповідач, Товариство протягом тривалого часу було учасником світового ринку феросплавної продукції та було обізнаним щодо рівня світових цін на спірний товар, а тому використання цін, що більше ніж у два рази відрізняються від цін на аналогічну продукцію, є свідченням експортної схеми мінімізації податкових платежів.

Також перевіркою встановлено протиправне застосування платником податкової пільги за кодом 11020255 в результаті неврахування порушень податкового законодавства, встановлених актами документальних позапланових виїзних перевірок від 05.07.2012 № 206/26-0/00186542 та від 17.10.2012 № 424/26-0/00186542.

В основу рішення про задоволення позову в даній справі судами покладено висновки адміністративного суду в адміністративній справі № 0870/7317/12.

Вiдповiдно до частини першої статтi 72 КАС обставини, встановленi судовим рiшенням в адмiнiстративнiй, цивiльнiй або господарськiй справi, що набрало законної сили, не доказуються при розглядi iнших справ, у яких беруть участь тi самi особи або особа, щодо якої встановлено цi обставини.

Отже, в силу наведеної процесуальної норми учасники адмiнiстративного процесу не зобов'язанi повторно доказувати тi обставини, якi були встановленi чинним судовим рiшенням в iншiй адмiнiстративнiй, цивiльнiй або господарськiй справi, якщо в цiй справi брали участь особи, щодо яких вiдповiднi обставини встановленi. Натомiсть такi учасники мають право посилатися на змiст судового рiшення у вiдповiдних справах, що набрало законної сили, в якому вiдповiднi обставини зазначенi як установленi.

Водночас передбачене частиною першої статтi 72 КАС звiльнення вiд доказування не має абсолютного характеру i не може сприйматися судом як неможливiсть спростування пiд час судового розгляду обставин, якi зазначенi в iншому судовому рiшеннi. Адмiнiстративнi суди не повиннi сприймати як обов'язковi висновки щодо фактичних обставин справи, наведенi у чинних судових рiшеннях за iнших адмiнiстративних, цивiльних чи господарських справ.

У разі подання учасником процесу, який заперечує відповідні обставини, належні і допустимі докази на їх спростування, суд повинен оцінити ці докази у загальному порядку за правилами статті 86 КАС та з огляду на вимоги частин четвертої та п'ятої статтi 11 КАС щодо необхiдностi офiцiйного з'ясування всiх обставин справи i у вiдповiдних випадках витребувати тi докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справi, що розглядається.

Якщо суд дiйде висновку про те, що обставини у справi, що розглядається, є iнакшими, нiж установленi пiд час розгляду iншої адмiнiстративної, цивiльної чи господарської справи, то справу належить вирiшити вiдповiдно до тих обставин, якi встановленi безпосередньо судом, який розглядає справу.

У справі, що переглядається, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався як на невідповідність застосованих платником у зовнішньоекономічних операціях цін на феросплавну продукцію рівню звичайної ціни, так і на завідомо збитковий характер спірних операцій; наведене, за посиланням Інспекції, є свідченням відсутності у позивача відмінної від податкової економії розумної ділової мети, що обов'язково повинна супроводжувати як кожну господарську операцію, так і господарську діяльність платника в цілому. Зокрема, у запереченнях на позовну заяву Інспекцією наведено факти одержання платником у 2011 році збитків в сумі 47 971 983 грн., у І кварталі 2012 року - при товарообороті у сумі 424 749 918 грн. збитку в розмірі 110 642 500 грн. саме внаслідок експорту Товариством феросплавної продукції за явно заниженими цінами (а.с. 257-263, т.1).

Однак наведені доводи Інспекції не одержали будь-якої правової оцінки в судах попередніх інстанцій під час вирішення даного спору, а тому оскаржувані рішення не можна вважати такими, що ухвалені за наслідками повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи.

Колегія суддів вважає також за необхідне наголосити, що згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виконання спірних операцій) господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Отже, мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Наведене, однак, не означає обов'язкову прибутковість кожної окремої операції, адже у вказаній нормі йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об'єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу.

До того ж, можливість врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів (передбачена, зокрема, статтею 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає порядок) свідчить про те, що податкове законодавство допускає нерентабельність окремих господарських операцій та не тягне обов'язкове виключення витрат за такими операціями (у тому числі й зі сплати ПДВ) з податкового обліку платника.

У той же час, варто наголосити, що, плануючи господарську діяльність, платник повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів. Тому мотивація суб'єкта господарювання при вступі у господарські правовідносини повинна ґрунтуватися на тому, що розмір очікуваного доходу від господарської операції повинен бути істотним у порівнянні з розміром очікуваної податкової вигоди, а також з обсягом залучених ресурсів.

А відтак у даному разі з огляду на обставини даної справи судам слід було ретельно перевірити наявність у позивача ділової мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту, у систематичному протягом тривалого строку продажу феросплавної продукції за нерентабельними цінами, відокремивши фактичну результативність цих операцій від запланованих очікувань платника.

Для цього судам необхідно було встановити, чи були зазначені операції (за умови досягнення поставлених завдань) спрямовані на одержання прибутку; чи було досягнуто платником заплановану мету господарських операцій та у разі її недосягнення встановити, які фактори перешкодили цьому; чи були у платника об'єктивні економічні підстави, не пов'язані з отриманням податкових переваг, для виконання цих операцій з точки зору господарської розумності, відповідності дій суб'єкта господарювання звичаям ділового обороту; чи було визначено платником ринкові ризики, супутні цим операціям; чи відповідала ціна продажу, застосована платником, об'єктивним ринковим факторам ціноутворення, встановивши причини зниження такої ціни. При цьому судам слід було перевірити доводи Інспекції, яка зазначила, що при визначенні об'єктивної ринкової ціни на відповідну продукцію нею було враховано основні фактори ціноутворення; існуючі ж відмінності в умовах поставки між окремими контрагентами не впливають істотно на ціну товару та не можуть розцінюватися як об'єктивна причина для його систематичного продажу за ціною, що більш ніж вдвічі менша за об'єктивну ціну такого товару на світовому ринку.

Ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою.

Оскільки прийняття рішень у даній справі вимагає додаткового встановлення її обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційній інстанції, то оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно враховувати наведені у цій ухвалі вказівки і висновки Вищого адміністративного суду України та, використовуючи процесуальні засоби (як-от - витребування та дослідження необхідних доказів, допит свідків тощо), безпосередньо встановити та надати правову оцінку обставинам, що входять до предмета доказування у справі, і за наслідками встановленого прийняти рішення відповідно до статті 159 КАС.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі № 808/6866/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько