Ухвала суду № 57198451, 12.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 р.Справа № 820/283/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Демиденко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/283/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України , Прокурора Київської області , Генерального прокурора України , Прокурора Харківської області , Прокурора м. Києва , Міністерства внутрішніх справ України

про визнання дій незаконними, неналежним прокурорський нагляд та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

26 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, Прокурора Київської області, Генерального прокурора України, Прокурора Харківської області, Прокурора м. Києва, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив суд:

- визнати незаконними та такими, що порушували та обмежували права і свободи ОСОБА_1, клопотання генерального прокурора України, його заступників, прокурорів м.Києва, Київської (в період 1998-2015 рр.), Харківської (в період 1986-2015 рр.) областей, та підпорядкованих їм прокурорів про контроль телефонних розмов, візуальне спостереження, аудіо та відеоконтроль за діями осіб з відомостями про місця проживання осіб, у відношенні яких такі подання вносились в суди, за адресами ОСОБА_1 та інших квартирах будинків, в яких він проживав, і в дійсності не проживавшого за цими адресами, а також з недостовірними відомостями про належність вказаних телефонів та комп'ютерів, з яких планувалося негласне зняття інформації цим особам, в користуванні яких такі радіоелектронні пристрої в дійсності не знаходились;

- визнати неналежним нагляд Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів м.Києва, Київської (в період 1998-2015 рр.), Харківської (в період 1986-2015 рр.) областей, та підпорядкованих їм прокурорів за використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації органів внутрішніх справ;

- визнати незаконними та такими, що порушували і обмежували права та свободи ОСОБА_1, використання підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі ГУ МВС України в Харківській області, ГУ МВС України в Київській області, ГУ МВС України в м.Києві спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації по мобільним телефонам ОСОБА_1 НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_1 (в період 2000-2013 р.р.), НОМЕР_8, НОМЕР_2, НОМЕР_3 (2014-2016 р.р.), НОМЕР_4, НОМЕР_5 (2010-2013 рр.), ІМЕІ телефонів НОМЕР_9 (Nokia 6300), НОМЕР_10 (Samsung X160), НОМЕР_11 (Mitsubishi Triym), НОМЕР_10 (Samsung X160), НОМЕР_12, Motorola ІМЕІ НОМЕР_13, стаціонарними телефонами НОМЕР_14, НОМЕР_15 (в 2012 р.) в квартирі по АДРЕСА_2, а також комп'ютерами з mac адресами мережі (фізичні адреси) карт мережі НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, Alcatel (IMEI НОМЕР_21), SONY Xperia (IMEI НОМЕР_22), зняття інформації з них, проникнення в житло ОСОБА_1, використання спеціальних технічних засобів негласного зняття інформації - аудіо та відеоконтроля за діями осіб на підставі подання прокурорів і рішень судів про проведення негласних оперативно-розвідувальних заходів по відношенню інших осіб, які в дійсності не проживали по адресам ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 (в період 1986-2015 рр.), АДРЕСА_3 (2007-2010 рр.), АДРЕСА_1, АДРЕСА_4 (1998-1999 рр.) и АДРЕСА_5 (1999-2001 рр.);

- визнати незаконними використання органами внутрішніх справ спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації - контролі телефонних розмов, негласного зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних систем, каналів зв'язку на підставі рішень про проведення негласних оперативно-розшукових заходів по відношенню мешканців інших квартир (в тому числі, які в дійсності там не проживають), в будинках по місцю проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 (в період 1986-2015 рр.), АДРЕСА_3 (2007-2010 рр.), АДРЕСА_1 (2000-2002 рр.), АДРЕСА_4 (1998-2001 рр.), а також по відношенню його родичів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, внаслідок чого заявнику спричинено шкоду здоров'ю, здійснено незаконне втручання в його особисте життя;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію спричиненої моральної шкоди в сумі 9210640 грн. та шкоди здоров'ю в сумі 250000 грн.

27 січня 2016 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, прокурора Київської області, генерального прокурора України, прокурора Харківської області, прокурора м.Києва, Міністерства внутрішніх справ про визнання дій незаконними, неналежним прокурорський нагляд та стягнення моральної шкоди.

02 березня 2016 року, не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/283/16 від 27 січня 2016 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи заявлені у апеляційній скарзі вимоги, вказує, що не має статусу суб'єкта правовідносин, які склались у зв'язку з проведенням негласних оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих дій, при проведенні яких використовувались засоби негласного отримання інформації за місцями проживання ОСОБА_1, тому вважає висновок суду першої інстанції про те, що спір по даній справі має вирішуватись в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, неправомірним.

Прокуратура Харківської області у письмових запереченнях просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року по справі №820/283/16 - без змін. Зазначає, що спір по справі має вирішуватись судом у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки не має характеру публічно-правового спору.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а оскарження дій відповідачів має здійснюватись в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст.4 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є такий, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС України, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1, 2, 3, 4).

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржуються дії відповідачів - Генерального прокурора України, прокурора м. Києва, прокурора Київської області, прокурора Харківської області щодо неналежного нагляду за використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також дії Міністерства внутрішніх справ України в частині використання таких спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації відносно позивача та інших осіб, зазначених у позові.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 року №2135-ХІІ (далі - Закон №2135-ХІІ), оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Згідно абз. 4 ст. 7 цього Закону України, оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органів доходів і зборів, Державної пенітенціарної служби України, Державної прикордонної служби України проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов'язковими до виконання оперативним підрозділом.

Частиною 2 статті 9 Закону №2135-ХІІ встановлено, що контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, розвідувальним органом Міністерства оборони України, Національним антикорупційним бюро України.

Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону №2135-ХІІ визначено, що у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України, Національне антикорупційне бюро України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі.

З викладеного вбачається, що Міністерство внутрішніх справ України та органи прокуратури при здійсненні відповідно оперативно-розшукової діяльності та нагляду за такою, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Враховуючи викладене, спори щодо оскарження таких дій не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Діяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, суду щодо порядку провадження у кримінальних справах регламентується Кримінальним процесуальним кодексом України. (далі - КПК України).

Статтею 2 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, серед яких, зокрема, встановлено охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.

Частиною першою статті 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів.

У зв`язку з цим, захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність таких посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскарження дій відповідачів в частині проведення оперативно-розшукових заходів та нагляду за їх проведенням повинне здійснюватись у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України має свої особливості і у даному випадку не належить до управлінської сфери, а отже позов ОСОБА_1 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до зазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається.

Доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі про те, що останній не має статусу суб'єкта правовідносин, які склались у зв'язку з проведенням негласних оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих дій, при проведенні яких використовувались засоби негласного отримання інформації за місцями проживання ОСОБА_1, висновків суду не спростовують.

Згідно частини 1 статті 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження, кореспондується із положеннями статті 24 КПК Ук4раїни й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

Офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

З викладеного вбачається, що чинним законодавством право позивача звернутись до суду в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, не ставиться в залежність від того, чи є останній стороною у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

29 березня 2016 року ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016 року по справі №820/283/16 до ухвалення судового рішення по справі.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року N 484-VIII, та які набули чинності з 01 вересня 2015 року, встановлено, що розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року по справі №820/283/16 до Державного бюджету України в сумі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2016р. по справі № 820/283/16 - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року по справі №820/283/16 до Державного бюджету України в сумі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Сіренко О.І.Судді Любчич Л.В. Спаскін О.А. Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2016 р.