Ухвала суду № 57198396, 13.04.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 р.м.ОдесаСправа № 490/11123/13-а

Категорія: 10.4.2 Головуючий в 1 інстанції: Чулуп О.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Федусика А.Г.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Кравця О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі Миколаївський ОВК) про визнання дій житлової комісії Миколаївського ОВК стосовно відмови у постановці на квартирний облік незаконними та зобов'язання житлової комісії зарахувати ОСОБА_1 до квартирного обліку при Миколаївському ОВК.

В обґрунтування позову зазначалось, що 17 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського ОВК із заявою про постановку на квартирний облік при обласному військовому комісаріаті. Проте, листом від 17 березня 2011 року за № 77 позивача повідомлено про відмову житлової комісії обласного військового комісаріату у постановці на квартирний облік через порушення процедури переводу та перебування на квартирному обліку. На думку позивача, названі дії відповідача є незаконними.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії Миколаївського ОВК по відмові в постановці позивача на квартирний облік протиправними. Зобов'язано відповідача розглянути на житловій комісії питання щодо постановки ОСОБА_1 на квартирний облік військовослужбовців та членів їх сімей Миколаївського гарнізону. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, військовий комісар Миколаївського ОВК в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що позивач не скористався своїм правом перед звільненням зі служби і не звернувся до командира військової частини А 2214 із відповідним рапортом про бажання перебування на квартирному обліку після звільнення в м. Миколаєві. Крім того, після звільнення з військової служби та виключення з квартирного обліку до звернення із рапортом до Миколаївського ОВК минуло більш ніж п'ять років. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що 17 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського ОВК із заявою про постановку на квартирний облік при обласному військовому комісаріаті.

Листом від 17 березня 2011 року за № 77 позивача повідомлено про відмову житлової комісії обласного військового комісаріату у постановці на квартирний облік через порушення процедури переводу та перебування на квартирному обліку.

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Приписи пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини» в контексті змісту наведеної норми включає і право особи на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення адміністративної справи, а відтак дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року у справі № 21-530а14. Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України такий висновок Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснивши позивачу право на звернення з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 15 квітня 2016 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

А.Г. Федусик