Ухвала суду № 57198230, 13.04.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Львів № 876/4248/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Костіва М.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Коцур В.К.

представника відповідача: Ярошика Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

07.02.2014 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" звернувся в суд із позовом до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 вересня 2013 року №0000012200, від 11 вересня 2013 року №0000042200, №0000032200, №0000022200.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянт Товариство з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача Ярошик Т.В. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, Ківерцівською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "СпецБанкМеблі" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.10.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.10.2011 року, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2011 року №986/2301/35055341.

Крім того, Ківерцівською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 07 червня 2012 року №445/2301/35055341.

В акті перевірки від 26 грудня 2011 року №986/2301/35055341 встановлено порушення товариством:

- п.1.31 ст. 1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 343853 грн., в тому числі за 3-й квартал 2010 року в сумі 73073 грн., за 4-й квартал 2010 року в сумі 149109 грн., за 1-й квартал 2011 року в сумі 121671 грн.;

- п.1.4 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 275082 грн., в тому числі: вересень 2010 року - 58458,33 грн., жовтень 2010 року - 50682,10 грн., листопад 2010 року - 34101,93 грн., грудень 2010 року - 34503,40 грн., лютий 2010 року - 27204,98 грн., березень 2010 року - 70131,62 грн.

В акті перевірки від 7 червня 2012 року №445/2301/35055341 встановлено порушення підприємством:

- п.1.31 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1137336 грн., в тому числі за 3-й квартал 2010 року в сумі 210520 грн., за 4-й квартал 2010 року в сумі 502985 грн., за 1-й квартал 2011 року в сумі 423831 грн.;

- п.14.1.181 ст.14, п.201.10 ст. 201, п.198.3 ст.198, п.198.2 ст.198 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 909869 грн., в тому числі: липень 2010 року - 15048 грн., серпень 2010 року - 30648 грн., вересень 2010 року - 122720,00 грн., жовтень 2010 року - 58042 грн., листопад 2010 року - 54749 грн., грудень 2010 року - 289598 грн., січень 2011 року - 107784 грн., лютий 2011 року - 88897 грн., березень 2011 року - 142383 грн.

На підставі акта перевірки від 26.12.2011 року №986/2301/35055341 Ківерцівською ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.09.2013 року №0000012200 про збільшення суми грошового зобов'язання ТзОВ "СпецБанкМеблі" з податку на додану вартість у розмірі 310662,50 грн., у тому числі за основним платежем 235540,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 75122,50 грн., №0000022200 від 11.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 192220,50 грн., у тому числі за основним платежем 128147,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 64073,50 грн.

На підставі акта перевірки від 07.06.2012 року №445/2301/35055341 Ківерцівською ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 року №0000042200 про збільшення суми грошового зобов'язання ТзОВ "СпецБанкМеблі" з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1465983,50 грн., у тому числі за основним платежем 1109231,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 356752,50 грн., №0000032200 від 11.09.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1015897,00 грн., у тому числі за основним платежем 754358,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 261539,00 грн.

Підставою для винесення вказаних повідомлень-рішень є висновки податкового органу за результатами проведених перевірок про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" та контрагентами ПП "Один Два Три", ПП "Екоенергобуд", ТзОВ "Цайпер-Україна", ПП "МКМ-Сервіс", ПП "Сервіс доріг".

Як видно з матеріалів справи, ТзОВ "СпецБанкМеблі" уклав договори про надання послуг з ПП "Сервіс доріг" від 01.07.2010 року №101/10, ПП "Один Два Три" від 01.09.2010 року №106/10, ТзОВ "Цайпер-Україна" від 01.02.2011 року №0611, ПП "МКМ-Сервіс" від 04.01.2011 року №0111-1, ПП "Екоенергобуд" від 01.10.2010 року №134/10, а також договір поставки №107/10 від 01.09.2010 року з ПП "Один Два Три". За умовами цих договорів контрагенти, які виступали виконавцями, зобов'язувалися надати, а замовник, яким є ТзОВ "СпецБанкМеблі", оплатити і прийняти у відповідності з умовами згаданих договорів послуги в асортименті та за ціною, що вказується в актах виконаних робіт, що являються невід'ємною частиною даних договорів.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав копії первинних бухгалтерських документів, а саме: податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, акти приймання-передачі виконаних робіт, кошториси витрат на послуги.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

п.198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В п.п 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" видно, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Колегія суддів бере до уваги постанову Ківерцівського районного суду Волинської області від 08.07.2013 року в справі №0305/2066/2012, якою визнано винним директора ТзОВ "СпецБанкМеблі" ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 212 та частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, однак звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію" від 08.07.2011 року. Станом на 16 липня 2013 року постанова суду набрала законної сили.

Як видно зі змісту вищенаведеної постанови, що контрагенти ПП "Один Два Три", ПП "Екоенергобуд", ПП "Сервіс доріг" та ТзОВ "Цайпер-Україна", жодних послуг з виконання робіт для ТзОВ "СпецБанкМеблі" не надавали та робіт не виконували, людських та матеріальних ресурсів , а також засобів для надання таких послуг не мали, а документи про надання зазначеними суб'єктами господарювання в адресу ТзОВ "СпецБанкМеблі" послуг носили формальний характер.

ОСОБА_4, будучи службовою особою, своїми умисними діями склав завідомо неправдиві офіційні документи та вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, чим вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України, а також вчинив ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненими службовою особою підприємства, що призвели до фактичного ненадходження до бюджету коштів у великих розмірах, чим скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 212 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову оскільки, наявність постанови Ківерцівського районного суду Волинської області від 08.07.2013 року в справі №0305/2066/2012 свідчить про нереальність господарських операцій, здійснених ТзОВ "СпецБанкМеблі" з ПП "Один Два Три", ПП "Екоенергобуд", ПП "Сервіс доріг" та ТзОВ "Цайпер-Україна", операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а переслідували мету заниження об'єкта оподаткування та несплати податків.

Таким чином, наявність у ТзОВ "СпецБанкМеблі" документів на підтвердження реальності господарських операцій з ПП "Один Два Три", ПП "Екоенергобуд", ПП "Сервіс доріг" та ТзОВ "Цайпер-Україна" не доводить змісту цих операцій та реальності їх здійснення, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СпецБанкМеблі" залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року у справі за № 803/257/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: М.В. Костів

Р.М. Шавель

Ухвала складена в повному обсязі 15.04.2016 року.